Куратором цієї архітектурної виставки світового масштабу, що тривала з 29 серпня по 21 листопада, стала японка Кадзуо Седжіма, лауреатка Прітцкерівської премії (аналог Нобелівки в галузі архітектури). Шукати в її творчості мегаспоруди, що вражають масштабністю, – марно. Її здобутки лежать здебільшого в нематеріальній площині, дослідженнях архітектури, інсталяціях, філософських маніфестах. На бієнале у Венеції Кадзуо згенерувала головну тему – «Люди зустрічаються в архітектурі», дібравши 46 учасників із індивідуальними проектами для двох майданчиків на виставці: в грандіозній будівлі середньовічного венеційського Арсеналу та у спеціальному павільйоні «Бієнале», зведеному в саду Джардіні на початку XX сторіччя.
Поміж відвідувачів цього архітектурно-мистецького та довколаархітектурного форуму годі сподіватися на інвесторів, які шукають серед учасників архітекторів для здійснення своїх комерційно-забудовних планів. Форма подачі матеріалу тут видовищна, адаптована не під кульман із кресленнями, а під виставкові павільйони, та переплетена із сучаним мистецтвом, позбавлена зайвих архітектурних подробиць, зрозумілих лише професіоналам, із застосуванням найсучасніших технологічних можливостей обробки матеріалів, звукових і світлотехнічних шоу, засобів комунікації та медіа.
Теми експозицій мають актуальну загальносвітову тенденцію: глобалізація та стирання меж національних особливостей, наслідки стрімкого зростання темпів урбанізації, порушення гармонії з природою в сучасних мегаполісах, погіршення стану довкілля в містах, змішування на спільній території корінних і новоприбулих мешканців, перевантаження транспортом, наслідки техногенних катастроф, занепаду застарілих і економічно неефективних промислових виробництв, вивільнення забруднених ними територій, заміна природного, натурального середовища для існування штучним, віртуальним. Все це містить слоган бієнале – «Люди зустрічаються в архітектурі».
Ідеї для рефлексії
Ця архітектурна виставка переважно розрахована на молоде покоління творчих людей, студентів технічних, архітектурних, дизайнерських, художніх навчальних закладів. Але коло відвідувачів є таким широким за віком, смаками і статусом, яким є розуміння тих задач і способів їхнього вирішення, представлених на виставці. Прикметно, що суспільний інтерес до імпрези з року в рік не вщухає, а навпаки, зростає. Бієнале – це своєрідна база даних креативних ідей для рефлексії, які можна розвивати і застосовувати у ширшому колі, не лише в архітектурі.
Учасники імпрези – публіка цікава та креативна з послідовною та серйозною творчою біографією, яка постійно щось досліджує в галузі архітектури. На відміну від попередніх років відсоток «архітектурних патріархів» та знаних «селебритіз» у галузі забудови мегаполісів значно зменшився, при тому майже до критичного рівня. Їх представництво було набагато більшим на полицях книжкового магазину при бієнале у вигляді яскравих портфоліо та кілограмових монографій. Серед експозиції Арсеналу були лише троє з когорти тих, хто ще нещодавно займав майже всі її простори – батько хай-теку, італієць Ренцо Піано, відомий Центром Помпіду в Парижі та забудовою Потсдамер плац у Берліні. Прітцкерівський лауреат, голландець Рем Колхас, любитель ультрасучасних форм (Будинок музики в Порто), що отримав цьогоріч «Золотого лева» бієнале за внесок в архітектуру, та японець Тойо Іто (працює переважно у футуристичному стилі), що вже був відзначений головною нагородою імпрези в 2002 році.
