Планета “7-й кілометр”

На перший погляд “7-й кілометр” нагадує величезну транзитну базу. Глухої ночі сюди підтягуються вантажівки, легковики з причепами, автобуси з підприємцями. Під дверима оптових крамниць зростають гори ящиків та пакунків з товарами. Майже ніде не видно цінників – хіба що на розвішених зразках одягу, виставленого на продаж. Часто зустрічаються таблички “тільки опт”.

 

Ще до 4-ї ранку починається жвава торгівля. Пакунки та ящики перекочовують до нутрощів вантажівок, автобусів, причепів і салонів легковиків, що аж просідають до землі. За кілька годин на площі залишається тільки сміття від упаковок та пом’яті стаканчики з під чаю, кави та міцніших напоїв. Частина гуртових крамниць зачиняється – тепер настав час роздрібної торгівлі. На ринок поспішають одесити та нечисленні гості з інших міст України.

 

Товарів вітчизняного виробництва на “7-му кілометрі” небагато. З української продукції помітні лише миючі засоби. Одяг, взуття, іграшки побутова техніка – все імпортне. Причина цього стає зрозумілою, якщо звернути увагу на ціни. Наприклад, пуховики гуртом коштують від 85 грн, джинси – 50 грн вроздріб. За таких цін наші виробники можуть торгувати тільки у збиток.

 

Проте більшість продавців – громадяни України, навіть на точках, що контролюють китайські, в’єтнамські, сирійські та інші “етнічні торгові угруповання”, які багато в чому задають тон на базарі. Однак “ринковий інтернаціонал” створює свої проблеми. Одеські підприємці розповідають про міжетнічні конфлікти. Іноземці запропонували власникам контейнерів набагато більшу плату за оренду. Ті, у свою чергу, поставили місцевим українцям ультиматум: або платіть більше, або ми здамо їх китайцям. Люди почали втрачати роботу, ціни на оренду підвищилися. Зараз цей конфлікт вдалося загасити – однак, судячи з усього, лише тимчасово. Чергове підвищення орендної плати може розпалити його знову.

 

“Вперше «китайські бунти» почалися у 2001–2002 роках, – згадує Анатолій Берладін, заступник директора ТОВ “Промтоварний ринок”. – Тоді Угорщина, де на той час було багато “китайських” ринків, готувалася вступити до Євросоюзу, і як розповідали самі китайці, почала наводити порядок в еміграційній системі. Усі китайці кинулися в Україну як найближчу країну, де в них не запитували: “А чого ти сюди приїхав”. Ми навіть писали листа Президенту про вживання антидемпінгових заходів до підприємців китайського походження. Там уряд надає пільги своїм підприємцям, які дозволяють продавати товари тут дешевше, ніж вони продаються для нас у Китаї. Потім до цього звикли, навіть закуповують у них товар.[235]

 

Головне питання, що турбує сьогодні керівництво ринку – прямий конфлікт з мерією Одеси. У кожної сторони своя правда. Втім, причина конфлікту видається очевидною – відбувається спроба перерозподілу грошових потоків ринку. Суми тут “крутяться” колосальні гроші. Однак справжні обсяги оборудок ніхто не назве. Анатолій Берладін говорить, що адміністрація заробляє виключно на послугах, наданих підприємцям: “Ви знаєте, нас ніколи не цікавило, скільки заробляють торгівці. Ринок є самостійним суб’єктом підприємництва. Ми укладаємо угоди з підприємцями на 10 років із правом продовження ще на 10 років. Надаємо послуги і отримуємо за це оплату. А на ринку торгують 20 000 підприємців. Кожен є самостійним суб’єктом, і ми не маємо права втручатися у їхню діяльність і підраховувати, скільки вони заробляють”.

 

Формально усе так. Кожен підприємець платить за торгові місця, прибирання, охорону та інші послуги 1200–1300 грн щомісяця. Це без урахування плати за оренду контейнерів. А тепер помножте цю суму на мінімум 16 000 торгових місць, а потім – на 12 місяців. У 2006 році валовий дохід ринку становив 162 млн грн. Цього року очікується майже на 30% більше.

