Але особливо вони чомусь дратують тих, хто отримує гроші за те, що викликає обурення та критику. Тому доведеться посперечатися. Бо ці всі «почни із себе» в деяких випадках скидаються на нехитрі маніпуляції на кшталт «сам дурень». «Чому торік покладений асфальт у центрі міста зійшов разом зі снігом?» — запитують у мера. А у відповідь: «Тому що там самі шабашники працюють. А що, ви завжди все робите якісно? Почни із себе!».
Он, виходить, як воно зручно: не треба відповідати за погано зроблену роботу, розкрадені гроші, традиційні відкати, можна просто звинуватити інших у будь-чому, що вони мали б виправити перед тим, як ставити гострі запитання.
Коли у 2014 році на адмінбудівлях стали з’являтися незаконні прапори, на запитання, чому це дозволили, представники влади, наділені повноваженнями, а також служби та органи, у яких була законна зброя, відповідали: «А чому ж ви, активісти, самі не прийшли захищати? Почніть із себе».
Читайте також: В окопах у людський зріст
До речі, і досі так кажуть, покладаючи відповідальність за проросійські настрої влади й зраду силових структур на пенсіонерів з іграшковим «референдумом». І для більшого ефекту пручаються увіковічуванню пам’яті тих, хто все-таки вирішив почати із себе та захистити країну. Зручно ж.
На жаль, дуже багато схожих правильних меседжів у нас звикли перетворювати на фарс. Я не кажу про відверте лицемірство, коли хтось вимагає від інших, а в самого «рильце в пушку». Але останнім часом вражені та навіть спантеличені активністю громадян чиновники використовують таку діяльність, як зброя проти активістів.
Замість важливих рішень, від яких залежить стратегія та розвиток суспільства, часто культивується традиція примусового волонтерства чи волання до совісті тих, хто вказує на недоліки чиновникам або політикам.
Без питань, я можу запросити друзів прибрати сквер, відремонтувати дитячий майданчик, зібрати гроші на лікування. Навіть кілька разів — не складно. Але якщо в тому сквері не буде урни біля кожної лавки, у комунальному підприємстві — спеціаліста, який постійно стежив би за технічним станом гойдалок, а в медицині — страхування чи державної програми для лікування важких хвороб, то мої зусилля не матимуть жодних довгострокових перспектив. Хоча, мабуть, совість залишатиметься спокійнішою. І це в будь-якій галузі суспільства. Кожен із нас може вирішити, наприклад, спілкуватись українською. Але якщо державницька політика в освіті не буде чіткою та однозначною, то великих змін годі й чекати. Можна сумлінно ходити на кожні вибори, але без досконалих законів (і суворого покарання за порушення) ми приречені мати «потрібних кому треба» обранців.
Моя родина намагається сортувати сміття, бо, звичайно ж, такі ініціативи повинні підтримуватися усвідомленням кожної людини, котра бажає жити в цивілізованому суспільстві. Незважаючи на закон про роздільний збір і переробку сміття, який набрав чинності в Україні, наразі весь непотріб, зокрема й із нашого сміттєвого бака, у моєму місті звозять на величезне звалище, яке смердить і розповзається на кілометри. Без жодного розділення чи переробки. Так у чому сенс мого рішення почати із себе, коли все не триває далі?
Читайте також: Не знищувати, а відроджувати
Звичайно, я не закликаю перестати робити щось корисне, надихаючи своїм прикладом оточення. І навіть більше, точно знаю, що інколи це єдина можливість зрушити з мертвої точки ситуацію, урятувати життя, запобігти трагедії чи зробити когось щасливішим, коли на щось кардинальне немає сил або часу. Це в сотні разів краще, ніж пройти повз, змовчати й удати, що все гаразд.
Навіть один у полі може бути не тільки воїном, а й цілою армією! Але що точно не треба робити, то це вестися на дешеві маніпуляції, які дуже добре опанували можновладці великих і малих масштабів. Так, зміни починаються з кожного. Але вони не виняток, особливо якщо ці зміни входять до переліку службових обов’язків й оплачені зарплатою. До речі, із наших податків. Тому, починаючи із себе, думаю, не варто боятися критикувати чи вимагати продовження руху від інших.