Мабуть, за останні три роки в міждержавних відносинах України та Росії не було жодної важливої події, яка б не супроводжувалася командою «Гази!», що лунає з Москви. Червневий візит прем’єрки Юлії Тимошенко не став винятком: напередодні її перемовин з прем’єром РФ Владіміром Путіним керівник «Газпрому» Алєксєй Міллєр заявив, що ціна імпортного газу для України в 2009 році може зрости до $400 за 1000 м3. По суті це було повторення заяви, вже озвученої головою російського МЗС Сєрґєєм Лавровим. Він під час нещодавнього візиту прези- дента Віктора Ющенка до Росії чомусь заходився переповідати журналістам зміст його розмов із президентом РФ Дмітрієм Мєдвєдєвим про нібито неминуче подорожчання газу в два рази, та ще й запевняв, що українська сторона сама хоче якомога швидше перейти на європейську ціну. Якщо ця «ретрансляція» нагадувала радше політичну провокацію, то Алєксєй Міллєр знайшов для своєї заяви раціональніше підґрунтя: мовляв, країни Середньої Азії, чий газ Росія перепродає Україні, наполягають на підвищенні цін до європейського рівня вже з наступного року. Втім, прем’єр Путін на прес-конференції за підсумками перемовин із Тимошенко підкреслено демонстрував поблажливість до України. Виявляється, вона вже не «тирить газ» – поточних боргів перед Росією немає. Окрім цього, Путін сам би хотів підвищувати ціну на газ для України поступово, але – от прикрість – країни Середньої Азії хочуть зробити це негайно. Однак переговори тривають, і про остаточний результат наразі рано говорити.
Втім, з усієї цієї «візантійщини» можна виокремити кілька достовірних фактів. Перший – є підстави зі 100-відсотковою впевненістю стверджувати, що ніякої ціни в $400 наступного року для України не буде. Це така сама страшилка, як обіцянки $230 на 2006 рік (у дійсності домовилися про $95) та $330 на 2008 рік (замість чинних зараз $179,5). Другий – середньоазійські країни не можуть вимагати європейської ціни хоча б тому, що газ у Європу не продають. Повний контроль цього газу «на виході» наразі належить Росії, котра, в свою чергу, постачає його в Україну. Більше того, інших споживачів, що могли б викупити 55 млрд м3, які наразі ми імпортуємо, в природі не існує. Тобто, Туркменистан або Узбекистан зможе запровадити для України тільки таку, дозволену росією, «європейську» ціну.
Тому можна очікувати, що все відбуватиметься так, як повідомила Юлія Тимошенко: Україна матиме поступове підвищення цін на газ протягом трьох-чотирьох років. Однак залишається відкритим питання, чи буде це підвищення відбуватися відповідно до погодженої з Росією та країнами Середньої Азії формулою поетапних ці – нових змін на кількарічний період. Інший варіант – ситуація перманентної цінової невизначеності, яка дає Росії можливість із будь-якого приводу розпочати чергову «газову атаку» на Україну. Зрозуміло, що для нашої сторони більш прийнятним є перший варіант, та навряд чи нинішня російська влада відмовиться від використання енергетичного шантажу проти непоступливих сусідів. Тому українським газовим переговорникам слід тримати протигази напоготові.
