Усе почалося з жахливого випадку, коли на танцювальному занятті зарізали трьох маленьких дівчат і ще кількох серйозно поранили. Убивства в північному містечку Саутпорт скоїв 17-річний хлопець руандійського походження. За кілька годин після злочину в соцмережах з’явилася інформація про те, що нападник був іммігрантом-мусульманином. І вже наступного дня в згорьованому місті спалахнули антиміграційні протести, що переросли в жорстокі сутички.
Протести стрімко поширилися, поступово охоплюючи великі й маленькі міста – переважно в бідніших регіонах на півночі Англії. Акції протесту, жорстокі сутички, грабежі, підпали і вторгнення в крамниці й урядові установи. Хулігани оточували місцеві мечеті, скандували расистські й антимусульманські гасла, а згодом перейшли до готелів, де розміщують нелегальних іммігрантів на час розгляду їхніх заявок на надання притулку. Чимало поліцейських дістали поранення, сотні людей було заарештовано – усю країну сколихнув наймасштабніший спалах вуличних протестів за останні десятиліття.
Новий уряд лейбористів зреагував швидко і рішуче. У великих містах були залучені додаткові поліцейські загони. Судам доручили працювати навіть уночі для слухання справ заарештованих за звинуваченнями в насильстві, расових зловживаннях і навіть тероризмі. Прем’єр-міністр Кір Стармер навідав Саутпорт, а король Чарльз висловив співчуття рідним загиблих і постраждалих дівчат.
Протести й сутички пов’язані з двома серйозними проблемами в британському суспільстві. Перша: імміграція. Щодня сотні нелегальних мігрантів, переважно з Африки й Азії, перетинають Ла-Манш у надувних і маленьких човниках у спробі отримати притулок у Британії. Кількість мігрантів стабільно зростає: у першій половині цього року на південних берегах Британії висадилося близько 13 тисяч осіб, тобто за рік кількість мігрантів зросла на 17 %. Попередній уряд консерваторів вважав нелегальну міграцію чи не найбільшою загрозою для британського суспільства і пропонував жорсткі заходи: відправити всіх затриманих у центральноафриканську країну Руанду, де оброблятимуть їхні заявки. Реалізації цього плану завадили юридичні перешкоди і запекла протидія організацій із захисту прав людини, а новий уряд лейбористів зовсім відмовився від нього.
Однак хвиля іммігрантів продовжує зривати всі спроби спинити нелегальних перевізників і розправитися з міжнародними бандами, які здирають шалені гроші з людей (переважно економічних мігрантів, які шукають у Британії кращого життя). Громадськість дедалі більше лютує, внаслідок чого завойовують популярність екстремістські праворадикальні угруповання, які закликають відправляти всіх мігрантів додому і відверто вимагають ухвалення нових законів на захист «корінного», тобто білого, населення. Уряд обіцяє пришвидшити слухання справ претендентів на притулок. Та навіть якщо відмовляти третині заявників, депортувати їх складно. Найчастіше вони приховують своє походження, їхні країни не хочуть приймати їх назад, а якщо йдеться про репатріацію до режимів тиранії, то це порушення міжнародних конвенцій із захисту прав людини.
Нині громадськість спрямовує обурення на мусульман, які вже мають у Британії велику спільноту, що налічує майже 3 мільйони осіб. Низка терактів в останні кілька років призвела до того, що в уявленні британців ісламістські екстремісти невід’ємно пов’язані з усіма мусульманами, а це суттєво ускладнює інтеграцію мусульманської спільноти. Злісний і брехливий наклеп про те, що вбивцею дівчат у Саутпорті був іммігрант-мусульманин, вмить підхопили праві угруповання, охочі експлуатувати антимусульманські настрої. Проживання близько 50 тисяч шукачів притулку в центральних готелях великих міст, що обходиться платникам податків приблизно в 6,8 мільйонів фунтів на день, також сердить багатьох людей, які потерпають від інфляції й зростання цін.
