19 квітня було оприлюднено документ під назвою «Висновки Європейської ради щодо Індо-Тихоокеанської стратегії Європейського Союзу». Перш ніж обговорювати зміст і значення цього документа, важливо правильно зрозуміти його природу. Специфічність Євросоюзу як альянсу відображено в процедурах творення його політик. ЄС — не країна, а об’єднання 27 держав, які мають виходити зі спільним рішенням, прийнятним для всіх сторін. Особливо коли йдеться про зовнішню політику, яка має ще комплексніший і чутливіший характер, порівняно з регулюваннями й процедурами, що стосуються внутрішніх сфер. Тому документ, який можна буде фінально назвати Стратегією, має пройти кола консультацій між усіма країнами та між засадничими інституціями Європейського Союзу.
Європейська служба зовнішніх справ (EEAS) у відповідь на ініціативу Німеччини, Франції й Нідерландів розробила проєкт висновків, які після цього розглянули й узгодили всі 27 країн-членів. І хоча заголовки деяких медіа говорять про Стратегію, проте самі висновки зараз потрібно сприймати як дороговкази країн-учасниць для європейських інституцій, на основі яких ті можуть розробити справжню стратегію. Такий процес також забезпечує європейським інституціям можливість розробляти стратегію не «пальцем у небо», а базуючись на пріоритетних для країн-членів напрямах. Наприкінці документа зазначено, що Європейська рада (ЄР) запрошує Європейську комісію та Високого представника презентувати спільну заяву (joint communication) у вересні 2021 року. Вона тоді має бути стратегією. Тобто висновки ЄР можна розглядати як проміжний етап на шляху її фіналізації. Такий проміжний варіант, опублікований зараз, на думку Єви Пейсової, експертки з питань Азії, ексочільниці напряму Азії в EU Institute for Security Studies (EUISS), дає можливість «спробувати воду» й протестувати і внутрішню, і зовнішню реакцію, перш ніж публікувати «стратегічніший» документ.
Як зазначив на експертному обговоренні стратегії, організованому Школою управління Брюссельського університету (VUB), Ґуннар Віґанд, директор Європейської служби зовнішніх справ, це політичний сигнал, що в ЄС є стратегія кооперації в регіоні, а наступним кроком буде вже детальніша операціоналізація конкретних дій.
Читайте також: Брак волі. Чому європейці не знають, як упоратися з Росією
Для належної оцінки змісту Висновків також важливо розглянути й контекст появи цього документа. Саме поняття Індо-Тихоокеанського регіону (ІТР) виникло понад десять років тому, і тому швидкість, із якою країни почали розробляти й публікувати свої стратегії, тут лише демонструє, як активно навколо нього розвивається геополітична динаміка. Власну Індо-Тихоокеанську стратегію вже розробили Японія (2007), Австралія й Індія (2014), Сполучені Штати (2017), Нова Зеландія (2019), АСЕАН (2019), Велика Британія (2021), а Канада готує нормативні документи. Власне бачення зафіксували також три країни Європейського Союзу: Франція (2018), Німеччина (2020) й Нідерланди (2020).
Зважаючи на те, що всі важковаговики світу (зокрема й ключові країни ЄС) уже розробили або готують свої стратегії, поява такого документа на рівні Євросоюзу видається логічним, очікуваним, а подекуди й необхідним кроком. Адже стратегія — це декларація власних інтересів та бачення, проактивна позиція з наміром впливати. Лише така позиція може зробити гравців лідерами, а ті, хто чекає й не формулює власних бачень, опинятимуться в ролі послідовників. Необхідність такої стратегії диктується також економічною сполученістю ЄС з регіоном і рівнем економічної взаємозалежності.
Економіка Європи глибоко вкорінена в торговельну інвестиційну мережу регіону та ланцюги постачання. Торгівля ЄС товарами з Азією становила €1,5 трлн у 2018 році, а прямі іноземні інвестиції між Азією та Європою сягнули близько €90 млрд. Понад третина всього європейського експорту припадає на регіон, здебільшого він іде транзитом морськими шляхами Індійського й Тихого океанів. Європейці також пам’ятають про зростання центральності ІТР, коли йдеться про досягнення глобального кліматичного переходу, що є пріоритетом для ЄС.
