З огляду на стрімкий розвиток відносин між РФ та західними державами важливо розуміти, з якою проблемою стратегічного рівня доводиться мати справу сьогодні міжнародній спільноті, насамперед США, ЄС і НАТО, та яке значення матимуть дії умовного Заходу вже найближчим часом. Відповідно, для подальшого стримування агресора необхідно знати, як він діє, що має на меті та як використовує наявні сили й засоби.
Нещодавно Тімоті Еш, британський економіст та експерт із питань України, порівняв розвиток ситуації з рішенням Путіна зіграти із США в підкидного дурня, на що Вашингтон відповів йому грою в покер. За таким сценарієм кожний гравець має зібрати виграшну комбінацію або змусити всіх суперників припинити участь у подальшій грі. Зазвичай гра в покер відбувається з повністю або частково закритими картами, за наявності комбінацій і торгівлі під час гри. Заслуговує на увагу й ґрунтовне дослідження Кейра Джайлза, британського вченого, старшого консультанта Програми Росії та Євразії «Що стримує Росію. Стійкі принципи відповіді Москві» («What deters Russia. Enduring principles for responding to Moscow»), що вийшла у вересні 2021 року в аналітичному центрі Chatham House. Автор також невипадково для більш ефективного протистояння російській загрозі закликав Європу згадати основи картярської гри в покер.
Читайте також: Ворог несе втрати: які перемоги українського війська на фронті та поразки у окупантів (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Передусім, вважає експерт, потрібне розуміння тієї обставини, що Захід у безпековому плані грає з РФ на різних полях і різних рівнях, а також оперує іншими цивілізаційними цінностями. Традиційна краса потужності європейської інтеграції та глобалізації 1990-х років більше не приваблива для авторитарної Росії. Натомість кремлівська стратегічна гра ґрунтується на жорсткій координації дій усіх державних структур, підпорядкованих єдиній агресивній меті, щонайменше на рівні Генштабу ЗС РФ. Тому розмови про нібито спільні з Москвою глобальні цілі, можливість перезавантаження у відносинах та зближення з нею на підставі взаємного розуміння серйозно сприймати не можна.
Палій-посередник
Експерти звертають увагу на масштаби викликів, які постійно генерує Росія для європейської та глобальної безпеки. Вона здійснила агресію в Молдові, Грузії, Україні, окупувала частину територій цих країн, зокрема Придністров’я, Південну Осетію, Крим. А незаконне видавання російських паспортів і створення на окупованих територіях, керованих Москвою, маріонеткових проросійських утворень і незаконних військових формувань дає змогу їй у разі потреби штучно підвищувати рівень військової ескалації в різних формах. РФ довела ефективність силового шантажу в міжнародних відносинах у ХХІ столітті. Водночас, попри всі свої злочини, агресор досі формально перебуває в категорії «посередника», який нібито не є стороною конфлікту в Україні та навіть пропонує свої послуги для його врегулювання.
Триває військова інтервенція Кремля в Сирії, що впливає на обстановку на Близькому Сході та становить загрозу НАТО з південного напрямку. Російські найманці також активно діють у кількох нестабільних країнах Африки, передусім у ЦАР і Малі, що загрожує Франції втратою критично важливих сировинних ринків. Через посилення потоку біженців, наркотрафіку та терористичної загрози Малі має значення й для безпеки всієї Європи. У 2020–2021 роках у цій країні відбулися два військові путчі, організовані Кремлем, а на чолі військової хунти, що захопила владу в країні, стоять офіцери, які пройшли підготовку в РФ. Хунта вже уклала угоду з росіянами та запросила до Малі близько 1 тис. російських найманців ЧВК «Вагнер», що означає практичний перехід країни під контроль Москви. Тому 17 лютого 2022 року Париж повідомив про початок виводу французьких і союзних сил місії «Такуба» з Малі.
