Місцевість довкола Байкалу – це переважно дикі ліси та непрохідна тайга. Зрідка зустрічаються села, а на північному березі знаходяться два невеликих міста – Сєвєробайкальськ і Нижньоангарськ. Через них пролягла знаменита Байкало-Амурська магістраль (БАМ) – залізниця гігантської довжини, яку в радянські часи будував і мій батько. Побачити ці краї – мрія з дитинства, бо саме тут я з’явився на світ…
ФОТО:GETTYIMAGES
СТОЛИЦЯ БУРЯТСЬКОГО ШАМАНСТВА
Після дев’ятигодинного перельоту й зміни шести часових поясів ми приземлилися в Іркутську – місті на Ангарі. Це єдина річка, яка витікає з Байкалу, а Іркутськ – перше й останнє велике місто Сибіру на шляху до озера.
Від Іркутська до переправи на острів Ольхон ми доїхали маршруткою за шість годин (це близько 400 км). Паром переправляє автомобілі безкоштовно, до того ж, заїзд для маршруток – без черги. Ольхон має 70 км у довжину й одне містечко – Хужир. Щорічно на острові відпочивають сотні туристів – від іспанців до японців. Сервіс, правда, не дуже.
Хужир, туристичне інформаційне бюро. Питаємо, звідки відходить швидкісна «комета» (судно на підводних крилах) – на ній можна дістатись північного узбережжя Байкалу. Однак дві «інформаторки» казали абсолютно протилежні речі. Місцеві таксисти вмить зорієнтувалися й запропонували за шалені для невеликого острівця 1500 руб. (300 грн) довезти нас до потрібного місця. Довелося відмовитися.
Ми припустили, що одна з причин такої плутанини – бурятські шаманські традиції, якими славиться Хужир. Тут, на скелястому березі, збираються чаклуни з усіх куточків світу. Ввечері, підійшовши до берега Байкалу, щоб скупатися, ми стали свідками дивних ритуалів із використанням різноманітних бурятських музичних інструментів і обрядового одягу. В присмерковому світлі тем ні постаті заворожували своїм гортанним співом і… характерним трав’яним запахом.
СИБІР, ОСВОЄНИЙ УКРАЇНЦЯМИ
Після добового відпочинку на острові нарешті дізнались, що корабель із підводними крилами пришвартовується в бухті Заглі – глибина там дозволяє судну підійти на коротку відстань. Дочекавшись «комети», застрибнули всередину й вирушили до далекого північного берега.
Примітка для фанатів дайвінгу: найбільші байкальські глибини знаходяться між островом Ольхон та східним берегом Байкалу. На відстані 20–30 м від берега починається крутий підводний схил, який де-не-де переростає у стрімку підводну скелю, а інколи навіть має від’ємний кут нахилу. Дайвери розповідають, що вертикальні стіни тут густо порізані каньйонами, в яких можна натрапити на печери та гроти.
I от на обрії Сєвєробайкальськ – невелике промислове місто, засноване для будівничих БАМу. Тут мій батько працював старшим виконробом на будівництві інфраструктури навколо залізниці. Його котельні, водозабори й ремонтні бази досі слугують людям.
Батько душевно згадував про сльози щастя в момент укладення в поселенні Куанда останньої залізничної ланки БАМу. Цим керували два бригадири-українці, чиї шляхоукладачі рухалися назустріч: із заходу – Олександр Бондар, а зі сходу – Іван Варшавський.
На БАМі – у містечку Таксімо, глибоко в сибірській тайзі – народився і я. Попервах Таксімо складалося всього з кількох сімейних вагончиків. У одному з них жила й моя сім’я. Завдяки праці на Байкало-Амурській магістралі тисяч українців, воно стало повнолюдним – 16 тис. мешканців – містом золотовидобувників і лісопромисловців.
ФОТО: REUTERS
КРІЗЬ ДЖУНГЛІ ТАЙГИ
З села Байкальське – останнього поселення на шляху в тайгу – по річці Горемиками рушили в ліс. І з першими ж кроками зіткнулись із проблемою. Гнус – страшний ворог сибірського туриста
!Перших кілька днів хмара комашні довкола голови й укуси щокілька секунд страшенно дратували. А наприкінці мандрівки ми вже не зважали навіть на гудіння – звикли. Приємно здивувала відсутність кліщів: з кінця липня їх активність спадає, тож зменшується ризик захворіти кліщовим енцефалітом. Щороку цю хворобу «підхоплюють» тисячі мешканців півночі Байкалу.
Ще одна складність – тайга неймовірних розмірів і щільності: стежки тут практично відсутні, хащі на кожному кроці. Переправи через гуркітливі й стрімкі гірські річки ладнали власноруч: мотузка між деревами – ось і весь підвісний місток.
Все це зумовлювало неочікувану для нас швидкість – 5 км в день. Після 15–20 км щоденно десь у Карпатах чи в Криму, наш похід тайгою спочатку видався мукою. Адже коли постійно переступаєш повалені дерева та пролазиш крізь покручені хащі, то естетичне задоволення від навколишніх краєвидів отримуєш хіба зрідка.