Індо-Тихоокеанський регіон — економічний центр гравітації, де проживає 60% населення планети, та виробляється 60% світового ВВП, що продукує дві третини зростання світового добробуту. Прогнозують, що до 2030 року там мешкатиме більшість (90%) із 2,4 млрд нових представників середнього класу, що братимуть участь у глобальній економіці.
Нестабільність у регіоні, де посилюється геополітична боротьба, зважаючи на таку залежність від нього, генерує також і різні безпекові виклики, що потребують реагування та запобігання. У сучасному контексті наростання геополітичного протистояння взагалі виникає питання не тільки в тому, де буде Європа в регіоні, а й у тому, де буде Європа у світі. У висновках недвозначно окреслено, що залученість ЄС у регіоні має сприяти розбудові спроможності самого Євросоюзу як глобального гравця та слугувати підвищенню його політичної автономії, щоб зберегти свої цінності й інтереси. А це означає, що участь там важлива, щоб бути актором як таким.
Як зазначила міністерка оборони ФРН Аннеґрет Крамп-Карренбауер наприкінці квітня у своєму інтерв’ю німецькому аналітичному виданню lnternationale Politik Quarterly: «Для мене питання полягає зовсім не в тому, чи розриватиметься Європа між американцями й китайцями. Значно більший виклик у тому, чи відіграватиме Європа взагалі якусь роль». За її словами, основні стандарти в технологіях сьогодні задають Китай і США. «Ми, європейці, повинні глянути в обличчя питанню власної конкурентоспроможності. Ми не можемо дозволити собі залишитися позаду», — наголосила вона.
Оприлюднені висновки відбивають переважно консолідацію вже наявних фрагментарних напрямів, активностей і напрацювань, щоб надати їм нового поштовху. На цьому етапі документ декларує консенсус країн-членів у тому, що ЄС як альянс і далі працюватиме за зазначеними напрямами. Справді, в документі містяться переважно відсилання до прийнятих стратегій та угод, у майже кожному тематичному параграфі вжито слова «продовжити», «посилити», «активізувати» тощо.
Країни-члени вже створили понад 40 стратегічних партнерських відносин у регіоні, а сам Європейський Союз здійснює активну регіональну торгову політику, укладаючи угоди про вільну торгівлю з Японією, Сінгапуром, В’єтнамом і Південною Кореєю. Окрім економічної сфери, ЄС оформив стратегічне партнерство з АСЕАН, що охоплює питання від зміни клімату до вищої освіти та морської безпеки.
Оскільки залученість ЄС у регіоні не нова, то такий підхід, з одного боку, зрозумілий, а з другого — його можна трактувати як вияв обережності й бажання оминути ризик певними своїми кроками спровокувати конфронтацію. Також це може бути наслідком того, що в конфліктних темах важко досягти необхідного консенсусу 27 країн. У документі немає згадок про Тайвань, ані навіть натяку на важливість мирної ситуації в Південно-Китайському морі, як є, наприклад, в аналогічній стратегії Нідерландів, опублікованій нещодавно. «Кооперація, а не конфронтація, уникнення утворення блоків — саме така додана вартість підходу ЄС до Індо-Тихоокеанського регіону», — зазначає Ґуннар Віґанд, директор Європейської служби зовнішніх справ. До того ж виклад документа створює суттєвий запас гнучкості та дає можливість для маневру.
Значну увагу приділено долученню ЄС до налагодження порядку, заснованого на праві, рівних правилах гри для всіх та спільних цінностях у рамках досягнення цілей порядку денного світової спільноти. Так аж півтори з дев’яти сторінок документа присвячено планам ЄС працювати над захистом прав людини, гендерної рівності, посиленням потенціалу жіночого лідерства, досягненням міжнародних цілей нещодавно прийнятої ЄС кліматичної стратегії та стратегії збереження біологічних видів, менеджменту океанів, рибальства, запобіганням ризикам природних катастроф і подоланням кризи, спричиненої пандемією COVID-19.