Росія залишається активною і в інформаційному просторі та кіберсфері, які у разі синергії дій також працюють на підрив загальної безпеки в Європі. Насамкінець, Кремль використовує як зброю енергетичну сировину («газогони замість танків»). Не випадково Україна та Польща розглядають проєкти «Північний потік-1» та «Північний потік-2» як енергетичну зброю, спрямовану не лише проти них, а й проти інших країн.
Визначення реального образу комплексної загрози, яку становить сучасна Росія для решти світу, вимагає відпрацювання в масштабах НАТО відповідних засобів і заходів стримування та оборони. Важлива деталь: останні не мають розглядатися в окремих категоріях, адже визначити межу між мирним часом і війною сьогодні дедалі складніше.
Брудні карти Кремля
За класикою покера, Кремль намагається грати як демонстративно відкрито, так і приховано, генеруючи ті або інші проблеми для потенційних супротивників, у ролі яких він розглядає США та інші країни НАТО. Концентрація військ РФ навколо України — це лише одна з форм загрози безпеці в Європі. Кремль також широко застосовує інші засоби, які розглядає як аналоги мілітарного тиску — вони можуть становити набагато більшу загрозу для безпеки Заходу, ніж навіть конвенціональна війна, про можливість якої йдеться у ЗМІ від самого початку російської агресії проти України.
Читайте також: Путін атакував, в Україні – воєнний стан. Ключові перевірені повідомлення за регіонами на цей момент (періодично ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Передусім застосування цих «інших» засобів можна приховати більш ефективно, ніж концентрацію військ на кордонах. Ба більше, їхнє використання — менш витратний у політичному та фінансовому сенсі спосіб війни. Щоправда, експерти поки що не мають єдиної думки щодо того, чи залишається ще в Путіна часовий ресурс для продовження тиску на Захід. Навіть більше, за оцінюванням польського експерта Яцека Раубо, поточна концентрація російських військ у Білорусі й навколо українських кордонів та тривале залякування Києва й інших сусідів загрозою вторгнення може означати втрату кремлівськими елітами шансу дочекатись ефектів від використання інших форм тиску. З іншого погляду, можлива військова деескалація змусить Кремль посилити акцент на використання тих самих інших засобів, адже він не може собі дозволити «втратити обличчя» й обмежити тиск на Захід, оскільки мілітарна ескалація становить основу путінського режиму.
До основних «інших» засобів тиску на Захід (країни НАТО, США, ЄС, а також країни-партнери — Україну та Грузію) можна віднести наступні:
Створення глобального військового тиску — провокування активізації військових засобів інших країн, що може генерувати турбулентність на міжнародному рівні. Використання відомого принципу «ворог мого ворога — мій друг» становить елемент оперативних і стратегічних дій Росії — інколи у вигляді відкритого спрямування збройних сил РФ за кордон (Сирія), а частіше — у вигляді інструктажів, постачань зброї, співпраці у військово-технічній сфері тощо.
Створення регіонального військового тиску — залучення парамілітарних ресурсів приватних військових компаній (як-от «вагнерівців»). Ідеться про вплив на окремі держави, регіони та інтереси інших міжнародних акторів у багатьох регіонах світу, зокрема в Україні, Сирії, Малі, ЦАР, Лівії, Мозамбіку, Судані.
Гра на європейських побоюваннях і емоціях — шляхом використання двох перевірених та особливо чутливих факторів дестабілізації Європи: міграційного тиску та посилення тероризму. Час від часу Москва демонструє здатність використовувати різні моделі впливу на свідомість європейців як окремо, так і в комплексі, залежно від обстановки, генеруючи посилення загроз на зовнішніх кордонах ЄС, напруження в контексті імміграційної політики та соціальної інтеграції.
Гра на американських проблемах і геополітичних баченнях — з урахуванням реальних інтересів Вашингтона, особливо в Індо-Тихоокеанському регіоні, та потреб самої РФ, зокрема в контексті відносин обох країн із Китаєм. У відносинах із США та ЄС Кремль намагається розігрувати китайську карту, що більше нагадує великий блеф. Пекін не зацікавлений у війні в Європі, яка є важливим ринком збуту та ключовим елементом стратегічного проєкту «Один пояс, один шлях».
