. Їдучи в акробатичних позах переповненими маршрутками, люди з подивом на обличчях перепитували в попутників: «Кажете, страйк?!» Подив пояснюється тим, що Крим уже рік як відвик від страйків, протестів, мітингів, пікетів та інших звичних «гримас демократії»: окупаційний режим тримає підданих залізною хваткою. Але ось сімферопольські тролейбусники поповнили лави тих, кого реальність переконала в брехливості російських обіцянок про «покращення». Багатомісячна заборгованість із зарплати змусила працівників, попри побоювання, вдатися до незвичної для нинішнього Криму протестної акції. Страйк таки мав результат: гроші робітникам пообіцяли виплатити. За січень. На більше в голоштанної «супердержави» їх поки що немає.
Прищеплена за роки української вольниці звичка «майданувати» прокинулась і в Севастополі. Невдоволення мешканців міста волюнтаризмом і некомпетентністю нового градоначальника, новоросійського віце-адмірала у відставці Мєняйла (тяжка алкогольна залежність котрого швидко перестала бути секретом для широкої публіки й породила презирливе прізвисько Нєвмєняйло) з глухого бурботіння в інтернеті перейшло в галасливий вуличний мітинг із вимогою відставки «хазяїна міста». І хоча організатором акції був якийсь маргінальний та беззастережно проросійський «Союз рабочих Севастополя» й вона зібрала лише кількадесят учасників і була швидко нейтралізована поліцією, сам факт початку виступів вартий уваги. За України севастопольці набули величезного досвіду протестів проти влади, цю багатолітню навичку так просто не викорінити, і які «подарунки» в майбутньому вона принесе російським владцям у традиційно бунтівному місті, ми ще побачимо.
Читайте також: «Послєдняя ґастроль»
Але чекати від майбутніх протестів проукраїнської спрямованості було б ілюзією. Певним застереженням проти таких оман є історія з нещодавнім опитуванням на сайті газети «Крымская правда». Цей давній українофобський рупор виставив опитування: «Как бы вы ответили на вопросы всекрымского референдума сегодня?». Вочевидь, воно потрапило на очі патріотичним «інтернет-військам», що організували масове голосування на користь українського вибору. Адже частка прихильників України швидко скочив аж до 61%! Після того сайт «рухнув», а коли «отямився», то вже не містив згадки про соціологічне дослідження.
Усе це було б чудово, якби отой 61% не розлетівся по всій Україні радісним повідомленням. Звісно, про таку новину ми всі мріяли б, але вона, на жаль, недостовірна. Недостовірна не тому, що професійні соціологічні опитування фіксують у Криму до 82% прихильників Росії (бо ці цифри теж не є беззаперечними). І не тому, що багато кримчан, навіть коли не враховувати переконаних путінців, уже настільки змучені перемінами, що ладні лишатися хоч під нинішнім кремлівським лідером, хоч під чортом рогатим, аби тільки уникнути нових потрясінь (формуючи світогляд виключно за допомогою російських ЗМІ, люди щиро переконані, що в решті України ще гірше). І навіть не тому, що в одному з попередніх опитувань (котре, певно, не привернуло уваги наших «інтернетних вояків»), де газета з’ясовувала національність читачів, відверто расистські варіанти відповідей: «Да, я русский. И этим горжусь» і «Чего скрывать, украинец» набрали відповідно 86% та 10%. А просто тому, що кримські прихильники України «Крымскую правду» не читають і на її сайті не бувають. Тож не все так легко з Кримом, як хотілося б, і боротьба за його повернення потребуватиме значно більших зусиль, ніж «клікання» мишею…
Читайте також: Їхні слова та Богу б у вуха
Навесні в Криму завжди починався мітинговий сезон. І навіть цей рік не став винятком. Окрім згаданих акцій відбулася ще одна тиха: кримські українці прийшли відзначити день народження Тараса Шевченка. Урочисте покладання квітів до сімферопольського пам’ятника Кобзарю окупаційна міська управа заборонила. Проте милостиво дозволила зібратися в парку подалі від центру міста, біля паркової скульптури «Три грації» – оголених бронзових красунь. Цього приниження їй здалося замало, й, коли учасники заходу розгорнули Державний прапор України, трьох із них поліцаї швидко доправили до «околотка». Тепер їм загрожує суд за використання «запрєщьонной сімволікі». У Севастополі організованих заходів не проводили взагалі. Там люди приходили до пам’ятника Шевченкові поодинці чи групами по двоє-троє, покладаючи квіти під наглядом поліцаїв та «самооборонців», які обступили монумент. Дивно, що не лупили нагайками й палицями, як то робили на цьому самому місці з учасниками святкування 200-річного ювілею Кобзаря у 2014-му…
Спадають на гадку велетенські бурхливі моря триколорів РФ, що в минулі роки з благословення української влади регулярно заполоняли центральні вулиці кримських міст і в «День Пушкина», і в «День независимости России», і в будь-який день, обраний провідниками російського руху. Чи не за оту недбалу вседозволеність розплачуємося зараз у Криму?