Швеція і Фінляндія перестали бути нейтральними багато років тому. Обидві країни беруть участь у навчаннях НАТО, надають свої контингенти для сил швидкого реагування, приєднуються до миротворчих операцій у Боснії та Косові, вступають у війну в Афганістані й навіть (у випадку Швеції) в повітряну кампанію проти Лівії 2011 року.
Тож ці дві північноєвропейські держави охочіше беруть участь у діяльності НАТО, ніж деякі його повноправні представники (Німеччина взагалі відмовилася від будь-якої причетності до операції в Лівії). Але в них немає найбільших переваг членства в Альянсі: місця в керівництві організації та захисту, гарантованого п’ятою статтею, яка визначає напад на одного члена НАТО як агресію проти всіх. Це не мало особливого значення, поки Росія була «партнером», а нейтралітет (чи радше неприєднання) – ознакою національної ідентичності. Але агресія, розв’язана Владіміром Путіним проти України, вимагає негайної переоцінки пріоритетів.
Це особливо стосується Фінляндії – колишньої частини Російської імперії. Александер Стубб, який от-от має стати прем’єр-міністром, не приховує бажання домагатися членства у НАТО з метою «максимальної гарантії національної безпеки Фінляндії». 14 червня його обрали лідером консервативної партії «Національна коаліція» замість Юркі Катайнена, який переходить працювати до Європейської комісії. Раптових змін від цього не станеться, позаяк нинішня коаліція п’яти партій виключає рух у напрямку НАТО. Але Стубб заявив, що країні потрібні «всесторонні дебати» після загальнонародних виборів у квітні наступного року. І якщо він переможе, то, схоже, рішуче поведе країну до Альянсу.
Росія невдоволена. Сєрґєй Марков, політичний радник Путіна, заявив, що Фінляндія ризикує спровокувати початок третьої світової війни: «Антисемітизм призвів до Другої світової війни. Русофобія може стати причиною третьої світової. Фінляндія – одна з найбільш русофобських країн Європи після Швеції, Польщі і держав Балтії». Але на батьківщині терміна «фінляндизація» (примусове вихолощення зовнішньої політики Радянським Союзом під час холодної війни) Стубб іде далі за своїх попередників. Громадська думка у відповідь на такий рух неоднозначна. Опитування свідчать, що більшість фінів проти вступу до НАТО, але погодилися б на нього, якби за це виступило керівництво держави.
Проблема в тому, що серед самих високопосадовців немає згоди. Проти виступають соціал-демократи. Питання зовнішньої та оборонної політики, особливо відносин із Росією, перебувають у віданні президента Саулі Нійністе, котрий уже не так підтримує НАТО, як раніше. Натомість він є прибічником ідеї розширення співпраці в оборонній галузі з Європейським Союзом, адже Лісабонська угода містить положення про те, що у випадку «збройної агресії» проти будь-якого члена всі держави ЄС «зобов’язані допомагати всіма наявними в них силами і способами». Але наскільки можна довіряти обіцянкам органу, який заледве здатен виконати навіть скромне зобов’язання надати в найкоротший термін дві «бойові групи» чисельністю близько 1500 осіб?
Такі настрої змінилися б, якби Швеція – «старший брат» на Скандинавському півострові – зробила крок до НАТО. Ця країна нарощує видатки на оборону. У її «декларації про солідарність» 2009 року сказано, що вона «не залишиться бездіяльною» у випадку нападу на будь-яку країну Скандинавії або ЄС. Шведський міністр закордонних справ Карл Більдт займає дуже активну позицію у врегулюванні української кризи як один із головних поборників тіснішого партнерства ЄС – Україна. Але, незважаючи на певні дебати про членство в Альянсі, у звіті про нещодавнє засідання парламентської комісії цього питання не згадано. А правоцентристський уряд, який прихильніше за лівоцентристів ставиться до НАТО, очевидно, програє вибори у вересні.
Наразі Швеція і Фінляндія прагнуть до тіснішої євроатлантичної інтеграції серед північноєвропейських країн. Багато чого вдалося досягти у спільних навчаннях і логістиці. Але нових легких здобутків від мирної співпраці чекати більше не варто. Важка частина (що робити у випадку війни) полягає в тому, що дві країни (Норвегія і Данія) – члени НАТО, тоді як решта – ні. Ця невизначеність викликає непевність на північному фланзі Альянсу. Оборона країн Балтії, колишніх радянських республік, якою надто довго нехтували через боязнь розгнівати Росію, тепер стала головним болем для натовських військових стратегів. Балтійське тріо цілком може стати гарячою точкою, з огляду на великі російські меншини в двох із його учасників. Крім того, з усіх союзників їх захищати найважче. Країни Балтії мають невеликі площу й густоту населення, а також мізерні витрати на оборону (за винятком Естонії). До того ж вони в зоні досяжності для російських ракет: протиповітряних і класу «земля – повітря». Наскільки Швеція та Фінляндія готові боронити їх?
Колишній генерал шведської армії Карліс Неретнієкс твердить, що проблема стала б іще гострішою, якби Росія захопила (або просто тимчасово «позичила») кілька балтійських островів і розмістила там свої ракети, створивши цим загрозу для всієї Балтики та великої частини півдня Швеції. І справді, остання щойно розгорнула свої військові частини й розмістила літаки на острові Готланд. Зі свого боку, Фінляндія зобов’язана умовами договору не мілітаризувати Аландські острови – архіпелаг на вході до Ботнічної затоки.
Обійми мене, обійми…
Стокгольм і Гельсінкі прагнуть щонайтіснішої співпраці з НАТО без членства у ньому. Альянс намагається максимально зблизитися з обома і пропонує нові привілеї без надання права ухвалення рішень. Настав час оформити ці відносини. Невизначеність дає Росії цілковиту свободу дій. Членство Фінляндії та Швеції зміцнило б безпеку й перетворило Балтійське море на внутрішню водойму НАТО (його акваторією пролягають важливі шляхи торгового й енергетичного експорту з Росії. – Ред.).
Чи може Москва викинути якогось небезпечного коника? Показово, що умовний нейтралітет Швеції не перешкодив російським бомбардувальникам розіграти торік напад на країну (і саме літаки НАТО, а не місцевих ВПС здійнялися в небо на перехоплення). Після цього начальник штабу шведських збройних сил заявив, що його армія може захищати лише невелику частину держави від нападу Росії, і то щонайбільше тиждень.
В Альянсі Стокгольму відкрито заявили, що без повного членства він може не розраховувати на захист із боку союзників. Войовничість росіян лише підтверджує необхідність вступу до НАТО.