Розвідувальний та інформаційний тиск — Україна та країни Заходу вже тривалий час стикаються з активністю спецслужб РФ, що намагаються отримати незаконний доступ до технічних, технологічних і військових таємниць ЄС і НАТО. Кремль використовує різні форми інформаційного впливу, спрямованого на окремі соціальні та політичні групи, виборчі процеси, соціальні, економічні питання, проблеми охорони здоров’я, проти іноземних конкурентів РФ у сфері ядерної енергетики або ресурсних інтересів та історичної політики. Для цього використовують агентів впливу, контрольовані Кремлем інформаційні канали (RT та Sputnik) та соцмережі.
Москва перш за все прагне послабити країни НАТО або ЄС. Проте зосередження військ навколо України та загроза використання сили наразі не приносять бажаних результатів. Навпаки, виявилося, що залякування вже не спрацьовує та лише призводить до подальшої консолідації Заходу. Тим часом, згідно зі сценарієм гібридної війни генерала Ґєрасімова, Росія специфічно використовує війська на допороговому рівні. Варто згадати, наприклад, навмисне пошкодження спецпідрозділом глибоководних апаратів ВМФ РФ у листопаді 2021 року кабелів акустичної системи підводного моніторингу норвезької морської лабораторії Лофотен-Вестеролен на континентальному шельфі Північної Норвегії. Система служить, серед іншого, для виявлення російських атомних підводних човнів, якщо ті спробують приховано вийти в Атлантику. У парадигмі російського блефу цей факт видається інсценуванням «ознак підготовки до великої війни» — задля залякування Заходу.
У січні 2022 року ВМФ РФ планував навчання з ракетними стрільбами поблизу берегів Ірландії, яким завадила блокада району навчань ірландськими рибалками. Район навчань Москва вибрала не випадково: поблизу розташування одразу 16 стратегічних підводних інтернет-кабелів, на які давно полюють російські морські диверсанти. Пошкодження навіть частини з них створить загрозу порушення зв’язку між США, Великою Британією, Норвегією та континентальною Європою з усіма економічними, політичними та військовими наслідками на користь Москви.
Останній приклад російського залякування Європи також відбувся на морі. Три великі десантні кораблі Північного флоту РФ, що прямували на Чорне море, 14 січня 2022 року зайшли на Балтику, спровокувавши військову напруженість навколо шведського острова Готланд. Стокгольм не виключає спроби раптового захоплення РФ цього стратегічного острова та змушений посилити там свою військову присутність.
Що стоїть за загрозами
Серйозний виклик для України й регіону становить скупчення російського війська на її кордонах. Від обмеження транспарентності власних навчань і військових маневрів, прискореного розвитку наступальних спроможностей, що навіть не приховується, аж до антинатовської риторики. НАТО загалом і країни-учасниці зокрема давно є об’єктами постійних звинувачень агресивної російської пропаганди в тому, що вони нібито становлять «загрозу для миру й безпеки Росії». Сьогодні недостатньо лише заперечувати це та стверджувати протилежне. На думку Яцека Раубо, європейці мають розуміти, що надалі Європа може зіткнутися з реальною загрозою через агресивну політику Росії.
Чиатйте також: Гуртом легше
Протистояння російській загрозі вимагає системного підходу щодо суттєвого збільшення рівня фінансування збройних сил, створення підготовлених резервів і системи територіальної оборони в Україні та інших країнах, яким загрожує агресія РФ. Розвиток обороноздатності має бути елементом синергії решти елементів розвитку держави. Особливо важливо визначити й передбачити потреби гарантування безпеки країни та протидії загрозам саме передпорогового рівня. До останніх відносять не лише кібератаки з боку російських структур, кількість яких постійно збільшується (варто згадати хоча б останню, що відбулася 16 лютого та була спрямована проти державних установ і критичної інфраструктури України). Російські спецслужби втручаються в справи європейських країн, намагаються впливати на вибори та навіть дискредитувати щеплення проти COVID-19. Вони також використовують терор і диверсії, на їхньому рахунку — вбивства політичних опонентів і важливих свідків із використанням вогнепальної зброї, бойових отруйних або радіоактивних речовин у Лондоні, Солсбері, Берліні, підриви артилерійських складів в Україні, Чехії та Болгарії.
