«Змій»
Поет і колишній військовий Влад Сорд із позивним «Змій» родом із Рудниці, що на Вінниччині. У 16 років він утік із дому до Криму й самостійно вступив до КЮІ НУЮАУ імені Ярослава Мудрого. Щоб вижити, працював одночасно на кількох роботах, отримав парламентську та президентську стипендії, потрапив на практику до ВР АРК. Цікавився історичною реконструкцією, займався айкідо, створив із другом бійцівський клуб під враженням від однойменного фільму. Власне майбутнє в нього було розписане практично по місяцях.
А потім почалася революція. І війна. «Я давно відчував, що війна почнеться, у дитинстві в мене навіть думки не виникало, що я її якось уникатиму чи ховатимуся. Коли активна фаза на Майдані завершилася, я поїхав до Сімферополя, додому, відвозив важкохворого друга. Там я вже побачив місцевих «крымских дружинников» на залізничному вокзалі, побачив, як руйнували гіпсову статую Феміди в моєму виші, а коли дістався до квартири, то фактично застав новосілля якихось людей із Саратова, які вже мали на руках документи на моє житло російського зразка. Усі мої плани на майбутнє повністю зруйнувалися», — розповідає «Змій».
Із перших днів війни чотири роки поспіль Влад Сорд захищав Україну на східному кордоні. Воював у «Правому секторі», «Азові», ОУНі та 93-й бригаді «Холодний Яр» ЗСУ. Каже, що навіть на посту чи під час бою записував вірші, щоправда, від того постійно дратувалися побратими.
Читайте також :Коротка історія творчої резервації
«Я пишу з 11 років, точніше записую сни. Тож, як люблю повторювати, наша дійсність дуже впливає те, що та як ми бачимо вві сні. Не думаю, що я повноцінний автор, вони ж пишуть від натхнення, чи не так? А в мене то як принтер, зазвичай я лише своєрідний ретранслятор. Тому писав і під час революції (навіть 18-го числа є вірш), і дорогою до Криму, і на Десні, і в Іловайську, і в Пісках, і в Бутівці, на ППД 93-ї ОМБр в смт. Черкаське, на полігоні «Широкий лан», на 29-му блокпості, в околицях Кримського, та й загалом по всій Луганщині», — згадує ветеран.
Поки «Змій» воював і служив, був упевнений, що ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) — вигадки людей, які хочуть привернути до себе увагу. Коли ж звільнився й опинився в невійськовому середовищі, уже за кілька тижнів свою впевненість розгубив. Влад каже, що не міг змусити себе ні з ким розмовляти по телефону, максимально уникав людних місць та намагався взагалі не виходити на вулицю. «Якось у супермаркеті була навала людей у день знижок і мене спіткала панічна атака. Я заледве не втратив контроль над собою, пробираючись крізь тисняву. Коли прибіг додому, знайшов безпечний куток, притиснувся там до стіни й сидів із книжкою».
Адаптуватися колишньому військовому до мирного життя допомогла дружина — письменниця Вікторія Гранецька. Він упевнений: якби не її турбота, підтримка й розуміння, спивався б десь у селі, як, на жаль, сотні інших учасників бойових дій. Згодом «Змію» випала можливість познайомитися на лекції з військовим психологом Френком П’юселіком — ветераном в’єтнамської війни та психологом, одним із розробників системи реабілітації ветеранів у США.
Основне призначення своєї поетичної творчості Влад Сорд бачить у тому, щоб частинку емоцій війни в чистому вигляді донести до людей, які від неї абсолютно далекі. «У нашій країні більшості начхати на війну, тому якби ця більшість переосмислила своє ставлення, то було б справжньою підтримкою для комбатантів із ПТСР. Який сенс лікувати, приміром, мене? Важливіше трохи підлікувати людей довкола, розповісти їм без прикрас усе, про що не говорять вголос».
«Далі»
Максим Кривцов із позивним «Далі» за освітою інженер-технолог із виготовлення взуття. Поки навчався, працював офіціантом, продавцем-консультантом, прибиральником. Коли почалася війна, саме влаштувався на роботу: виготовляв 
речі зі шкіри. Восени 2014 року він вступив до лав Добровольчого українського корпусу. У рюкзак до тренувального табору він поклав гель для накручування вусів — так з’явився його позивний «Далі».
Чому пішов на війну, «Далі» пояснює просто: «Я пішов, і сумління перестало сміятися з мене. На якусь мить. Подруга пішла раніше, ну а я що боягуз?». Поезією Максим захоплюється більше ніж п’ять років. Має вірші, написані безпосередньо перед бійницею на чергуванні чи в бліндажі. Але більшість його поезій, навіяних перебуванням на війні, осмислена вже в містах.
Читайте також: Вікторія Деллінжер: «Анна Київська — постать, яка об’єднує»
«Ми однієї доби чергували на позиції, наступної відпочивали в Авдіївці, просто охороняючи свої речі, свій гараж із «мухами». Спека розрізала простір на частини, наче лікарську ковбасу. Жіночка в довгому сарафані доганяла стару вівчарку Лесю, щось тримаючи в руці. Ми розмовляли про те, що полюбили Донбас — усі ці терикони, тумани взимку, соняхи — лише через чи завдяки війні. Вона почула нас, підійшла й сказала, що якби не війна, то не полюбила б України», — згадує «Далі».
Він зізнається: після повернення з війни важко було знайти сенс бодай у чомусь та мотивацію рухатися далі. «Якийсь стимул є, але приглушений, як слух після недалекого вибуху. Певний час я багато готував і фотографував це. Тепер у мене з’явилося заняття на місяць, і мозку бракує часу на те, щоб гаснути. Пізніше, може, піду в гори десь. Чи прийму тривалу гарячу ванну», — розповідає боєць. На запитання, що він збирається робити в майбутньому, відповідає лаконічно: «Жити». Напевно, і далі пишучи вірші. «Творчість допомагає говорити. Бо війна пахне словами, і поки це все залишається в тобі, поти важко буде відкритися бодай собі самому».