Експозиція, розроблена майстернею ОМА під керівництвом Колхааса, знайшла би певний відгук у Києві та інших українських містах з архітектурною спадщиною, що руйнується. Архітектори досліджують тему доцільності відтворення історичних пам’яток у неавтентичному вигляді, охорони архітектурних ансамблів, що перебувають під охороною ЮНЕСКО. Є наочні матеріали про те, як людство розширило уяву про пам’ятки цивілізації за останні два століття. Окрім візуального ряду, пропонується Маніфест, у якому визначено, що повинно бути зруйноване або не мати права на побудову і розвиток. Виокремлено також критерії, за якими визначається «Беззмістовний Всесвітній Мотлох», поміж яких такі: об’єкт свідчить про запереченя соціальних цінностей стосовно архітектури, міського планування і ландшафтного дизайну, об’єкт є буденним та непримітним для культурної традиції чи цивілізації, об’єкт є видатним прикладом антигромадського поселення з випадковим, цинічним використанням землі чи водойм.
Проти глобалізації
Поміж національних павільйонів вирізнялася Франція, яка представила проект «Метрополіс?» про проблеми і перспективи розвитку Парижа, Ліона, Марселя, Бордо, Нанта. Постійна перевантаженість транспортом, брак місць для нового будівництва, експансія в центр, а з протилежного боку – депресивні райони, що виникають у промзонах, які доживають віку, в районах з фактично відсутньою соціальною інфраструктурою. За всієї привабливості мегаполісів для приїжджих, нових мешканців посилюється соціальна напруга внаслідок потужного тиску великої кількості населення на інфраструктуру та зростання споживання, а отже, неминучим є конфлікт між старим і новим, історичним і модерновим, патріархальними устоями старожилів і варварством новоприбулих, постійним ущільненням та відривом від природного для людини способу поселення. Спосіб подання інформації дуже інтенсивний: на трьох із чотирьох стін зали демонстуються відеозображення з проекторів, четверта стіна дзеркальна.
Архітектурна студія з Японії BOW-WOW привезла на бієнале силу-силенну макетів приватних будиночків, виконаних у розрізі, щоб було видно, що всередині. Характерна особливість – це лаконічність форм, раціональне планування на малому клаптику землі.
Члени журі виокремили найяскравіші, на їхню думку, роботи. Серед них немає жодного карколомного чи дорогого проекту у фінансовому плані. Їхня коштовність зосереджується в соціальній площині. Окремо відзначені були три роботи маловідомих авторів – індійців зі Studio Mumbai з інсталяцією «Робоче місце», китайської архітектурної студії Amateur та голландця Піта Удолфа. Перші з них представили виставку ручних інструментів теслі та дерев’яні вироби – від меблів до будівельних конструкцій. Усе аутентичне, привезене з Індії, використвується ремісниками в наш час. Китайці також презентували інсталяцію з дерева, але вторинного вжитку, підібраного в порту Венеції від пакування вантажів. Архітектори розробили систему мобільного купола з окремих брусків, складених у хитромудру самонесучу конструкцію, яку в змозі зібрати за одинь день лише злагоджена чисельна команда підготовлених… китайців. Ландшафтний архітектор Піт Удолф здобув відзнаку за проекти садів, які він розбиває на надзвичайно урбанізованих майданчиках.
«Золотого лева» за найкращу національну експозицію отримав Бахрейн – дебютант на бієнале. Якщо не вчитуватися у формулювання журі, а просто поспостерігати за цим павільйоном, вимальовується цікава картина. Порівняно з іншими інсталяціями бієнале технічні новинки тут відсутні взагалі, ба більше – це звичайні рибацькі «альтанки», виготовлені руками самих рибалок. Ця народна архітектура має виключно утилітарне значення – захищене від дощу та морської води місце для зустрічі, відпочинку, куріння кальяну, споживання їжі. Власне, самі атрибути – посуд, дивани і циновки – були частиною інсталяції. Юрби італійських студентів, постійно змінюючись, вмощувалися на кілька хвилин на диванах у цих «альтанках» та мимоволі виконували слоган Бієнале – «Люди зустрічаються в архітектурі». Судячи з відгуків, навіть деяким кураторам незрозуміло, чому ж ці обшарпані дошки здобули таке визнання у Венеції? Чи не з політичної запопадливості перед нафтовими шейхами?
