За годину до цієї розмови, в іншому закладі, на огляді в іншого спеціаліста мені вже запропонували заповнити відповідні документи та здати тест. Дві поліклініки одного дня довелося відвідувати через те, що в кожній з них сидять спеціалісти з різних захворювань.
«От шустрі! Жаль…» — каже терапевт після моєї розповіді. «А вам що наказали всіх відправляти здавати тести на ВІЛ?» — цікавлюся в лікаря. «Ооой… Як вони вже дістали! Закінчується термін придатності в реагентів і тепер на тест відправляють усіх підряд. Є підстава чи немає. Могли це на рік–два розтягнути, але ж ні», — розповідає лікар.
Це кумедна історія про сучасну українську медицину. За нею криються тисячі трагічних, спричинені, однак, тією ж таки внутрішньою нераціональністю системи, покликаної охороняти наше здоров’я. Нарікати на те, як саме мене обслужили в конкретному випадку, складно. Окрім тесту на ВІЛ, лікар дав направлення здати всі можливі аналізи та пройти огляди для встановлення діагнозу, не взявши за це жодних коштів. Мені пощастило. За місцем реєстрації міститься доволі пристойна за українськими мірками поліклініка (щоправда, і там не вистачає всіх спеціалістів). Однак у тому-таки закладі я спостерігав за марними спробами молодого хлопця щось сплатити в терміналі самообслуговування під пильним наглядом жіночки з реєстратури. Причиною було те, що хлопець зареєстрований іншому місті. Автомат уперто відмовлявся приймати гроші. Зрештою хлопець усунув 100 грн у руки жінці й дістав дозвіл іти до спеціаліста. «Я квитанцію потім випишу», — крикнула вона йому вслід, ніби намагаючись дати зрозуміти всім, що гроші особисто їй не потрібні.
Читайте також: Консервативне лікування
Те, що українська медицина не задовольняє потреб громадян, очевидний факт. Ця очевидність у туалеті поліклініки з поламаним бачком для зливання, звідки постійно стікає вода, яку оплачують з наших податків. Ця очевидність у запаху гнилі, немитого тіла та фекалій, який авторові довелося відчути в одному з відділень столичної (!) лікарні для легеневих хворих. Ця очевидність у кареті швидкої, яка, здається, розвалиться в разі ще одного наїзду на вибоїну в дорозі.
Незважаючи на цю очевидність, досі тривають дискусії про реформу медицини, а Верховна Рада не ухвалює один із ключових законопроектів півріччя та йде у відпустку. Того дня в депутатів вистачило сил розглянути наостанок питання про експортне мито на металобрухт, однак до медичної реформи руки вже не дійшли.
Для журналіста тема реформи медицини в Україні складна. Апріорі він повинен займати скептичну позицію щодо тих, хто пропонує зміни. Він мусить перевтілюватися в їхнього опонента й ставити незручні запитання. Тільки так проекти вдосконалюються.
У нашому разі головне запитання, а що ж саме можна руйнувати. Що може погіршитися, якщо реформу медицини запровадять у варіанті, запропонованому МОЗ? Вода в бачку почне стікати інтенсивніше? Запах у лікарні стане гнилішим? Карета швидкої просто не виїде на маршрут? Із хлопця без реєстрації почнуть брати ще більше грошей? Лікарі, що й так отримують копійки, позбудуться навіть цього? Проте відповідь на всі ці запитання також очевидна й не потребує додаткового словоблуддя. Це все точно станеться, якщо нічого не змінювати. Дискусія про реформу медицини сьогодні — це суперечка між «чимось» та «нічим». Подивитися на позитивні сторони «нічого», навіть для написання матеріалу, неможливо.
Читайте також: Про стан медицини на Донбасі
Звісно ж, опоненти реформи у варіанті МОЗ намагаються зобразити іншу позицію. Вони кажуть, що насправді в них є альтернативний проект, однак для його реалізації треба виділити більше коштів з бюджету. Цей аргумент можна порівняти з підтриманням життя людини апаратом штучного дихання. Пацієнт, найімовірніше, мертвий, але формально життєдіяльність можна зберігати, якщо залучити додаткові механізми. Бувають і вкрай екзотичні аргументи. Наприклад, головний опонент МОЗ серед народних депутатів у статті для одного із серйозних видань пояснює, що закривати неефективні медзаклади погано, бо коли тривалість життя українців стане такою, як у Швейцарії, людей стане ніде лікувати. Ще один аргумент — МОЗ пропонує медицину виключно для багатих, а бідні залишаться за бортом. Що ж, над цим дійсно слід було б ретельно поміркувати. Однак зосередитися постійно заважає згадка про запах у київській лікарні. Те лікування, до речі, теж не було безкоштовним.