Ізраїльський історик Мартін ван Кревельд у своїй книжці «Розквіт і занепад держави» описує вірогідність втрати державою легітимності внаслідок неспроможності виконувати взяті на себе зобов’язання щодо підтримки правопорядку, захисту від зовнішніх загроз і забезпечення населення соціальними благами. На прикладі нашої батьківщини ми можемо бачити, як діє механізм деградації.
Наприклад, для племінних спільнот властивий жорсткий поділ на еліту та численний клас простолюдинів – смердів. Останні зазнавали дискримінації у різних формах. Приміром, їм не можна було володіти худобою (це було поширено у племені хуту в Бурунді і Руанді), їздити верхи (дрібним фермерам дохристиянської Скандинавії), заборонено було носити головні убори із пір'я (Північна та Південна Америка) або зброю (у багатьох місцях по всьому світі).
Якщо людина, котра належить до вищого класу, завдавала поранень або вбивала простолюдина, то постраждалий або його родина отримували невелику грошову компенсацію або навіть геть не отримували. Натомість, якщо представник вищого класу був поранений або вбитий простолюдином, винного карали з найлютішою жорстокістю. Тут нескладно провести паралелі щодо засудження Віталія Запорожця, який не витримав свавілля з боку місцевого міліціонера, та уникнення покарання численними мажорами.
Піддані були зобов'язані вождеві своєю вірністю і насправді належали йому, тобто були його людьми. Наймогутніші вожді мали необмежену владу на життя і смерть своїх підданих, які могли наближатися до вождя лише поповзом на животі, якщо взагалі їм це було дозволено. Коли вождь мандрував або коли його переносили з місця на місце в його носилках, заговорити з вождем або подивитися йому в обличчя вважалося злочином, що карається смертю. Його накази, розпорядження і заборони насправді були єдиним джерелом позитивного законодавства, що існували у спільнотах такого штибу. Вожді виконували роль верховної судової, верховної та виконавчої влади в одній особі.
Якщо територія була завелика для керування, то він призначав намісників. У разі провини або загрози стати конкурентом чинному очільнику племені вождь зміщав намісників. Останні були зменшеною копією вождя і зовсім не були спеціалістами з управління. Вони утримували власний двір, господарювали над народом своєї провінції та виконували майже такі самі обов'язки, як і вождь, хоча і були підконтрольні йому. Результати генеалогічних досліджень свідчать, що більшість намісників були ріднею з самим вождем. Останні зміцнювали свою політику, створюючи і розширюючи сімейні зв'язки. Хіба і тут не простежується кланово-кадрова політика Януковича, в якій наближення до сім'ї є запорукою процвітання фінансово-промислових груп?
Пересічний люд сплачував податки, ренту, данину, які потім вождь розподіляв між членами сім'ї та своїм оточенням. І вождь, і його намісники завжди мали додаткові джерела збагачення, адже мали право чинити правосуддя. Тож до їхніх кишень потрапляли судові винагороди, штрафи, гроші за відчуження майна і також хабарі. Знову ж таки нині основний податковий тягар лежить на дрібних та середніх бізнесменах, пересічних людях, а олігархи ховаються від оподаткування у закордонних офшорах. А відповідником розподілу данини між собою є тендерні закупівлі. Що більша відданість і користь від тебе для вождя, то більше прав здобуваєш на дерибан бюджетних коштів, тобто зібраних з пересічних платників податків.
У племінних спільнот діяла власна система «ліцензування» – вимагання плати за надання привілеїв своїм підданим. Сюди входило право тримати ринки, займатися торгівлею, здійснювати напади (по-нашому рейдерські захоплення) на інші племена, за що, звісно, вождь вимагав собі частину здобичі). Отже, не існувало в ті часи жодного виду економічної діяльності, в якій не був би задіяний вождь і з якого він не отримував би своєї частки.
Винятковою рисою і привілеями людей, що мають безпосередній стосунок до влади, завжди були нестримні трати… на вродливих жінок, дорогих їздових коней тощо.
На певні свята (в нас це вибори), а також у надзвичайних ситуаціях двері комор вождя відчинялися для простого люду – влаштовувався великий пір. Така щедрість допомагала посилити зв'язок між правителем і підданими.
Міжплемінні війни були одним із головних джерел влади, яку потім передавали у спадок своїм родичам. Функціонування такого апарату управління зобов'язано покірному поводженню простого люду, смердів та холопів.
Кращим запобіжником цієї дееволюції буде опір верхів проти низів. Позитивними прикладами тут є громадський протест у Миколаєві та інших містах країни у зв’язку з трагедію Оксани Макар. Минулої п'ятниці близько 300 людей зібралося під стінами МВС з метою притягти до відповідальності злочинців, які жорстоко побили керівника «Дорожнього контролю» Ростислава Шапошникова. Звісно, якщо б там стояло 30 тис. людей, то результат був інакшим.
Нещодавно стало відомо, що ще один мажор – репер Ларсон – побив пішохода Андрія Пясецького через те, що той не дозволив проїхати пішохідною частиною вулиці і зробив зауваження водієві. Відразу в соціальній мережі Facebook була створена група щодо цього інциденту, де мала відображатися інформація про всі факти справи, а мережеві активісти об'єдналися у прагненні відновити справедливість і притягнути до відповідальності злодія.
Завдяки інтернету і соціальним медіа в небайдужих громадян є інструмент для протидії трайбалізації держави. Тепер слід виходити на вулицю щоразу, як почуємо про чергову мажорську витівку, хоч щодня. Інакше в недалекому майбутньому доведеться плазувати перед своїм вождем.