Якщо для Волині та Галичини це прикордонний бізнес і заробітчанство, то для українських східняків, які лише нещодавно відвернули свій погляд від Росії (не так унаслідок російсько-української війни, як через збідніння східного сусіда), Польща є своєрідним символом Заходу. Зрештою, байка про «польські батальйони» не випадково виникла в ОРДіЛО серед «озброєних шахтарів»: не кожен такий «шахтар» (особливо з-за «поребрика») відрізнить українську мову від польської.
Знання поляків про Україну теж різне. На заході Польщі українці — це хіба нащадки переселенців внаслідок операції «Вісла», насильно переміщені польським урядом на захід після переділу кордонів за тегерано-ялтинськими домовленостями «переможців». Щоб у Польщі не виникли місця компактного проживання українців, їх розпорошили серед польського населення, переселеного для «освоєння» новопридбаних німецьких територій, «звільнених» від німців за тими ж таки тегерано-ялтинськими оборудками. Проте на сході Польщі контакти поляків з українцями вельми взаємовигідні: і прикордонна торгівля, і перемитництво, і сезонні сільгоспроботи. Можна сказати, єдиний економічний комплекс.
Читайте також: ПіС: гра в чотири руки
Нащадки Тегерана — Ялти — і переможці, і жертви — нині стали заручниками принципу політики «сильних», що вирішують долі «слабких». Цей шлях призвів щонайменше до двох світових війн, і від того, чи зможе людство відмовитися від нього на практиці, а не лише декларативно, залежить наше — і України, і Польщі — майбутнє. Російські еліти (і привладні, і ті, що позиціонують себе опозиційними) добре усвідомлюють, що єдиний шанс Росії залишитися в «клубі сильних» — це власне зберегти цей «клуб» у тому статусі й ролі, як він оформився після Другої світової війни. Однак, хай там як по-молодечому бадьорився президент Російської Федерації, у великій політиці повіяло черговим «кінцем імперії». А це означає, що в разі ймовірних геополітичних змін на території Росії найбільше виграють ті, хто заздалегідь і краще підготується до «розподілу» ресурсів і потенційних ринків. Україна, Польща та Білорусь — найбільші сусіди РФ у Європі, і ці зміни переважно торкнуться саме їх. Чи готові вони до цього? Чи усвідомлює політикум і України, і Польщі, що від його рішень залежить зміст політики Європи на найближче століття — не більше, але й не менше?
Польща зазнала кардинально менших впливів з боку СРСР порівняно з Україною. Їй було дозволено мати статус незалежної держави, контактувати із Заходом, а головне — уникнути колективізації і зберегти приватне землеволодіння. Поляки регулярно повставали проти прорадянського режиму, але ПНР міцно стояла на ногах, доки стояла Росія. З першими тріщинами на фасаді «глиняного колоса» Польща кинулася в обійми Заходу (здебільшого німецькі), щоб більше ніколи не повертатися «під скіпетр білого царя».
Сьогодні перед нашим західним сусідом стоїть чимало викликів й українцям важливо правильно розуміти перебіг політичних процесів у Польщі. Спрощений підхід — хто хороший і хто поганий? «Громадянська платформа» чи «Право і справедливість»? — лише віддаляє нас від такого розуміння. Польське суспільство має дати собі раду з тими корупційними скандалами, які стали відомі під час і після виборів та зміни уряду. Але було б наївно думати, що корупція обмежується лише минулим урядом, а нинішній буде зовсім іншим (хто-хто, а українці добре знають, як важко побороти корупцію!). Польське суспільство шукає нового ґрунту для консолідації, але спроби зміцнити свою ідентичність через пошук ворога, а особливо якщо той ворог — українці-«бандерівці», малоконструктивні. Тема «проклятих солдатів» (польських вояків Другої світової, які не прийняли прорадянський польський режим і до кінця боролися за незалежність Польщі) порушує питання про легітимність кіл, звідки вийшли політики і ПіС, і ГП. І кому, як не українцям, знати справжній глибинний зміст і ціну проблеми визнання УПА воюючою стороною?
Читайте також: Ян Пєкло: «Нам треба зосереджуватися на майбутньому, а не на історії»
А згадаймо ще про економіку, про непрості відносини Польщі з Європейським співтовариством, коли настане час не лише користатися програмами ЄС, а й повертати (а кошти, виділені Польщі під час вступу до ЄС, були незрівнянно більшими за ті, які одержали інші «нові» євросоюзівці). Складні часи чекають попереду економіку не лише України (до чого українці завжди готові), а й Польщі. А чи готове до них польське суспільство, заколисане «європейським» шармом ліберального курсу та самозакоханими манерами деяких міністрів?
То чи варто полякам сьогодні ухвалювати спрямовані проти України парламентські декларації відверто спекулятивного змісту? Яким буде відзначення Волинської трагедії в 2017 році і як поляки збираються далі будувати свої стосунки з українцями, маючи в себе такий «красний день календаря»? Чи винесуть українці, зі свого боку, проблему про «пацифікацію», репресії проти українського населення та операцію «Вісла» на розгляд парламенту — то питання до українського політикуму. Питання до польського — чи захоче польське суспільство слухати й чути про це? Чи наразі альтернативи «дворчакам» у Польщі не чути, бо це не патріотично?