Прибічники ідеї незалежності з Шотландської національної партії (ШНП) впродовж усієї останньої виборчої кампанії в Сполученому Королівстві обіцяли перетрусити Вестмінстер. Це їм вдалося: політсила здобула 56 із 59 відведених для Шотландії мандатів. За кілька днів роботи нового скликання Палати громад її представники встигли колонізувати улюблений бар депутатів-лейбористів, порушити заборону фотографуватися в сесійній залі і, як щирі егалітаристи, відмовитися користуватися частиною тераси з видом на Темзу, відведеної лише для членів парламенту («Тепер на інших терасах ні для кого місця немає!» – поскаржився хтось із персоналу). Попри поразку на вересневому референдумі про вихід зі складу Великої Британії, удома, в Шотландії, партія дуже популярна: її депутати переважають у тамтешній адміністрації, що дістала розширені повноваження після децентралізації, а кожен 50-й дорослий шотландець – член ШНП.
Але зараз ШНП опинилась у нелегкому становищі. Загалом у партії погоджуються, що Шотландія колись вийде зі складу Сполученого Королівства. Але членів ШНП і стратегів лякає питання: коли? «Найгірше, що може трапитися, – це новий референдум, де проголосують проти самостійності», – застерігає один активіст і додає, що для успішного здобуття Шотландією статусу незалежної держави виборці повинні забезпечити переконливу перемогу: не 51% голосів «за», а 60% чи 70%. Нині з’являються два табори: в одному хочуть негайного проведення плебісциту, а в другому – вичекати момент.
До останнього належить більшість у вищому ешелоні партії (зокрема, можливо, й лідерка ШНП та перший міністр Шотландії Нікола Старджен). На думку цих людей, політсила повинна впродовж наступних років зміцнити свої позиції, а потім уже просити мандат на новий референдум під час виборів до шотландського парламенту у 2020 році. Їхнє гасло – обережність, адже вони добре пам’ятають, як під час кампанії перед торішнім плебісцитом переконували шотландців, що шанс вийти зі Сполученого Королівства випадає «раз на покоління». Шотландські виборці (55% із яких відмовилися від такої можливості) цього не забули. Коли Старджен на теледебатах у Глазго минулого місяця не захотіла відмовитися від нового референдуму, аудиторія несхвально загуділа.
Читайте також: Sinn Féin – ми самі!
До терплячості схиляють і демографічні фактори. Найдужче прагнуть незалежності молодші шотландці. Якщо це явище не пов’язане з віком покоління (і погляди молоді згодом не стануть консервативнішими), слід чекати, що з роками електорат поступово схилятиметься до виходу із союзу.
А ШНП може підштовхувати Шотландію до незалежності крок за кроком. Уже заплановано новий етап децентралізації. Після обіцянок юніоністів розширити автономію під час торішньої кампанії проти виходу Шотландії зі Сполученого Королівства прем’єр-міністр Девід Кемерон доручив шотландському перові лорду Сміту розробити деталі. Його пропозиції (зокрема, про право Шотландії самостійно визначати ставки й діапазон податку на доходи, збір із повітряних пасажирських перевезень та деякі соціальні виплати) консервативний уряд Кемерона пропише в законі ще до кінця року, і за рівнем самоуправління Шотландія дорівняється до субнаціональних адміністративних одиниць таких федеральних держав, як Швейцарія і Канада. Старджен хоче піти ще далі: вона використовує нову міць своєї партії у Вестмінстері, щоб домогтися контролю, наприклад, над корпоративними податками й національним страхуванням (яке сплачують службовці та працедавці) й таким чином зміцнити фінанси Шотландії. Її партія заявляє, що це навіть може відкрити шлях до повної фіскальної автономії, хоча й розпливчасто застерігає, що на таке знадобиться, не виключено, «не один рік».
Інші в її партії вважають, що це відволікає від основного, й хочуть, щоб ШНП домагалася дозволу провести новий референдум під час виборів до парламенту Шотландії наступного року. До крила нетерплячих входять «ветерани», які довгі роки чекали нагоди зробити Шотландію незалежною, а також нові члени, котрих привабили до політсили напружені й захопливі торішні електоральні перегони. Судячи із тріумфальної риторики після загальних виборів Алекса Салмонда, попередника пані Старджен, він теж належить до цієї групи.
Цей табір побоюється, що дальша децентралізація ослабить партію, бо нейтралізує заяви про зв’язані Вестмінстером руки (такий прийом дає їй змогу поєднувати ліву риторику з центристською діяльністю в Единбурзі) й спонукатиме її до непопулярних кроків: урізання витрат бюджету або підвищення податків, коли припиниться фінансування з Лондона. «Усі тягарі незалежності, але жодних переваг», – каже Робін Макалпайн, один із лідерів незалежницької лівиці.
Крім того, керівництво ШНП мусить годити своїм численним рядовим членам. «Тут відчувається сила», – сказав один із прибічників на щорічній партійній конференції в листопаді, додавши, що її випромінюють не «знервовані» партфункціонери на сцені, а тритисячний натовп. Щоб постійно задовольняти сподівання активістів (зокрема, й на кінець режиму економії та вивільнення з чіпких обіймів Лондона), наступні кілька років доведеться важко попрацювати. Можливо, розумніше було б негайно провести новий референдум на хвилі цієї бурхливої енергії, поки вона не спала.
І, нарешті, зараз ШНП досягла впевненої переваги над лейбористами, які десятиліттями заправляли в шотландській політиці. Незвична захищати мандати, які вона так давно сприймала як належне, шотландська лейбористська машина вийшла з ладу напередодні виборів. «Справи наші дуже й дуже кепські», – сказав один із керівників виборчої кампанії. Ледве переживши вотум довіри, 16 травня лідер лейбористів Шотландії Джим Мерфі подав у відставку. У ШНП зараз з’явилася сильна спокуса домагатися незалежності, поки основна юніоністська партія Шотландії переживає кризу.
Чи зважиться на це Старджен? Розриваючись між прагненням вичікувати й бажанням перейти в рішучий наступ, вона, очевидно, обере компромісний варіант і пообіцяє провести референдум, якщо Британія захоче покинути ЄС (Кемерон пообіцяв організувати голосування із цього питання до кінця 2017 року). Інакше до обговорення незалежності повернуться лише ближче до наступних виборів у шотландський парламент – 2020 року.
Місцева опозиція мусить швидко повернути собі форму. Після дезертирства деяких членів і втрати поваги в очах виборців через безхребетність, а також репутації ширми для сил із Лондона лейбористи Шотландії повинні мерщій порвати з вестмінстерською Лейбористською партією і оживити свою занепалу виборчу інфраструктуру. Ті її члени, які загубили свої місця в парламенті на виборах цього місяця, не повинні балотуватися наступного року до шотландського парламенту; натомість політсилі потрібні нові, голодні кандидати, з бажанням та вмінням протистояти ШНП.
У ширшому плані юніоністи повинні почати приготування до наступного шотландського референдуму. Дедалі більше схоже на те, що єдино можливий вихід для Сполученого Королівства у майбутньому – це федералізм: окремі адміністрації для Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Шотландці тримаються дещо лівіших поглядів, ніж англійці, і прагнуть самоврядування. Англійців обурюють гроші, які дістаються шотландцям зі спільного центрального бюджету, і вплив шотландських депутатів у Вестмінстері. Юніоністи повинні відповідно змінити форму Сполученого Королівства, інакше ШНП просто покладе йому край.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com