Однак нещодавня спроба влади піддати цензурі звинувачення зірки тенісу в сексуальному нападі на неї обернулася проти Китаю. Цей випадок підкреслив вразливість режиму, некомпетентність його тактики й ефективність міжнародного тиску (якщо воліємо його чинити). Пен Шуай — одна з найуспішніших тенісисток континентального Китаю. Її пост у блозі від 2 листопада про напад високопоставленого політика Чжана Ґаолі був жахливим і резонансним. «Я була така налякана… Я не давала згоди, весь час плакала». Після атаки (можна сказати, зґвалтування) жінка почувалася, як «ходячий труп».
Однак звинувачення виявилися такими дієвими не завдяки сміливості, красномовству чи славі тенісистки. Справа в Комуністичній партії Китаю. Якби влада проігнорувала Пен, її гаданий нападник трохи помучився б від ганьби, але зірка тенісу так і лишилася б побіжною згадкою в моторошній історії про ставлення до жінок у КНР. Проте на заваді стала надзвичайна тонкошкірість китайських правителів. Звинувачення в сексуальних домаганнях на високому рівні подеколи випливають на поверхню, але тільки в контексті політичної дефенестрації. Такі люди, як Чжан, що міцно тримаються при владі, лишаються недоторканними.
Китайські цензори взялися за діло: закрили в соцмережі акаунт 35-річної тенісистки, яка вже майже завершила кар’єру, і видалили її пост з інтернету. Спроби прокоментувати випадок онлайн наштовхувалися на автоматичні повідомлення про «порушення відповідних законів і норм». Китайські пошукові системи не видавали результатів на запити про цей напад. Одначе збереглися скриншоти посту тенісистки. На тлі фурору друзі й колеги Пен Шуай за межами Китаю, зокрема у світі тенісу, зажадали пояснень, чому вона зникла з публічного простору.
Влада заходилася плести павутину брехні. Нібито в середу вона надіслала Жіночій тенісній асоціації електронного листа, у якому зняла звинувачення, запевнивши: «Я не пропала безвісти, я в безпеці. Я просто відпочиваю вдома і все добре». Наступного дня у транскрипті пресконференції Міністерства закордонних справ видалили запитання журналістів про долю Пен і подальшу ухильну відповідь речника.
Читайте також: Прикордонна етика
На вихідних Ху Сіцзінь, редактор в’їдливого офіційного видання, розмістив у твіттері три відеоролики, де Пен нібито розважається в ресторані й відвідує юніорський чемпіонат із тенісу. Хоч як парадоксально, твіттер активно використовують пропагандисти режиму для послань широкій аудиторії, але в Китаї він заборонений.
Недолугі пропагандистські витівки не те що не розвіяли занепокоєнь, а навпаки, посилили їх. Навіть якщо Пен з’явиться на публіці, шкоди завдано. Люди замислюватимуться, що сталося з нею за час зникнення та чи можна вірити її словам або діям — робить вона це з власної волі чи з примусу.
Ця історія має нагадати нам, що викривлення подій приховування фактів і жорстоке зловживання владою — не винятки в Китаї. Усе це лежить в основі політичної моделі країни. Пен Шуай — одна з численних жертв примусового зникнення. Відомий також випадок із шестилітнім Панчен-Ламою, викраденим 1995 року. Близько мільйона тюркських мусульман (уйгури, казахи…) зникли в таборах, де застосовують маніпуляції свідомістю й невільницьку працю. Навіть іноземці в небезпеці: шведську письменницю й видавчиню Ґуй Міньхай викрали в Таїланді 2015 року, а нині вона відбуває тривале покарання за ґратами.
Це також нагадує про наші слабкості. Міжнародна підтримка Пен Шуай була нерівномірною. Інші відомі тенісисти, як-от: Серена Вілльямс і Новак Джокович, справді вступилися за колегу. Органи управління тенісу висловили обурені протести, попри великі китайські інвестиції останніми роками. Жіноча тенісна асоціація навіть погрожувала бойкотом. Деякі інші відомі в спорті люди, зокрема турецько-американський баскетболіст Енес Кантер, виступили проти режиму.
Читайте також: Путінська «зимова війна» в розпалі
Однак значно більше помітною є відсутність підтримки. Спорт — це бізнес, а Китай — великий ринок. Учора Міжнародний олімпійський комітет відкрив нові кордони свого підлесливого реагування на зникнення Пен Шуай: представники взяли участь у відеодзвінку за участі тенісистки й підтримали її запевнення, що все гаразд. Дилема особливо гостро стоїть для корпоративних спонсорів Олімпіади. Участь корпорацій викликає дедалі більше обурень за кордоном. Та якщо вони стануть у позу, Китай суворо покарає їх за зневагу.
Сер Іан Данкан Сміт має вдалі ідеї. Для початку британські міністри або чиновники, насамперед наш посол у Пекіні, мають відсторонитися від ігор, наполягає депутат-консерватор. Міжпарламентський альянс із питань Китаю, що об’єднує законодавців 21 країни і що його співзасновницею є лейбористка Гелена Кеннеді, закликає лідерів оголосити всесвітній бойкот. Спортсмени, які таки поїдуть на Олімпіаду, повинні заявити про підтримку переслідуваної колеги — наприклад, почепивши бейджі або пов’язки на руку.
Некомпетентність і параноя, що їх китайський режим проявляє в таких випадках, є його головними слабкостями. Вони могли б відігравати вирішальну роль, якби не те, що найбільше грає на руку Піднебесній: наше боягузтво й жадібність.