Ростислав Семків літературознавець, перекладач

Початок видавничого року. Дощ

26 Вересня 2013, 16:17

Поки ніщо не переконує відмовитися від вже більш як 10-річної традиції друкувати новинки «під форум»; понад те, значний відсоток видавництв з іншої нагоди не робить книжок взагалі. Невигідно. А у Львові, за ті три з половиною дні, їх таки можна дещицю продати. Інші виставки українським видавцям куди менш рентабельні. От і виходить, що Форум – єдине видавниче свято у році. Карнавал. Під час холєри.

Адже спад видавничого ринку людям галузі добре видимий. Цього року на форумі не стало стендів кількох видавництв, без яких ще 5-6 років тому годі було уявити собі будь-яку книжкову виставку. Декому довелось перебратися на вищі, менш фешенебельні поверхи ярмаркових приміщень. Хтось мусив вдовольнитися простим наметом у дворику. І всі, якщо поговорити щиро­серд­но, скаржаться на скорочення доходу.

Воно й не дивно: проста оцінка затрат/надходжень покаже, що типовому малому видавництву, котре друкує 5-10 назв книг на рік, для того аби «вийти на нуль» (тобто не зазнати збитків, хоч і не мати прибутків), треба продавати хоча б по 2000 примірників щомісяч­но; тобто близько 25000 примірників на рік. Якщо видавництво більше – це означатиме вищі доходи, але й більші затрати; і число необхідних для рентабельності примірників зростатиме пропорційно. Далеко не всі, або мало котре, з-поміж видавництв здатні взяти цю планку. Реалізація продукції дрібних видавництв зараз вряд чи дотягує до 1000 примірників на місяць.

Тут українські видавці мали б розпрощатися із найбільш поширеною зі своїх ілюзій – надією на порятунок від власних читачів. Рівень читання не лише низький, він продовжує падати. Причинами тому і загальне зниження рівня життя, і поширення мережі, в якій і так є що читати доступними мовами, і поширення контрафактних (піратських) видань.

Спрямовані на активізацію читання зусилля ініціативних груп, культурних інституцій та окремих осіб з року в рік зазнають фіаско. З видавцями свого часу вже зустрічалися і прем’єр-міністр Юрій Єхануров, і віце-прем'єр з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко; була навіть книжкова виставка-продаж у Верховній Раді України. Звісно, депутати значного інтересу до книжки не виявили навіть на побутовому рівні, не те що на законодавчому. Тим часом, держава, котра хоче мати розумних грома­дян, мала б сприяти книговиданню, найперше, пропагуванням книжки – тоді й читачі знайдуться і рятуватимуть.

Зараз маємо ситуацію, коли реально триматися на плаву можуть або видавці жанрової (масової) літератури, причому ті, що друкують обов’язково і укра­їн­сь­кою, і російською, або ж видавництва дитячої літератури. Показово, що на цьогорічному форумі найбільші стенди у фойє Палацу мистецтв мали «Клуб Сімейного Дозвілля», «Видавництво Старого Лева» та «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». У попиті щодо продукції останніх двох видавництв відображе­на мрія батьків: як не читають вони (а це факт), то щоб хоч читали їх діти. Але малі читачі зможуть рятувати видавців хіба років за 10-20.

Натомість, ззовні Форум видавців виглядав святково. Справа в тому, що у Львові останніх кілька років відбувається наче два форуми: ярмарок книго­видав­ців та літературний фестиваль поетів та письменників. Митців запрошують не лише видавництва, котрі прагнуть, найчастіше марно, у такий спосіб суттєво збільшити власні продажі, але також різні фонди, міжнародні культурницькі інституції.

Поети та письменники, якщо їх зібрати в одному місці у великій кількості, неминуче вступають у творчий резонанс і богем­лять літературний процес, не надто переймаючись накладами власних книг. Більше того, майже всі представники творчого прошарку певні, що видавці наживаються на їхніх текстах, обманюють їх, пускаючи з яток додаткові піратські наклади. І за цим рейвахом та масштабним святом воскресаючого нарцисизму ніхто не чує, як тріщить хребет цілої галузі. Врешті, забувають про той критичний стан і самі видавці, котрі на форумі таки дістають до рук живі гроші… яких потім цілий рік не бачитимуть.

Ні, не йдеться про те, що книжок нараз не стане. Навіть книжки українською й надалі друкуватимуть. Проте, як тенденція збережеться, то буквально за кілька років галузь вже належатиме не нам: на ринок зайдуть чужі гравці, й добре ще, як це будуть капітали з Європи. Не будемо тут про контроль над гуманітарною сферою – елементарно держава позбудеться частки власних прибутків, а громадянам диктуватимуть інші, знову ж, добре якщо європей­ські, смаки. Просто спостерігаємо, що українське книговидання повільно дрейфує до точки неповернення і застигає за мить до зіткнення… як відомий красивий лайнер, зі щогли якого вже видно вкутані туманом обриси айсберга.