ФОТО: АР
ВЕДМІДЬ І ХАРІУСИ
За кілька днів мали винагороду: озерце Рибне (950 м над рівнем моря) поміж високих гір і диких лісів. І наступного ж дня, почепивши на звичайні палиці шматки жилки та гачки, наловили торбину характерного лише для тих місць виду харіуса.
Того самого дня – ще один бонус: проходячи через кущі рясної лохини, ми зустрілися з невеликим ведмедем. Задля нашого подальшого безпечного пересування, розпочали лісовий концерт – протягом декількох годин співали, хто що знав, і, певно, таки налякали волохатого господаря тайги.
Наступного дня рушили на перевал Пішохідний. Уздовж однойменного струмка (а це потік, який вириває з корінням дерева!) ми спустилися до ріки Куркули. Далі наш тур став дещо легшим: втоптаною туристами стежиною ми швидко, за день, піднялися до надзвичайно мальовничого озера Гітара на висоті 1241 м над рівнем моря. Якщо зійти вище, можна чітко розгледіти, що за своєю формою воно справді нагадує цей інструмент.
Гітара з’єднана з рядом інших, не менш привабливих озерець із не менш своєрідними назвами: Тазик, Запятая, Протічне й Ізумрудне. Гітара та Ізумрудне знаходяться на відстані близько 500 м одне від одного, й водночас перепад висот між ними становить більше 400 м (!).
СИБІР З ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ
Для подолання другої висоти Байкальського хребта – гори Птіца (2427 м, не рекомендовано сходити без альпіністського спорядження), треба прокинутись рано-вранці… Ми ж вирушили аж о 12-й годині. Довго піднімались уздовж водоспаду Великий Каскад і, зрізавши значну частину шляху, підійшли до лівого крила Птіци. Перед нами відкрилася неймовірна гігантська скульптура природного походження: чітко проглядалися два крила й опущена голова величного кам’яного сокола. Виникло відчуття, що, почувши наші кроки, він, розкидаючи тонни каміння, розправить крила й злетить у небо…
Затримавши подих на декілька хвилин, ми рушили вгору гладкими суцільними плитами. Досягнувши спини Птіци, вже дещо спокійніше подерлися по камінню, обрушуючи вниз каменепади. А на вершині забило памороки. На долоні лежав увесь Сибір із Байкалом разом. Година мовчазного щастя! Спускатися не хотілось, однак вечір підганяв. За деякий час ми опинилися біля озера Ізумрудне, яке з вершини здавалося величезним зміїним оком. І тут раптом повністю стемніло – в горах сутеніє швидко! А у нас попереду ще довгий шлях скелями…
Прийшли в табір о пів на четверту ранку. Наступного дня ще довго, споглядаючи скелі, чухали потилиці й намагалися зрозуміти, як спустилися тими урвищами, маючи лише одного ліхтарика.
ФОТО: Ігор Мельник
ПРОЩАВАЙ, БАЙКАЛЕ!
За два дні ми подолали відстань від Байкальського хребта до Байкалу й вийшли на мис Котельніковський. З’ясувалося, що там знаходиться шикарний санаторій для VIP-персон російської залізниці. На мисі нас чекав моторний човен, про який ми попередньо домовились із місцевим рибалкою.
За півгодини вже пливли Байкальським морем (як інколи називають його місцеві жителі). Тут збулася ще одна моя дитяча мрія – побачити в реальному житті явище, яке спостерігається на Байкалі: низькі хмари над поверхнею озера вдалині створюють ефект білих пухнастих корабликів, що повільно пливуть по воді.
[918][919]
ДОВІДКА
Священне море шаманів
Байкал – найглибше у світі, найбільший і унікальний природний резервуар прісної води, розташоване на кордоні Іркутської області та Бурятської АР Росії. Протяжність із півночі на південь – 636 км, ширина коливається від 20 до 80 км, максимальна глибина озера – 1637 м. Знаходиться на висоті 456 м над рівнем моря.
ЯК ДІСТАТИСЯ
5 тис. грн на транспорт
Квиток «Київ – Іркутськ – Київ» коштує від 3500 грн і більше, залежно від часу купівлі й аеропорту пересадки.
Маршрутне таксі від Іркутська до острова Ольхон – 500–700 руб. (100– 120 грн); судно «комета» від Ольхона до Сєвєробайкальська – можна домовитись за 1800–2000 руб. (реальна ціна квитка – 2500 руб.); маршрутне таксі від Сєвєробайкальська до села Байкальське – 60 руб. + 20 руб. за багаж; моторний човен до/з мису Котельніковський з/до села Байкальське – можна домовитися за 950– 1500 руб. з людини; «комета» з Сєвєробайкальська до Іркутська – можна домовитися за 2500 руб. (реальна ціна – 3050 руб.).
Загалом на «навколобайкальський» транспорт доведеться викласти ще десь 1500 грн.