5 лютого без перебільшення знакова дата. Цього дня в Лівадії відкрито пам’ятник Сталіну. Власне, не самому Сталіну, а «великій трійці», що зібралася тут у лютому 1945 року на Ялтинську конференцію. Автор пам’ятника Зураб Церетелі славиться в Росії своїми скульптурними потворами (росіяни плюються, коли бачать його бронзову карикатуру на Пєтра І в Москві), але «вождя народів» виконав у шанобливому соцреалізмі. Церетелі вже років 10 нав’язує Лівадії свого боввана, втім, нашій владі вистачало тями не погоджуватись. Але тепер влада в Криму не наша і можна стало все. Заперечення пролунали лише від кількох кримськотатарських активістів. Росіяни ж промовчали, і це в той час як мільйонні цифри загублених Сталіним росіян у кілька разів перевищують загальну чисельність кримських татар… На думку спадає пес, що лиже чобіт, котрий його кóпає.
Новини з галузі расової політики: кримські придворні «експерти» запропонували створити національно-культурну автономію українців у Криму. Слово «автономія» лунає гучно, але в Росії означає лише громадське культурне об’єднання «інородців». На півострові вже зареєстровано з чотири дюжини таких автономій різних діаспор. Чи потрібне це українцям Криму? З одного боку, це нібито «легалізує» саме існування нації, яка зараз там під такою собі «неофіційною забороною». Згадуються й культурні об’єднання радянських часів, де (якщо триматися осторонь політики) вдавалося розвивати національну культуру. Але сучасна Росія – то навіть не совдепія. Аполітично закамуфлюватися «галушками й шароварами» у «дружній сім’ї народів Росії» не вдасться: окупанти, поза сумнівом, вимагатимуть «активної патріотичної позиції», котра в нинішніх умовах може полягати, наприклад, у діяльній підтримці «співвітчизників» із «Новоросії»…
У п’ятницю, 6 лютого, суд РФ підтвердив своє рішення про депортацію з Криму кримськотатарського активіста Сінавера Кадирова. Його виставили за Перекоп як іноземця через нібито порушення міграційних норм, незважаючи на те що російський закон автоматично (хоче цього людина чи ні) вважає його росіянином. А от у справі кримчанина Олега Сенцова (якого ще з весни судять у Москві «за тероризм») цей закон, навпаки, застосовується на повну: Олега не тільки не вважають іноземцем, а й відхиляють усі спроби українських дипломатів допомогти йому. Вільне розпоряджання власними законами є давньою російською традицією, і закон про примусове громадянство не виняток.
Читайте також: Люди як небажаний додаток до території
Весна наближається. Селекціонери в Нікітському ботанічному саду вивели новий сорт троянди й назвали його «Кримская вєсна» на згадку російської анексії півострова навесні минулого року. Ботаніки та біологи теж люди, що живуть у суспільстві та підвладні кон’юнктурі. Є помідор «Большевік», є часник «Комсомолєц», є безліч інших живих пам’яток тоталітаризму, як-от комашка Anophthalmus hitleri, відкрита 1933 року й названа на честь фюрера. Справді, чому б не бути й трояндам імені окупації…
Новини не завжди є тим, чим видаються на позір. Ось у понеділок росіяни заарештували в Сімферополі такого собі Олександра Костенка за завдання тілесних ушкоджень беркутівцю під час київського Майдану. Здавалося б, чергова репресія проти українських активістів. А от не все так просто. Минулої зими цей хлоп вештався на Майдані як несамовитий «активіст» і самозваний союзник «Свободи», а в травні СБУ викрила та заарештувала його як російського диверсанта. Не знаю, як він видерся з-під арешту до окупованого Криму та чим завинив перед своїми кураторами, але зараз той Майдан йому тут пригадали. Ще одне нагадування про те, скільки мутних осіб навмисно розхитували ситуацію в країні, а також урок усім використаним провокаторам.
І насамкінець 10 лютого, передбачуваний розвиток подій з Укртелекомом. Цього дня на півострові відключено стаціонарну телефонну мережу, дзвінки на материк не проходять. У Криму небагато людей, чиї контакти обмежуються тільки Росією. Більшість кримчан (навіть тих, хто неприязно ставиться до Києва) тісно пов’язані з українським материком: друзі, родичі, робота… Зрозуміло, що буде далі: у справі руйнування окупанти не мають собі рівних. Із трьох українських операторів мобільного зв’язку в Криму один вони вже перетворили на кульгавий недосервіс, а два інших просто знищили. Набираю номери родичів на материку – слухавка мовчить. Разом із телефонною лінією обірвався ще один місток до України. Я знайду собі альтернативні канали, а от що робити старшому поколінню, яке не знається на CDMA та Skype і хоче почути рідні голоси по той бік завіси?..