Друга серйозна проблема, з якою пов’язані протести: поширення дезінформації в соціальних мережах і відсутність можливості змусити великі медіакомпанії заборонити публікацію таких матеріалів на платформах (що приносить їм величезні прибутки). Більшість британців, так само як мешканці інших країн, особливо серед молоді, дізнаються новини й погляди з соцмереж. Однак контролювати пости неможливо. Уже давно панують занепокоєння щодо доступу дітей до жорсткої порнографії, що наявна в більшості соцмереж і призводить до поширення сексуальних злочинів, зґвалтувань і мізогіністичної поведінки серед молодих чоловіків. Саме тому попередній уряд ухвалив закон про онлайн-безпеку, що намагався обмежити доступ дітей до порнографії і змушував соцмережі видаляти шкідливий контент. Однак цей закон важко впроваджувати в дію стосовно іноземних соцмереж – компаній, які працюють за межами Великої Британії. Він також не регулює матеріали, які є «законними, але шкідливими», як-от пости, що підштовхують до суїцидів або харчових розладів. Окрім того, закон не спиняє політичний екстремізм, дезінформацію і небезпечні плітки в інтернеті.
Очевидно, що влада прагне запровадити жорсткіше регулювання соціальних мереж, щоб запобігти поширенню дезінформації, що найчастіше цілеспрямовано розміщується російськими медіа-шкідниками, які прагнуть посіяти в західних суспільствах бентегу й злість. Проте великі компанії вважають жорсткіші регулювання загрозою й обіцяють прибирати шкідливий контент, але на практиці не стежать за ним і не докладають зусиль для того, щоб зупинити його поширення. На цю загрозу надзвичайно емоційно відреагував Ілон Маск – мільярдер, якому належить компанія X (колишня Twitter). Він заявив про назрівання «громадянської війни» в Британії. Лондон назвав цю заяву сміховинною, але Стармер розлютився. Маск також порівняв Британію з Радянським Союзом через арешти за провокаційні пости в соцмережах і показав відео, на якому молоді азіати вчиняють погром у барі в Бірмінгемі. «Чому не всі спільноти мають захист у Британії, Кіре Стармере?» – запитав він у своєму пості.
Маскові звинувачення додали сміливості праворадикальним угрупованням, які сподіваються завоювати вплив за рахунок акцій протесту. Деякі політики підтримують наполягання праворадикалів про те, що влада нехтує інтересами корінних британців, а поліція діє за «дворівневою системою»: жорстоко розправляється з протестувальниками правих поглядів, та більш поблажливо ставиться до етнічних меншин і демонстрацій на підтримку лівих вимог, як-от захист Палестини. Найджел Фарадж – лідер нової правої партії Reform UK – стверджує, що протести були лише початком і далі буде гірше. Та його розкритикували, і пізніше він засудив демонстрації, надто із застосуванням насильства, що спостерігалося в багатьох великих містах. Утім бунти зіграли йому на руку в політичному плані.
Уряд погрожує висунути звинувачення в тероризмі особам, які під’юджують народ до вуличних виступів. Було скликано кілька екстрених засідань, та досі не оголошено про нову політику з огляду на суспільний хаос і лютування на іммігрантів. Судячи з усього, уряд сподівається, що судді засадять заарештованих за ґрати надовго, щоб люди побоювалися виходити на протести. Та наразі цей розрахунок не особливо спрацьовує.
Активісти, які виступають за свободу слова, б’ють на сполох щодо спроб контролювати соцмережі. Лібералів тривожить, що протестувальники взялися за адвокатів, які представляють інтереси іммігрантів. Їхні будинки оточили, їхнім рідним погрожують. Лунають занепокоєння про цей моторошний розвиток подій. Велика Британія завжди пишалася пануванням свободи слова й толерантності в країні. Однак протести й спричинені ними спалахи расизму становлять виклик для всіх політичних партій і засвідчують, що Велика Британія не уникла ворожих настроїв, що ширяться на Заході внаслідок припливу мігрантів з інших країн. Найближчими місяцями на Кіра Стармера чекає нелегкий період.