До передпорогових дій Кремля справедливо віднести також інспіровану ним спільну з режимом Лукашенки довготривалу акцію з «біженцями», яка відбулася на білорусько-литовському та на білорусько-польському кордонах.
Експерти наполягають на обережному підході до сигналів, що надходять від Росії, більш зважених оцінюваннях і подаванні інформації західними ЗМІ, які нерідко використовуються спецслужбами РФ для поширення антизахідного контенту. Наголошують на важливості для Заходу «розуміти Росію, а не російську версію про неї» та активно позбавляти світ від постійно нав’язуваного Москвою образу РФ («бастіону християнських цінностей, надійного бізнес-партнера» тощо). Необхідно ретельно аналізувати економіку, суспільство, політичну систему та культуру цієї країни й те, як насправді вона діє на міжнародній арені. Для цього слід більш широко залучити до справи можливості низки аналітичних осередків, мовних і культурних інституцій тощо. Пропонують навіть генерувати в країнах Європи проведення суспільних дебатів щодо сутності сучасної Росії, її сильних і слабких сторін. Це позбавить Кремль дуже важливого засобу агресії, яким є, власне, пропагандистська версія Москви образу РФ.
Розуміння Заходом справжніх намірів і планів Росії зумовлює створення відповідних механізмів протистояння агресору на стратегічному рівні та успішної контргри на ключових напрямках. Для цього провідним західним гравцям слід відмовитися навіть від віртуальних сподівань на деескалацію або демократизацію наявного в РФ авторитарного політичного режиму.
Путінські еліти цілком правомірно віднести до покеристів, якщо не картярських шулерів, схильних до масштабного блефу й ризикованих кроків. Вони не відмовляються від «покерної партії» проти Заходу, навіть коли бачать невигідність власних «карт» і починають блефувати, або використовують інші аргументи, передусім військового тиску. Приклад цього — чергове скупчення військ РФ навколо українських кордонів і на тимчасово окупованих територіях та визнання незалежності самопроголошених «ЛНР-ДНР». Плюс провокативні й нахабні ультиматуми путінського Кремля США, НАТО та ЄС, на які він отримав чітку й рішучу відповідь.
Москва, за словами президента США Джо Байдена, насправді може мати набагато слабші карти, ніж здається. Ідеться про енергетику, спецслужби та збройні сили, що має сенс із користю використати західним гравцям у подальшій стратегічній покерній партії, розтягнутій у часі та просторі. Після визначення засад гри з Росією, де блеф, постійна перевірка потенціалу іншого гравця та гостре протиставлення його найсильнішим картам на порядку денному, умовний Захід переходить до інших, уже якісних змін, які стосуються не лише постачань нашій країні летальної зброї. Захід уже переграв Кремль в інформаційному просторі, перебравши на себе ініціативу в цьому сегменті. А США та Велика Британія останніми тижнями провели успішну й масштабну спецоперацію з оприлюдненням розвідувальних даних щодо планів і провокацій Кремля проти України, що унеможливлює їхню реалізацію й одночасно дискредитує путінську Росію перед усім світом.
Читайте також: Загострення
Водночас Європа переходить на забезпечення газом із США, а потім — і надовго — з Катару, з яким підписано угоду (свого часу Кремль, щоб заблокувати будівництво конкурентного для Газпрому катарського газогону до Європи, пішов на військову інтервенцію в Сирії). Далі Захід блокуватиме російський енергетичний експорт, що напевно прискорить падіння путінського режиму.
