“Європі — так, СРСР — ні”, “Народ має право знати”, “Табачник, ти не вкрадеш нашу мову!”, “Поки що Україна… а завтра?” Під такими гаслами, сформульованими українською та французькою мовами, відбулася демонстрація протесту проти порушень української Конституції в Парижі. День видався спекотний. Безжурні парижани та гості французької столиці звично розбирали листівки з поясненнями від організаторів. Площа Прав людини, де зібралися цієї неділі українці, традиційно збирає різноманітні протестні акції.
– Співчуваю, Росія вас так просто не відпустить, – підійшов поспілкуватися один з завсідників цього своєрідного французького Гайд-парку. – Та й тутешні політики не такі сміливці, аби захищати чужу свободу.
Український протестний захід підтримали представники прибалтійських громад. Керівник Будинку Балтійських держав Йоланта Войчайтіс розповіла, що давно цікавиться українськими справами.
– Я хотіла б, щоб право українців на незалежність було нарешті визнано, по-справжньому, – пояснила вона свою позицію. – То правда, що нам, – литовцям, естонцям та латвійцям, – було легше. Ми не маємо з росіянами спільної релігії, подібного алфавіту та спорідненої мови. Історично та культурно ми є ближчими до скандинавських країн. Але, хоч як не важко нині українцям, головне — це не впадати в відчай. Я народилася в Австралії, де литовців було лише 10 000. Поза тим, ми домоглися відставки прем’єр-міністра лейбориста через те, що він заперечував, публічно, право балтійських націй на незалежність.
Під час акції організатори збирали підписи під зверненням Європейського конгресу українців до Президента, Верховної ради та уряду України. З вимогами припинити порушення Конституції, відмовитися від пролонгації угоди про Чорноморський флот, спростувати заяву Януковича в Страсбургу стосовно Голодомору, припинити утиски свободи слова…
– Ми зібралися тут, щоб дістати підтримку з боку представників громадської думки Франції, – звернулася до учасників та до випадкових спостерігачів заходу голова Репрезентативного Комітету Українських організацій Франції Наталка Пастернак. – Ми хочемо, щоб світове товариство усвідомило, що демократична держава Україна в небезпеці.
Українські прапори весело майоріли неподалік від Ейфелевої вежі. Народу зібралося, можливо, з півтори сотні. Деякі приїхали з провінції — з Ліона, з Нанта, з Ліля.
– І не знав, що все настільки погано на кордоні з ЄС, – зауважив молодий вчитель Рено Бріан, підписуючи відозву акції. – Я потрапив на площу випадково, але радий нагоді вас підтримати. А заразом і висловити незгоду з дивною, небезпечною дружбою нашого Ніколя Саркозі з Владіміром Путіним. Це все не так безневинно, як видається. Продаж надсучасної французької зброї Росії, побудова чи то культурного, чи то шпигунського центру в двох кроках від могили Наполеона…
Пан Бріан пообіцяв розповісти своїм учням, як блискавично демократія може втратити позиції. І наскільки політична байдужість високих європейських чиновників здатна заохочувати первинні хижацькі рефлекси, – що в Москві, що в Києві.
Право на незгоду. Принаймні, на території Західної Європи українці можуть користатися ним сповна.
