І хоча так званий закон про реінтеграцію Донбасу був підписаний президентом ще в лютому, справжній ажіотаж почався саме в день офіційного набрання чинності положення про ООС. Про особливості закону Тиждень уже писав у січні. Тоді головними претензіями правозахисних організацій було збільшення повноважень силовиків, які дістали право на проведення широкого спектра активних дій без необхідних раніше санкцій суду. Крім того, дорікали й президентові, який, на погляд правників, у такий спосіб майже одноосібно концентрував владу у своїх руках, що міг використати у політичних цілях. На «диктатурі Порошенка» наполягають і російські мас-медіа, але чути від них про наступ на демократичні цінності в Україні дещо кумедно.
Водночас перепідпорядкування всіх силовиків командувачу ООС, що є військовим, замість керування воєнними за своєю суттю операціями АТО представниками СБУ є більш ніж логічним кроком. Класична антитерористична операція проти легко озброєних бойовиків, якою мала б керувати Служба безпеки, закінчилася 23–24 серпня 2014 року, коли перші батальйонно-тактичні групи російських військ перетнули державний кордон з Україною. Саме тоді було б доцільно завершувати АТО та розпочинати ООС, адже звідтоді йдеться про хай і неоголошену, але саме воєнну операцію. Передача влади та повноважень військовим у районах проведення бойових дій — логічна та поширена, зокрема за кордоном, практика. Звичайно, не йдеться про абсолютну владу й безкарність: військові мають відповідати в разі скоєння воєнних злочинів, важливим є й цивільний контроль. Із законодавством були проблеми, що стало однією з причин такого довгого ухвалення рішення про переформатування. За три роки з початку конфлікту Україна змогла ухвалити низку правок у нормативно-правові акти таким чином, щоб врегулювати й застосувати деякі особливості воєнного стану, при цьому його не оголошуючи. ООС, що почалася з травня, — це така собі робота над помилками, впорядкування цілої низки питань, які раніше були без належного визначення, а інколи з хибним значенням. Довгий час не було й впевненості в підтримці з боку міжнародної спільноти, як і прогнозів щодо економічної ситуації. Проте було небажання інших силових відомств втрачати повноваження на користь ЗСУ. Так чи інакше з травня влада, а з нею і відповідальність, перейшли до військових. Але чекати на якісь значні, а головне швидкі, зміни не варто. Від цих законів Донецьк чи Луганськ, на жаль, не опиняться в мить під українським прапором, наші танки не стануть «Абрамсами», а якийсь нечистий на руку начальник сховища не пригадає про совість і не видасть усім заборговані берці. Волонтерство й надалі залишатиметься потрібним, а до війська продовжуватимуть приходити не Рембо, а звичайні українці з усіма їхніми героїчними рисами та недоліками. Утім, має покращитися командна вертикаль і війська застосовуватимуться з більшою ефективністю.
Читайте також: Про особливості закону про нацбезпеку
Щодо демократичного цивільного контролю над силовиками, то він став каменем спотикання для іншого закону — про національну безпеку, що також має прямий стосунок до ООС. Попри прохання президента про невідкладне голосування його у Верховній Раді, законопроект і досі лишається без розгляду. Одним із чинників, який загальмував цей процес, є вилучення окремих силових відомств із розділу про цивільний нагляд, хоча це суперечить Конституції. Таке не моли не помітити експерти з Північноатлантичного Альянсу, які активно долучалися до розробки законопроекту. Під час свого нещодавнього візиту до України заступниця генерального секретаря НАТО Роуз Ґеттемюллер підкреслила важливість повернення цих положень до фінального тексту. Лишається сподіватися, що народні депутати не захочуть випробувати терпіння наших західних партнерів.
А надто, що цього тижня Україна отримала від них довгоочікувану й таку розпіарену допомогу: у країну доставлені протитанкові ракетні комплекси Javelin. На цю подію треба поглянути реалістично. Чи здатні 37 пускових установок та 210 ракет до них (таку кількість визначив Державний департамент США) звільнити окуповані території? Ні. Чи здатні ці комплекси знищити всю важку техніку самопроголошених республік і їхніх північних спонсорів? Ні. Чи могли Збройні Сили впоратися без них? Так. У нас виробляється достатньо своїх протитанкових засобів, які не надто поступаються своїми характеристиками, але дешевші й збираються в Україні, на них не потрібні дозволи з-за океану та трирічне очікування доставки. Але Javelin мають важливе політичне значення, вони є символом того, що від України не відвернулися, не забули й не «обміняли на Сирію» всупереч російській пропаганді. Та напевно, ще більше значення вони мають для тих, хто перебуває по той бік прицілу. Українські бійці й раніше не знали проблем зі знищенням «трактористів-бурятів», а тепер кожен танковий екіпаж «ДНР/ЛНР» перш ніж виїхати на поле бою, триматиме в голові одне просте, але болюче питання: чи не буде там одного з тих 37 комплексів.
Читайте також: Війна як порядок денний
Схоже, що своє психологічне завдання Javelin виконали, адже лише повідомлення про їхню передачу спричинило неабияку паніку в «ДНР/ЛНР» і Росії. Один із лідерів бойовиків Едуард Басурін заявив про наявність засобів, що здатні боротися з американськими «подарунками», такі собі передові розробки провідних вчених і «молодої республіки». Пізніше методичка змінилася й основною стала версія, що, мовляв, незабаром українські військові просто втратять або розпродадуть комплекси. Варто згадати, що з початку війни американська сторона вже постачає чимало зразків нелетального озброєння, а повідомлень про якісь серйозні втрати чи захоплення цієї техніки терористичними силами немає.
Не дає спокою росіянам і початок ООС: буквально відразу у Facebook з’явилася фейкова сторінка командування ООС, на якій для більшої достовірності публікації були російською. А пізніше з’явилися повідомлення про злам сторінки АТО з розміщенням там компрометуючих матеріалів, після чого її заблокували. Не менш цікавою виявилася публікація про нібито нестачу боєприпасів у секторі «М» та морпіхів, яких ось-ось розстріляють. Як у старому анекдоті про Штірліца, якого видавав парашут, це повідомлення мало одну проблему — такого сектору не існує з грудня 2015 року. Цей пост набув штучної розкрутки, але з початком скандалу першоджерела публікації почали зникати й видалятися. Своєю чергою, командування 36-ї окремої бригади морської піхоти спростувало повідомлення про нестачу боєприпасів, заявивши, що «особовий склад повною мірою забезпечений і технічно, і матеріально, аби дати гідну відсіч окупантам». Чим, власне, і займаються Збройні Сили, незважаючи на зміну назви операції, наявність Javelin чи фейсбучні війни.
Читайте також: Олександр Косинський: «Сучасна армія може ефективно існувати лише в професійному форматі»