Нещодавній успіх Китай здобув на Соломонових островах — архіпелазі, розташованому за майже дві тисячі кілометрів на північний захід від Австралії. Поспіхом підписана таємна угода з Китаєм про безпеку (завдяки витоку інформації оприлюднено проєкт угоди) дозволяє китайському флоту використовувати острови для трансферів екіпажів і постачань. Окрім того, Китай стає залученим у хитку внутрішню безпеку острівної держави. Прем’єр-міністр Соломонових островів Манассе Соґаваре назвав критику угоди «образливою» і стверджує, що не передбачається ані китайської військової бази, ані довгочасної присутності.
Опозиційні політики й Західна розвідка б’ють на сполох. На тлі спроб таємничої китайської компанії придбати глибоководний порт для військово-морської бази, ця угода по суті засвідчує суттєве розширення впливу Китаю в Південно-Тихоокеанському регіоні, а також підриває утверджену роль Австралії як партнера Соломонових островів.
Китайці обрали вдалий час для свого гамбіту. В Австралії увага прикута до передвиборчої кампанії напередодні загальних виборів, тож офіційного реагування годі сподіватися. Опозиційні політики критикують владу за легковажність у попередні роки. Колишній прем’єр-міністр Кевін Радд назвав угоду «найбільшим провалом країни у сфері безпекової політики» з часів Другої світової війни.
Натомість відповідь американців була твердою і не забарилася. Відомий своєю прямолінійністю високопосадовець Курт Кемпбелл негайно вирушив на Соломонові острови й висловив занепокоєння щодо «цілей, розмаху й прозорості» угоди. США обіцяє «реагувати відповідно», якщо Китай справді влаштує там військову присутність. Держдепартамент поновлює в столиці острівної держави Хоніара роботу американського посольства, зачиненого 1993 року для скорочення видатків, а також посилює надання допомоги.
Читайте також: Заклик до пробудження
Як щодо Великої Британії? «Ухил» убік Південно-Тихоокеанського регіону — нав’язана нам специфіка зовнішньої політики після Brexit. Країни в Тихому океані та по-сусідству мають динамічну економіку, а також стратегічне значення. Регіональне суперництво між Комуністичною партією Китаю і США та союзниками буде визначальним у цьому столітті. Британці вже скасували постімперський вихід зі «сходу Суецького каналу», проголошений тодішнім міністром оборони лейбористом Денісом Гілі у 1960-х роках, коли катастрофічно не вистачало коштів. Нині наші збройні сили мають сім «постійних пунктів присутності» — від Бахрейну до Брунею. Королівський військово-морський флот має в Тихому океані два кораблі. Новий підхід заснований на підписаному у вересні пакті AUKUS, у рамках якого Австралія отримує доступ до англо-американських технологій та ноу-хау для будівництва атомних субмарин, необхідних для стримування Китаю в найближчі десятиліття.
Однак наразі наша політика щодо Південно-Тихоокеанського регіону спрямована на посилення торгівлі й інвестицій, а не на ефективну геополітику. Усі зусилля зосереджено на таких великих економіках, як Індія, де нещодавно побував із візитом Борис Джонсон, радше ніж на менших, бідніших країнах, де китайські гроші, власне, й слугують найдієвішим інструментом. Щоправда британці мають Високу комісію на Соломонових островах, де королева й досі лишається главою держави. Однак єдиним нашим помітним кроком у відповідь на китайську витівку був дружній візит патрульного корабля HMS Spey на початку квітня. Це перше з 1995 року судно Королівського військово-морського флоту, що побувало на островах.
Утім, у минулорічному Комплексному огляді, де йшлося про початок нової доби для британської безпекової політики, зокрема й ухил у напрямку Південно-Тихоокеанського регіону, наголошувалось, що рекомендується використовувати всі важелі в розпорядженні держави: не лише військовий потенціал і конвенційну дипломатію, а й економічний та культурний вплив. Це особливо доцільно в Південно-Тихоокеанському регіоні, де латентна м’яка сила Великої Британії чудово спрацьовує. Майже не зазнавши історичного тягаря від рабства, маленькі острівні держави Океанії сприймають зв’язки з Лондоном значно більш позитивно, ніж інші колишні колонії Британської імперії, зокрема в Карибському морі. Плем’я сусіднього із Соломоновими островами Вануату — колишнього англо-французького кондомініуму — колись поклонялося принцу Філіпу як божеству; а нині віддане принцові Чарльзу, який здійснив 2018 року короткий візит у Вануату й отримав вельми теплий прийом. Китай із цим змагатись не може.