«Фінчер»
Валерій Пузік із позивним «Фінчер» нині мешкає в Одесі, хоч сам родом із Хмельниччини. До війни він вчився знімати документальне кіно, писав оповідання, малював. Устиг попрацювати на різних роботах: пекарем, тістомісом і майстром на хлібозаводі, контент-менеджером у ЗМІ, дизайнером у рекламній агенції. Його глобальні життєві плани не змінюються вже років десять: кіно, література, арт. У січні 2015-го він пішов добровольцем на фронт. У складі Добровольчого українського корпусу брав участь у бойових діях на Донбасі (Опитне, Авдіївка). «Фінчер» каже, що піти на війну його спонукав страх:
«Є страх того, що діти запитають колись: «Батьку, а що ти робив, коли була війна?», і мені не буде що відповісти. То були 2014–2015-ті роки. Тепер усе інакше. Сьогодні якщо скажеш, що пішов добровольцем на фронт, то виженуть із роботи. Зі мною таке було в Одесі».
Значна частина віршів Валерія Пузіка датується 2015-м — періодом перебування в лавах ДУК ПС. «Тоді я писав чимало віршів, більше, ніж тепер, і всі вони про війну. Завжди носив із собою блокнот, олівець чи ручку, і майже щодня щось занотовував там. Нині ж частіше пишу коротку прозу», — пояснює ветеран. Він зізнається, що війна допомогла йому відсікти все зайве й навчила не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. Адже завтра може не настати, і зараз треба зробити те, що можеш, і те, що важливо для тебе на цей момент.
Читайте також: Мамай з автоматом чи Едвард у сукенці?
«Я часто повертаюся до фрази, яку прочитав на Майдані в січні 2015 року, коли нас, добровольців, лишень забирали на вишкільну базу. Вона звучала так: «Мир — це війна у свідомості. Так от, після повернення ця війна й далі творить у моїй свідомості щось химерне, те, чого я боюся і чим поділитися, на жаль, ні з ким не можу, хіба що з побратимами за випивкою, коли ми зустрічаємося, але бачимося ми дуже рідко. І цілком можливо, що всі ці химери з’їли б мене живцем, якби не писання», — відверто каже Валерій Пузік про те, чи зіткнувся після повернення з ПТСР.
Зізнається: написання будь-якого тексту для нього — це відновлення контролю. «Фінчер» переконаний, що за допомогою тексту людина може ставити правильні питання й отримувати правильні відповіді. Це спосіб фіксувати досвід, психологічний стан, а також документувати події чітко й лаконічно. Саме завдяки цій документації найчастіше знаходяться правильні відповіді. «Із кожним новим написаним словом я відчуваю очищення, і якщо мені некомфортно від тексту, отже, я був максимально чесний із папером та із собою, — пояснює ветеран, який має вже кілька виданих книжок. — Коли я приїхав із фронту, то довго не міг оговтатися від тієї інформації, яку отримав. Я не хотів бачити людей, а спілкуватися з ними й поготів. У мене був текст, я писав по шість і більше годин безперервно».
Валерій Пузік не збирається припиняти писати, його плани на найближчі два роки: два романи та п’єса про АТО.
«Шеврон»
Олександр Лисак із позивним «Шеврон» писати вірші почав у шкільні роки. Він автор трьох поетичних збірок і водночас офіцер НГ України. «От уявіть собі парубка, який із маленького провінційного містечка на Харківщині після важкого життєвого періоду (розлучення, депресія, монастир і так далі) їде до Донецька. До війни я там працював і прибиральником від клінінгового агентства на «Донбас Арені», готуючи стадіон до відкриття, був офісним планктоном — старшим спеціалістом відділу обслуговування клієнтів, комірником в одній із мереж… Жив, писав, «топив» за сімейні цінності, робив ремонт у будинку: готувався свій міщанський куточок перетворити на родинний маєток», — згадує він минуле.
Вірші писав упродовж усієї служби в часи дозвілля: на ВОПах, блокпостах. «Шеврон» каже, що найвлучніші слова, думки та образи приходили, коли кудись їхав або стояв у наряді: «Новоайдар, Щастя, Карлівка, Слов’янськ, купа маленьких сіл, назви яких навряд чи когось зацікавлять, — ось ті населені пункти, які разом з околицями ставали декораціями для моїх віршів».
Олександр Лисак зізнається: його нервова система вже не така міцна. Проте він вважає, що його ПТСР поки що в інкубаційному стані. «Постійно у відрядженнях, але війна мене не протягнула асфальтом своїх неприємностей, тож гріх скаржитися. Відчуття цивільної втоми швидко зникає, коли минаєш блокпост і починається ООС — зона війни, зона нашої відповідальності, нашої провини й болю. Це мій вибір». Вірші для нього — ліки від війни. Каже, що ніщо так не допомагає провітрити душу й мізки, як творчість. «Фіксувати рефлексії, сенси, події, втілюючи їх у слова, — це моя гімнастика, розвантаження і необхідність. Планую віршувати й далі. А ще жити. Перемагати. Бути батьком. А там подивимося, козак не без щастя».
Безплатну електронну версію збірки «Там, де вдома» можна завантажити на сайті acca.ua в розділі художньої літератури.
Канал відеопоезій «Там, де вдома»:
Запрошуємо долучитися до участі в проекті волонтерів та воїнів, які пишуть поезію. Надсилайте свої вірші на пошту [email protected].