Зараз ми є свідками нового імпульсу до змін у свідомості людей. Такі організації, як ООН, OEСР та Світовий банк, приділяють жінкам дедалі більше уваги. У деяких європейських державах уже запроваджено квоти на включення їх до складу рад директорів компаній. Інші країни теж можуть наслідувати цей приклад. Кожна поважна фірма, банк, консалтингова чи рекрутингова компанія започатковують ініціативи, проводять дослідження й організовують конференції з приводу того, як максимально розкрити потенціал жінок. Але питання в тому, наскільки потрібні всі ці дії нині?
Читайте також: Бізнес на безробітних
У багатьох країнах, що розвиваються, жінки залишаються людьми другого сорту. Часто-густо їм відмовлено в основних правах, вони потерпають від насилля та різного роду дискримінації. В заможному світі більшість битв щодо юридичних чи політичних прав жінок уже виграно, в економічній сфері життя вони теж просунулись уперед. Тож легко забути, що навіть у розвинених країнах жінки посіли своє гідне місце серед тих, хто працює, лише кількадесят років тому. Від 1970-го частка жінок працездатного віку, які мали оплачувану роботу в розвинених країнах, зросла від 48 до 64%. Хоча ці дані між державами дуже різняться: у Південній та Східній Європі тільки половина жіноцтва трудиться, тоді як у скандинавських країнах працевлаштовано понад 70% (практично це рівень зайнятості чоловіків). В Америці на початку минулого року був навіть період, коли жінок серед працевлаштованих було більше, ніж чоловіків, щоправда, доки не вибухнула криза. Але в більшості країн усе ж таки можна спостерігати позитивну тенденцію.
Клаудія Ґолдін, професор економіки в Гарварді, вивчала питання залучення жінок до лав робочої сили в минулому столітті. Їхній масовий прихід на ринок праці в 1970-х вона називає «тихою революцією». Звичайно, завжди були жінки, які трудилися поза домом, але доти їх налічувалося значно менше. До 1920-х такими виявлялися здебільшого молоді незаміжні особи, які працювали на заводі чи хатніми робітницями, що фактично не вимагало високого рівня освіти. Від 1930-х багато дівчат почали вступати до університетів та коледжів. Це дало їм змогу отримати офісну роботу, умови якої були помітно прийнятніші. В 1950-ті багато заміжніх жінок дістали роботу секретарок, учителів, гувернанток, соціальних працівників тощо, часто працюючи неповний день. А вже у 1970-х їхні доньки, котрі бачили приклад працюючих матерів, сприймали як належне те, що й вони мають трудитися.
Багато з них пережили також розлучення своїх батьків, і це наштовхнуло їх на думку, що власний дохід є мудрим перестрахуванням. А поява протизаплідних пігулок уперше в історії зробила для них реальністю планування родини. Це, своєю чергою, дало змогу поставити на перше місце роботу й відкласти створення сім’ї та народження дітей. А значить, з’явилося більше мотивації інвестувати у свою освіту. У 1980-х в американських коледжах випускниць-жінок стало стільки само, як і випускників-чоловіків. А згодом жіноцтво вийшло вперед із великим відривом. Зміни Америки перейняли й інші індустріальні країни. Так виникло подружжя, де заробляють двоє.
Від цього виграли всі. Національні економіки зростали завдяки додатковій робочій силі, що за короткий проміжок часу вийшла на ринок. І це не вимагало від держави ані зусиль, ані перепідготовки кадрів, цієї робочої сили не імпортували. Роботодавці були задоволені більшим вибором працівників, які, незважаючи на законодавство про рівну оплату праці, були лояльніші й готові трудитися за менші гроші. А самі жінки дістали свободу в побудові кар’єри, фінансову незалежність і значно більший контроль над своїм життям.
Ці додаткові працівники споживають, платять податки й рухають економіку вперед. Не дивно, що політики всього світу намагаються заохотити ще більше жінок улаштовуватись на оплачувану роботу й стимулювати таким чином економічне зростання. Іще один мотив вітати залучення їх до роботи: зниження народжуваності призвело до зменшення кількості осіб працездатного віку й стрімкого поповнення лав пенсіонерів. Ця тенденція характерна для багатьох розвинених країн, а також для Китаю. Така перспектива є загрозливою і для економік, і для їх пенсійних систем. А збільшення кількості жінок-працівниць може допомогти компенсувати втрату робочої сили.
