Між степом та лісом, між Сходом і Заходом, між небезпекою й тяжкою землеробською працею… Українська ідентичність формувалася під впливом тих географічних, економічних та політичних чинників, що не одну сотню років тримали її на межі існування, розвитку та перспектив.
«Щоб стати вільними, селяни Західної та Центральної Європи втікали до міст, а українці, які не мали розвиненого міського життя, в XVI–XVII століттях переселялися поодинці й навіть цілими селами у вільні чи малозаселені прикордонні зони, – зауважує історик Юрій Терещенко. – Дрібна шляхта, яка після Люблінської унії 1569 року не зуміла підтвердити своє аристократичне походження, злилася з козацтвом, прищепивши йому лицарські ознаки свого стану, світоглядні особливості. Козаки, з одного боку, вирощували хліб, з другого – захищали свою власність зброєю. Так військовик і продуцент поєдналися в одному соціумі».
Земля і воля… Довічна мрія селян господарювати на своїй землі в Україні втілювалася в козацькому протофермерстві – «прориві в майбутнє», за визначенням Юрія Терещенка, оскільки «в господарствах козаків працювали не кріпаки, а використовувалася вільнонаймана праця». Проявлялася ця мрія про землю та волю у відчайдушних селянських бунтах, у яскравих харизматиках. Одним із багатьох виразників української мрії про справедливість у ХХ столітті був селянський син Нестор Махно, 7 листопада від дня народження якого виповнилося 125 років.
Початок ХХ століття – напруження в українському селі віщує прийдешні революційні події. Махно долучається до анархістських експропріацій і потрапляє за ґрати. Земельне питання, одне з найгостріших з-поміж соціально-економічних та політичних проблем в Україні, так і не знайшло вирішення напередодні Першої світової війни. По-перше, соціалістичні партії (передусім есери) виступали за зрівняльний розподіл землі, а це передбачало відбирання земельних надлишків не лише в поміщиків, а й у куркулів-фермерів, що саме по собі призводило лише до загострення конфлікту на селі. По-друге, прошарок середніх власників-куркулів був заслабким, не мав свого повноцінного партійно-політичного представництва в суспільстві й не міг провести земельну реформу на основі капіталістичних відносин.
Читайте також: Махно: втілення селянської утопії
Найбільша складність полягала в тому, що в силу історичної специфіки економічного і політичного устрою Російської імперії, до складу якої входила більша частина українських земель, передусім залежності бізнесу від держави, той малий бізнес, який міг стати незалежним і був би зацікавлений порушити питання про політичні свободи, взагалі перетворився на лютого ворога деспотичної монархії.
Таке протистояння не залишало шансів вирішити земельне питання мирним шляхом. На тлі Лютневої революції 1917 року й зростання впливу лівих соціалістичних партій в Україні конфлікт неминуче мусив вибухнути. І він вибухнув. Із масштабними погромами й грабунками поміщицьких маєтків. Треба зазначити, що майновиті селяни також намагалися самоорганізуватися (скажімо, у «Вільне козацтво»). Але шквал стихії, яка так довго не знаходила собі виходу й нарешті в умовах війни вихлюпнулася на поверхню українського політичного життя, змів на своєму шляху все – не лише німецькі війська, а й українську незалежність…
Повстанський рух, який очолив Нестор Махно, втілив прагнення безземельних селян, які стихійно відстоювали свою давню мрію про землю та волю, про те, щоб стати куркулем і збагатитися. Індустріальне суспільство, яке так важко поставало в країні-імперії з історично чужим і неприйнятним для українців ставленням до власності й особистої свободи, викидало цих селян на маргінес, заганяло в безвихідь, перетворювало на бідну й малограмотну масу, готову у відчаї зі зброєю в руках (а Перша світова озброїла практично кожну селянську сім’ю) здійснювати омріяний «чорний переділ».