Агресивні «миротворці»
Один із засобів Кремля в досягненні власних геополітичних цілей — використання «миротворців». Так, російські військовослужбовці під виглядом підтримки миру в регіоні з 1992 року (закінчення бойових дій у Придністров’ї) перебувають на території Республіки Молдова. Формально незалежна від них структура — Оперативна група російських військ (ОГРВ), яка охороняє склади боєприпасів (до 20 тис. тонн) у селищі Колбасна поблизу кордону з Україною. І якщо «миротворці» мають право перебувати на території республіки, то військовики ОГРВ — ні. Хоча фактично вони — одне формування та періодично проводять ротацію між собою. Росія також вербує військовиків серед місцевих мешканців сепаратистського анклаву, дві третини з яких мають російські паспорти.
У 1994 році РФ направила миротворців до Абхазії після двох років грузинсько-абхазького конфлікту. Згодом під їхнім прикриттям і за підтримки Кремля місцеві сепаратисти оголосили про «незалежність і вихід республіки зі складу Грузії», а Москва офіційно визнала Абхазію незалежною країною.
Під час гарячої фази війни у 2014 році українська розвідка фіксувала концентрацію в Ростовській області РФ російських підрозділів, техніка яких була пофарбована в кольори миротворчого контингенту ООН. Кремль уже тоді готувався ввести ці сили на територію України, але щось йому завадило.
У листопаді 2020 року російські «миротворці» з’явилися в Нагірному Карабаґу, не дозволивши Баку довести до переможного кінця війну за повне визволення власної території від вірменської окупації. А в січні 2022 року російські «миротворці» в складі миротворчих сил ОДКБ на прохання президента Касимжомарта Токаєва прибули до Республіки Казахстан. Формально вони мали охороняти критичну інфраструктуру від «бойовиків», які нібито напали на Казахстан. Однак, поки тривали кланові розбирання казахстанських еліт, відсторонення від влади першого президента РК Нурсултана Назарбаєва та його корумпованої «сім’ї», російські «миротворці» прикривали це й сприяли діям репресивного апарата Токаєва проти власного народу. З використанням системи РЕБ РБ-341W «Леер-3» вони взяли під контроль і перервали роботу мобільного зв’язку та інтернету, позбавили громадян Казахстану й іноземців можливості спілкування із зовнішнім світом та між собою. Також система дозволяла виявляти місця зосередження «терористичних груп» через мобільні телефони користувачів, порушувати сигнал GSM та перешкоджати координації дій «екстремістських сил». Застосовували функцію відправлення на визначені мобільні телефони фейкових SMS-повідомлень як провокацію та/або елемент психологічної війни.
Para bellum
Для України російська загроза становить екзистенційний характер, по суті, путінський режим веде з нею масштабну війну на знищення, йдеться про виживання нашої держави. Протидія агресії вимагає використання українською стороною всіх доступних засобів: дипломатичних, економічних, військових тощо. Поточна реакція на кризу, спричинену зосередженням російських військ навколо України, має ряд вимірів, окрім суто військової та політичної допомоги для Києва та підтримки української обороноздатності з боку США та країн НАТО. Західні експерти вважають за необхідне також посилити рівень взаємодії їхніх країн з Україною в інших сегментах, насамперед у розвідці та контррозвідці. На жаль, блокування приєднання України до Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО (CCDCOE) 4 лютого свідчить про інше.
Об’єктивна необхідність не лише України, а й низки країн східного флангу НАТО, зокрема Польщі та країн Балтії, — впровадження реальних оборонних спроможностей і можливостей стримування агресора. Саме такий підхід вважається гарантією мирного й безпечного розвитку регіону та Європи загалом. Не менш важливо зберігати єдність НАТО, яку Кремль постійно намагається підважити шляхом інформаційної війни та психологічних операцій. Ба більше, в самому Альянсі має бути розуміння того, що невдовзі він може зіткнутися із синергією дій не лише РФ, а й напевно Китаю та навіть Ірану. Звідси виникає важливість включення питань щодо НАТО до широкого обговорення в різних форматах усередині країн-членів (і партнерів) та на міжнародному рівні.