Низка подій, що відбулися протягом минулих тижнів, стали тривожним сигналом занепаду вільного Заходу та ліберальної демократії.
Серйозного удару по європейській політичній структурі завдали, хоч і не несподівані, результати дострокових парламентських виборів у Франції. Своїм непродуманим рішенням, що межує з актом політичного самогубства, — призначити нові вибори достроково, президент Макрон дав потужний поштовх до влади ультраправій партії Марін Ле Пен, яка, незважаючи на камуфляж «поміркованої» буржуазної сили, є нічим іншим, як витягнутою політичною рукою Москви, а також зміцнив лівий фланг, у той час як політичний центр різко зменшився.
Макрон недбало послабив себе в ситуації, коли він вкрай потрібен як провідна фігура в Європі і, зокрема, для того, щоб домогтися від Заходу підтримки України. Адже нещодавно він закликав Європу зайняти більш жорстку позицію щодо російської агресії і навіть не виключав введення військ в Україну. Той факт, що тепер він буде значною мірою політично паралізований новим розкладом сил у французькому парламенті, є серйозною перешкодою для посилення європейських зусиль на підтримку України — і це посеред вирішальної фази її оборонної війни проти російських окупантів.
Одночасно з самоусуненням Макрона, катастрофічний виступ старечого на вигляд Джо Байдена в теледуелі проти Дональда Трампа значно посилив сумніви щодо того, чи вистачить його фізичних і психічних сил на другий термін на посаді президента, і навіть на продовження виборчої кампанії. Поки що не видно жодного кандидата, який міг би замінити його з перспективою перемоги на виборах у листопаді.Чи справді немічний 81-річний чоловік має бути останнім бастіоном американської демократії проти повернення до влади засудженого злочинця Трампа, який у цьому випадку відкрито заявляє, що хоче «очистити» та демонтувати демократичні інститути, і якому щойно Верховний суд США надав імунітет від злочинів, скоєних на посаді?
Для ворогів Заходу все це виглядає як впевнена ілюстрація їхнього переконання в тому, що епоха демократичної цивілізації добігає кінця, і це лише зміцнить їхню рішучість завдати їй останнього смертельного удару.
Так, наче похмурих перспектив було недостатньо, Угорщина одночасно перебрала на себе головування в Раді ЄС у другій половині 2024 року. Тепер тон в ЄС задає глава угорського уряду Віктор Орбан, який, вочевидь, спекулює на перегляді європейського мирного порядку та відновленні Великої Угорщини. Не дивно, що він вже отримав від Путіна обіцянку, що в разі поразки України і в рамках запланованої Москвою ліквідації Української держави він отримає назад Закарпатську область, яку Угорщина втратила в результаті Тріанонського договору 1920 року. Зрештою, Путін вже шокував тодішнього (і нинішнього) прем’єр-міністра Польщі Туска у розмові в 2008 році, запитавши, чи не хоче Польща захопити Західну Україну, якщо Росія анексує решту країни.
Той факт, що прем’єр-міністр Орбан, який виявився запеклим ворогом ліберальної демократії та відкрито діє як агент впливу агресора — Росії, зараз займає провідну позицію для маніпулювання та перешкоджання порядку денному ЄС, викликає велике занепокоєння. Орбан дав зрозуміти, чого від нього очікувати під час свого нещодавнього візиту до Києва, коли закликав українського президента до одностороннього припинення вогню.
Водночас на противагу цьому гнітючому розвитку подій з’явилося принаймні два промені надії: Кая Каллас, нинішня глава уряду Естонії, має стати Високим представником ЄС із закордонних справ. А американсько-польська історикиня Енн Епплбом цього року отримає престижну Премію миру німецьких книговидавців.
Обидві жінки уособлюють антитоталітарний дух свободи, який західні суспільства, їхні політичні представники та інтелектуальні речники значною мірою втратили, і який терміново потрібно знову зміцнити, щоб протистояти саморуйнівним тенденціям західних демократичних еліт. Сюди також належить безстрашність і впевненість балтійських демократій, яким Каллас надає вражаючий голос.
Під час нещодавнього візиту до Німеччини вона відповіла на вагання і зволікання Західної Європи через страх, що війна проти України може «розгорітися» ще більше, якщо Захід буде занадто втручатися, підкресливши, що не опір демократій «провокує» Росію на подальші звірства, а їхня слабкість. Всупереч поширеній на Заході думці, що Росію все одно неможливо перемогти на полі бою, вона підкреслила: «Разом ми можемо допомогти Україні виграти цю війну. У нас є ресурси, економічна потужність, досвід. Не біймося власної сили».
Той факт, що Енн Епплбом була нагороджена премією, якою відзначають миротворців, є потужним сигналом проти зростаючого впливу на німецьку громадськість тих сил, які плутають миролюбність з відступом від зла. Чіткий виступ Аппельбаум за послідовну військову підтримку України перетворює її на «розпалювачку війни» в їхній збоченій логіці. Це робить рішення на її користь як лауреатки цьогорічної, мабуть, найпрестижнішої премії, що присуджується в Німеччині, ще більш значущим. Адже це нагадування про елементарну істину: мир може бути збережений лише тоді, коли він адекватно озброєний проти кривавих агресорів.