Проактивну позицію можна побачити в частині торгівлі, де Європа планує бути асертивнішою в регіоні. Тут зазначено назви конкретних країн, з якими ЄС планує й далі налагоджувати співпрацю: Японія, Південна Корея, Сінгапур і В’єтнам. У планах — поглиблення роботи над утіленням торговельних домовленостей, як-от Всеосяжної та прогресивної угоди про Транстихоокеанське партнерство (Comprehensive and Progressive Agreement for Trans-Pacific Partnership, CPTPP) та Всебічне регіональне економічне партнерство (Regional Comprehensive Economic Partnership, RCEP); укладення угод вільної торгівлі з Австралією, Індонезією та Новою Зеландією, поглиблення економічної співпраці з Індією.
Читайте також: Жан-Сільвестр Монґреньє: «Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним»
Основна мета — працювати над перерозподілом ланцюгів постачання та зниженням залежності Європи від сировини. Амбітною можна також назвати ціль реорганізувати СОТ відповідно до принципів сталої й багатосторонньої системи торгівлі. Місце Китаю в документі таке: точно відомо лише про план робити кроки до наближення Всебічної угоди про інвестиції з ним.
Максимально широкий та інклюзивний простір створено для потенціалу розвитку партнерств з країнами в регіонах Африки, Азії, багатосторонніми організаціями та іншими гравцями. Тут ЄС позиціює себе як промоутера мультилатералізму, заснованого на праві.
Важливим моментом, на який потрібно звернути увагу, є те, що серед регіональних угруповань ключовим у ЄС визначено організацію АСЕАН. Динаміка в регіоні швидко розвивається, і останнім часом дедалі більшої активності та інституціоналізації набуває Чотиристоронній діалог з безпеки (Quad), а не АСЕАН, — давня та історично раніше утворена основна платформа регіональної взаємодії (організація, з якою ЄС має на меті реалізовувати укладене в грудні 2020 року стратегічне партнерство, а також десятки попередніх років взаємодії та діалогу). У зв’язку з цим в експертних колах уже точаться дискусії щодо низки питань, зокрема, чи витіснить Quad АСЕАН, чи вдасться їм співпрацювати (і як?) задля стримування Китаю. Той факт, що у висновках Європейської ради вказано саме підтримку центральності АСЕАН в архітектурі регіонального співробітництва, означає конкретний вплив ЄС на формування динаміки регіону, а не лише його присутність.
Безпековий вимір включає співпрацю за всіма напрямами, такими як відповідь на виклики міжнародній безпеці, морській безпеці, боротьба зі злочинною кіберактивністю, дезінформація, тероризм, екстремізм, гібридні загрози, організована злочинність, а також нерозповсюдження ядерної зброї та контроль за обігом зброї. Тут за основу також узято роботу в рамках попередньо укладених форматів, як-от Спільна політика безпеки та оборони (Common Security and Defence Policy, CSDP) та Регіональний форум АСЕАН (ARF).
Заплановано розширити географію залученості ЄС до активностей у рамках проєкту CRIMARIO II, покликаного покращувати морську безпеку від Індійського океану до Південної та Південно-Східної Азії. Країни-учасниці визнають важливість змістовної присутності європейських морських сил в ІТР. Індо-Тихоокеанська стратегія не обходиться без розгляду поняття з’єднаності (connectivity) — одного з основних концептів, яке промотує запропонована прем’єр-міністром Японії Сіндзо Абе регіональна стратегія Вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону (Free and Open Indo-Pacific, FOIP). Тож і ЄС працюватиме над цим.
Важливим сигналом є те, що одразу після публікації висновків їх появу позитивно привітала Японія — ключовий регіональний гравець, світова м’яка сила, третя за величиною економіка у світі. Тож схвалення нею зазначених пріоритетів позначає потенціал у їх реалізації та закладає підвалини для ефективної співпраці в майбутньому.
Можливо, якраз наявність сильного балансуючого гравця, яким хоче позиціюватися ЄС, зможе вплинути на перебіг протистояння між глобальними силами в регіоні, поглибити міцність партнерств і створити альтернативу в прогнозованій геополітичній грі.