 

З коштів, сплачених підприємцями, утримується інфраструктура ринку, фінансується плятня 1250 працівників, з якої у минулому році ринок заплатив 75 млн грн податків. Близько 60 млн грн, в основному до бюджету Одеси, сплачені у вигляді єдиного або фіксованого податку самими підприємцями.

 

Це та частина “грошового айсберга”, що видніється над бурхливим морем вітчизняної ринкової економіки. Варто було б додати чималі суми, які мають сплачуватися підприємцями за митне оформлення товарів. Але з підрахунком останніх цифр арифметика складніша. Продавці “не для преси” розповідають, що мито за ввіз одягу сплачується “за куб” товару. Тому найвинахідливіші намагаються пресувати одяг так, щоб замість 40 пуховиків “у куб” влізло 80. При цьому іноді трохи псуються “блискавки”, проте митних нарахувань значно менше. Порівняйте: згідно із законодавством мито на ввіз тих само пуховиків – від 12 до 40% їхньої митної вартості. За “штуку”, а не “за куб”. Правда, побутову техніку чи посуд не спресуєш – однак там діють інші схеми. Послуги з “вигідного” розмитнення товарів із Китаю пропонують на ринку безліч фірм.

 

Аналогія з айсбергом повна – адже “підводна частина“економіки ринку значно “потужніша” за “видиму”. Одеський “7-й кілометр” давно має неофіційний статус “контрабандних воріт” Півдня України. Тому не дивно, що після чергових перевірок регіональної митниці постачання товару на ринок фактично зупиняється. Цього разу поки столична влада з’ясовує, хто там корупціонер, а хто ні, від перевірок потерпають підприємці. Сезонний товар, який мав бути проданий до новорічних свят, так і не надійшов.

 

Тепер його доведеться продавати у збиток, вважає Анатолій Берладін. “Через цю митницю проходить близько 90% товарів. Зачинення цих воріт нам загрожує обвалом. Це дуже серйозне питання. Якщо це взагалі не наїзд на ринок, щоб перекрити вантажопотік, то перевіряти потрібно так, щоб не страждала економіка країни. Бо більшість товарів надходять в Україну морським шляхом. Усе практично закрито і тисячами нагромаджуються вантажі. Сьогодні кілька мільйонів українців живуть за рахунок малого бізнесу. І основна маса товарів проходить напряму: борт-місце торгівлі. Тому страждаємо не тільки ми, а й інші ринки, уся Україна. Ті люди, які затіяли цю операцію, мали так її проробити, щоб це було не боляче для людей”, – говорить він.

 

Є й інші приховані частини “ринкового айсбергу”. Наприклад, продавці, які орендують контейнери, розповідають, що власнику потрібно заплатити від 5000 до 15 000 грн на місяць. Разом з офіційною платою ринкового збору ці кошти формуються з доходу, так само, як податки та заробітна плата реалізаторів. Тобто, навіть за мінімальної платні 1000 грн ті 60 000 осіб, що працюють на ринку, отримають близько 60 млн грн на місяць. Насправді ж заробіток відчутно більший. А за мінімальної рентабельності 10%, та з врахуванням податків та інших офіційних платежів, мінімального мита у 10%, обороти ринку мають бути не менші мільярда гривень щомісяця. За рік 20 000 підприємців можуть легально “пропустити через себе” товарів та послуг мінімум на 10 млрд грн, не порушуючи податкового законодавства.

 

Втім, справжня бухгалтерія ринку невідома: за нинішніх правил торгівлі її просто неможливо встановити. І поки вітчизняна легка промисловість не почне реально конкурувати з імпортом, а населення і надалі віддаватиме перевагу дешевшим, а не якіснішим товарам, життя на планеті «7-й кілометр» не перестане існувати.