Це, не виключено, здасться дивним, але було проведено мало досліджень макроекономічного ефекту, що його справив вихід на ринок робочої сили великої кількості жінок за останні 40 років. У компанії McKinsey вважають: ВВП США зараз на 25% більший порівняно з тим, що був би без них. Кевін Далі з інвестиційного банку Goldman Sachs підрахував, що подолання розриву між рівнем зайнятості чоловіків та жінок може стимулювати зростання ВВП Сполучених Штатів на 9%, єврозони – на 13%, а Японії – на 16%. Наразі навіть свідомі в питаннях рівності прав скандинавські країни все ще не спромоглись повністю подолати цього розриву в рівнях зайнятості. Тож сумнівно, що такого значного результату може бути досягнуто в найближчому майбутньому, якщо він узагалі реальний. Але певний прогрес спостерігається в деяких розвинених державах. Понад те, дані тенденції властиві й країнам, що розвиваються. Так, у країнах БРІК та інших, що демонструють швидке зростання, розрив уже скорочується.
Працедавці теж задоволені поповненням лав робочої сили більшою кількістю жінок – не в останню чергу тому, що здібних і талановитих людей не вистачає на ринку праці в усьому світі. Важливо, що жінки становлять половину цих талановитих і здібних особистостей (хоча їхні інтереси й уподобання часто-густо різняться від чоловічих. Тож залучення їх до роботи має допомогти у зменшенні цього дефіциту талантів. До того ж у більшості розвинених держав зараз більше жінок, ніж чоловіків, із вищою освітою (така сама ситуація помітна і в деяких країнах, що розвиваються).
Ціла низка досліджень свідчить, що наявність критичної маси жінок на керівних посадах позитивно впливає на показники роботи компанії, а також на рівень прибутку. Ми не знайдемо очевидних причинно-наслідкових зв’язків у цих розвідках, але не буде перебільшенням сказати, що компанії виграють, коли матимуть дуже різних співробітників, а відповідно й із відмінними ідеями та підходами в роботі. Багато їхніх споживачів – це жінки. В Європі й Америці вони приймають рішення щодо 70–80% поточних витрат на ведення господарства. А крім того, сильно впливають на рішення про купівлю таких речей, як машина чи комп’ютер, що традиційно вважали прерогативою чоловіків.
Для жінок можливість обирати будь-яку кар’єру стала великою свободою. За бажання (маючи чоловіка, який підтримає їх) вони можуть і далі присвячувати себе вихованню дітей та хатнім обов’язкам, на відміну від протилежної статі, в котрої рідко трапляється такий вибір. Але в наш час більшість жінок із різних причин (від фінансових мотивів до бажання самореалізації) обирають працювати поза домом.
Вони багато досягли в різних сферах роботи, та все ж таки їм і досі значно важче, ніж чоловікам, обіймати найвищі керівні посади. Картина однакова всюди: жінок та чоловіків, яких випустили університети й коледжі, приймають на роботу, але на середині шляху багато жінок сходять із дистанції, а до найвищих посад доходять одиниці. Ситуація дещо вирівнялась останніми роками, якщо говорити про середню ланку працівників, але більшість керівних посад залишаються тільки для чоловіків. Жінки становлять лише 3% зі щорічного рейтингу журналу Fortune 500 найкращих гендиректорів.
Незважаючи на декларовану законодавством рівність в оплаті праці, жінки отримують менше, ніж чоловіки, за виконання схожої роботи. Це стається, зокрема, тому, що вони працюють у різних сферах і часто неповний день, із меншою погодинною оплатою. Але навіть у ситуації виконання ідентичної роботи жінки отримують дещо менше, ніж чоловіки. Серед країн ОЕСР цей розрив становить у середньому 18%, що менше, ніж 40 років тому. Проблема в тім, що останнім часом ця дистанція перестала зменшуватись.
У 1990-х здавалося, що для жінок у розвинутих країнах настає золота ера. Дедалі більше їх опинялося в лавах працюючих, перед ними відкривався ширший спектр можливостей, розрив у оплаті праці зменшувався. А нині відчутні певне розчарування й розгубленість. На те, щоб наздогнати чоловіків, особливо коли йдеться про найвищі керівні посади, здається, піде значно більше часу, ніж очікували. Водночас у деяких успішних країнах, що розвиваються, жінки не здають своїх позицій. У Китаї, наприклад, зростає їхня кількість у керівному складі компаній, а в Індії жіноцтво дедалі частіше обіймає ключові посади в IT-компаніях.
Читайте також: Хто на вихід?
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com