Не знаю, що довше залишиться в моїй пам’яті з 5 листопада 2024 року —президентські вибори в США чи справді весняний день з температурою, що сягала +24 градусів за Цельсієм.
Може, між цими подіями є якийсь зв’язок? Був колись такий американський телесеріал у 1970-х — «Погода для багатіїв», і так якось спало мені на думку, що і вибори, в яких переміг Дональд Трамп, і ця прекрасна погода мають щось спільне.
Адже Трамп — багатій, а його близький друг Ілон Маск, який виклав на президентську кампанію Трампа $70 млн, це найбагатша людина у світі. Але що значать якісь там $70 млн проти того, що наступного дня після виборів курс акцій однієї з фірм Маска — «Тесла» зріс на $30 млрд. Так робиться бізнес у світі Трампа і Маска, тож назва «Погода для багатіїв» тут цілком доречна.
Від виборів минув уже понад тиждень, а американські й не лише американські ЗМІ досі перетравлюють цю тему, шукаючи причин такої переконливої перемоги Трампа і такого очевидного програшу Гарріс, або ж ширше — демократів.
Я невиліковно прив’язаний до мейнстрімних ліберальних ЗМІ і черпаю з них інформацію, що, як часто виявляється, не варта своєї ціни.
У статті в The New Republic під назвою «Чому ніхто не розуміє справжньої причини перемоги Трампа?» Майкл Томаскі одразу переходить до суті, пишучи: «Нині праворадикальні ЗМІ визначають у цій країні інформаційну адженду. Не The New York Times, не The Washington Post, не CBS, не NBC і ABC.
Fox News (і вся News Corp.), Newsmax, One America News Network, мережа радіостанцій і телеканалів Sinclair і газет, iHeart Media (той, що раніше називався Clear Channel), Bott Radio Network (християнське радіо), Х Ілона Маска, подкасти з великою аудиторією, такі як подкаст Джо Роґана, й багато інших — визначають інформаційний порядок денний у цій країні. І вони підсадили свою аудиторію на раціон викривленої інформації, що уможливила Трампову перемогу. […]»
Як сказала про це Гетер Кокс Річардсон у розмові з Джоном Стюартом (у щотижневому подкасті Стюарта), праворадикальні ЗМІ — це «пропагандистська екосистема, через яку люди зляться на речі, які не є правдивими». Гнів справжній. Так складається, що він спрямований на фікцію. А тепер вони обрали супергероя, який стане до бою з цими фікціями з усією силою, яку фіктивно зможе зібрати. Так вважають запеклі ліберали, але я, хоча й погоджуюся з ними в багатьох справах, не був би такий впевнений щодо їхньої правоти.
Як випливає з попередніх соцопитувань шанованих і незалежних, а не партійних, інституцій, причиною поголовної неприязні до демократів (Гарріс виявилася лише верхівкою айсберга) була масова реакція на інфляцію (зростання цін), що стала наслідком пандемії. Звісно, аргумент, що такі економічні наслідки боротьби з пандемією і вони стосуються не лише Америки, але й більшості держав світу, це хороший аргумент лише тоді, коли ти маєш відповідну освіту і знання, а економічна ситуація змінюється циклічно. Здається, важливіше тут почуття відкинутості більшості американців з боку ліберального істеблішменту, уособленням якого стали демократи, які перебували при владі. До цього додалася дозована крапля республіканського, чи радше Трампівського коктейлю, пов’язаного з загрозою неконтрольованої міграції та небезпеки для традиційних цінностей з боку лівого крила демократів. Багато хто з партійних лівих зосереджувався на расовій та гендерній нерівності і правах ЛГБТК-спільноти, забуваючи про мовчазну більшість американського суспільства і його проблеми.
Публіцись NYT Девід Брукс у своєму фейлетоні за підсумками результатів виборів написав:
«Демократи, звісно, мусять серйозно замислитися. Адміністрація Байдена намагалася привабити робітничий клас за допомогою субсидій і бонусів, але немає економічного рішення для того, що передовсім є кризою поваги.
Чи Демократична партія здатна це виправити? Чи партія університетів, заможних передмість і гіпстерських центрів міст може це зробити? Що ж, Дональд Трамп перебрав контроль над корпоративною партією, яка не здавалася гарним інструментом протеларського бунту, і зробив це. Ті з нас, хто поблажливо ставився до Трампа, мають почуватися приниженими, адже він зробив те, чого ніхто з нас не спромігся.
Серед лівих знайдуться ті, хто скаже, що Трамп переміг через вроджений расизм, сексизм і авторитаризм американців. Вочевидь, ці люди обожнюють програвати і хочуть робити це раз у раз».
Раптове самобичування частини демократичного істеблішменту й пошук «кто виноват» — це не найкращий рецепт на сьогодні, і тим паче на завтра. Так чи сяк для внутрішньої переоцінки настане час, і я сподіваюся, що здоровий глузд переможе. Можливо система, в якій існують лише дві значимі партії, проживає свою кризу, бо тут або демократи не можуть знайти «золоту середину», або республіканці піддалися волі «вождя», який заволодів партією. Дійсність значно складніша, ніж дуалістична модель, закорінена в американській традиції. Жодні дані зі світу навколо нас не свідчать про те, що два — це відповідна кількість перспектив, чи що дві довільні перспективи, які ми одного разу вибрали, є єдиними. Це радше догмати віри. Дуалізм не є посередником у діалозі, а містифікацією.
Закінчуючи свою колонку, Девід Брукс написав: «У найближчі кілька років на Америку, а може, і на увесь світ впаде чума безладу і принесе потрясіння для всіх. Якщо ти ненавидиш поляризацію, просто почекай, поки ми дійдемо до глобального безладу. Але в хаосі є шанс для нового суспільства і нову відповідь на політичну, економічну й психологічну атаку Трампа. Це часи, які піддають людські душі випробуванням, а ми побачимо, на що ми здатні».
Поки що у нас час «погоди для багатіїв», принаймні тих, які і так уже суперзаможні, решті доведеться зачекати.