«Селянські інтереси – це основна ідеологія армії Махна, – вважає історик Дмитро Архірейський. – Бажання вільно господарювати на своїй землі та рішучість у захисті власних інтересів – ось та рушійна сила, що змусила селян-махновців покинути свій «садок вишневий коло хати» і взятися за зброю. Українські селяни-хлібороби включно з махновцями бралися за зброю не для того, аби палити, нищити та вбивати, а для захисту від тих, хто йшов встановлювати контроль над українським селом із його стратегічними ресурсами. Якщо для того треба було вбивати і нищити, селяни-повстанці, значна частина яких пройшла через пекло Світової війни, до цього були готові».
Під час Визвольних змагань саме конфлікт між соціально-політичними рухами на селі став вирішальним у втраті незалежності. Українські сили, з одного боку, збурювані соціалістичною демагогією і популізмом політиків, а з другого – роз’єднані слабкою задекларованістю в суспільстві української державницької ідеї та орієнтацією інтелігенції на соціалістичні гасла, тоді зазнали поразки.
Життєвий шлях Нестора Махна, непересічної історичної постаті, українця, який щиро прагнув добра своєму народові й намагався в силу свого розуміння утвердити справедливість на селі, завершився трагічно, повчально й закономірно. «Закономірність зумовлювалася регіональним характером і соціальним обмеженням махновського руху, вразливістю політичної доктрини махновського командування та політичною наївністю українського селянства взагалі, – зазначає Дмитро Архірейський. – Трагічність полягала в тому, що рух не досяг своєї мети (ані політичної, ані соціально-економічної) і зазнав значних втрат у живій силі».
У вимушеній еміграції, на французькій землі, без постійного дозволу на помешкання та майже без засобів для існування Нестор Махно не зрадив своєму абсолютистському пошукові справедливості. Під час процесу проти Самуїла Шварцбарда, вбивці Симона Петлюри, він записався виступати як свідок із боку потерпілих – родини Головного Отамана, щоб засвідчити, що антисемітом Петлюра не був.
Армії Махна та УНР воювали між собою, навіть більше: «батько» уклав кілька військових союзів із червоними. Але, щоправда, й справедливість, як він її розумів, була для нього найвищою цінністю. Після процесу, який виправдав Шварцбарда, не згодний із висновками суду Махно написав кілька статей до анархістської преси. Очевидно, що ніякого «політичного замовлення» чи заохочення від політичних опонентів-уенерівців він не отримував. А французька влада відразу ж нагадала йому, що статус політичного біженця не дозволяє жодної політичної діяльності. На додачу з’явилося наклепницьке оповідання «Махно та його єврейка», через яке Нестор, щоправда безрезультатно, позивався до автора – письменника Жозефа Кісселя. Проблем не виникло б у принципі, якби «внутрішній моральний камертон» Махна не відгукнувся на несправедливі звинувачення на адресу Петлюри.
Тоді українські селяни програли свою війну. Проте їхня вперта боротьба дала змогу Україні вціліти й протриматися кілька страшних десятиліть ХХ сторіччя. «Незалежність України здобули представники попередніх поколінь, – вважає історик Станіслав Кульчицький. – Ті, хто створював УНР у 1917–1920 роках, хто боровся проти колективізації в 1930-х чи радянізації в повоєнний період у Західній Україні…»
Уже наприкінці ХХ століття українські «хлібороби» почали позбуватися нарешті своєї амбівалентності. «Не будучи на той час «воїнами», без особливих, навіть без достатньо організованих «хліборобських» зусиль українці формально отримали державу у винятковий спосіб – без достатньої для цього наявності «воїнів», – зауважує економіст Віталій Мельничук. – Виник величезний часовий лаг між фактом реальної боротьби і формальним результатом».
Як вирішують засадниче питання землі та волі «хлібороби» початку ХХІ століття? Географічне розташування України на сході Європи, а отже, історичне сусідство із суспільством та економікою іншої традиції і соціальної моделі у своїх викликах вкотре ставлять на порядок денний не лише переваги точки контакту двох світів, а й проблему неподоланих впливів. «Україна зможе відродитися тільки через землевласника», – стверджує Юрій Терещенко. Як завершиться одвічне протистояння між «хліборобом» і «воїном»? Сформується повноцінний державник? І «хлібороб» навчиться вести своє державне та суспільне життя так, щоб бути господарем у своєму «садку вишневому коло хати»?
Про це добірка тематичних матеріалів Тижня