Проте, якщо послухати авторів інсталяції, тут представлено зворотний бік медалі. Адже 95% берегової лінії Бахрейну (до 300 км) уже приватизовано і там немає досупу до моря. Будується сучасне і комфортне житло та готелі, намиваються острови у формі пальм. Серед цього буму немає місця аутентичним ремеслам, традиційному способу життя старожилів. Усе менше місць залишається для зустрічей та єднання з природою, архітектура стає штучною, на межі ілюзії для обраних. Нагородження цієї експозиції можна вважати своєрідним маніфестом, рухом проти течії глобалізації та втрати самобутності.
Тонка сутність
«Золотим левом» за найкращий індивідуальний проект нагороджено співвітчизника кураторки бієнале – Дзунія Ішігамі. Інсталяція японця «Архітектура як повітря: вивчення замку на узбережжі» протрималася цілісною лише один день, її ненавмисно зруйнували відвідувачі. Це була майже невидима просторова композиція з білих ниток, пластику та розтяжок. Щось на зразок рисунка тонким пером на величезному полотні. Якщо зважити на східну інтровертність світосприйняття автора та численні дослідження архітектурних форм із послідовною їх дематеріалізацією, то можна зрозуміти рішення журі як натяк на тонку сутність стосунків людей та на їхню взаємодію з архітектурою.
«Срібного лева» віддали перспективному молодому учаснику (як визначено в самій нагороді) – бельгійсько-голландській команді OFFICE за інсталяцію з 21 фотографії «7 кімнат 21 перспектива». Якісно надруковані фото представляють архітектурну та природну реальність довкола споруд і проектів, створених авторами, зі скептичним поглядом на їхню форму та заглибленістю у філософський сенс. Два роки тому ці архітектори оформлювали павільйон Бельгії на бієнале композицією «Після вечірки» – уся підлога приміщення була засипана різнокольоровими конфеті, що за задумом мало створити певний настрій та емоції.
Чорнобиль форева
Експозиція України цьогоріч розмістилася в Арсеналі, поміж експонатами, дібраними кураторкою бієнале, та інсталяціями тих країн, що, як і Україна, не мають власного павільйону в саду Джардіні. Вдруге поспіль нашу країну представляють фонд NCA та кураторка від України – художниця Ольга Мілентій. Уже традиційно для таких імпрез українські державні установи, що мали б опікуватися цією подією, від неї відмежувалися. Тема української інсталяції – «Рай, або територія невтручання». Завдання – змусити замислитися над проблемою Чорнобиля як уособленням футуристичного експерименту за межею технічного прогресу. Формальне втілення цього маніфесту – клітка з іржавого заліза, звідки постійно лунає тривожна музика, блискають лампи й аварійна мигалка. На задній стінці – фото вовків як метафори нових мешканців зони відчуження. Всередині інсталяції представлено живописне полотно Валентина Раєвського, написане під враженням від аварії на ЧАЕС.
Враховуючи ізольованість української архітектури від світового руху, перманентної відсутності у витворах архітекторів позитивного громадського резонансу, міжнародних конкурсів, генерування ідей для Заходу чи то навіть активного внутрішнього громадсько-архітектурного життя, годі чекати запеклої боротьби потенційних претендентів чи представлених інсталяцій за право потрапити на бієнале. Хоча, як засвідчує поверхневий аналіз проблем, тем та ідей архітектурної бієнале, більшість із них актуальні й для України. Вони досі чекають як не на своє вирішення, так принаймні на чітку артикуляцію, висловлення текстовими чи архітектурно-просторовими засобами.
1. «Повернення». Колектив архітекторів із Бахрейну отримав «Золотого лева»
2. «Рай, або територія невтручання». Українська інсталяція, присвячена темі Чорнобиля
3. «Пошук спасіння». Єгипетський павільйон намагався вразити масштабами
4. «Примітивний будинок майбутнього». Футуристичні прогнози японських архітекторів