Газову проблему неможливо вирішити, якщо щороку намагатися домовитися з росіянами в останню мить. Для її вирішення необхідно втілити в життя довготерміновий план.
Перше, що необхідно, – це наявність політичної волі вищого керівництва країни. Потрібно змусити їх розглядати ГТС як національний інтерес, а не спосіб персонального збагачення. Проблема в тому, що труба зараз належить політикам при владі, а не їх виборцям. Без тиску з боку громадян тут не обійтися – добровільно відмовитися від подібних можливостей українським політикам не під силу.
Друге – необхідно зменшити споживання і збільшити видобуток вуглеводів. Згідно з рейтингом ВВП від 2007року, українська економіка посідає 33 місце у світі. Однак за споживанням газу – ми на почесному шостому місці. Треба привести споживання у відповідність до загального економічного рівня. Для цього потрібно здійснити успішну реформу ЖКГ. За п’ять-сім років цілком реально скоротити споживання газу на чверть. Водночас, за наявності належних капіталовкладень, через десять років можна збільшити видобуток власного газу в півтора раза.
Третє – це прозорі й зрозумілі відносини у нафтогазовій галузі. А саме: ліквідація посередників. Також постійна, а не лише авральна, робота фахівців енергетичних компаній із публічних відносин. Вони мають пояснювати людям, що відбувається в галузі. Це відкрита фінансова звітність. Сюди ж входить і реформування компанії «Нафтогаз» у напрямі ефективного комерційного підприємства. Це також залучення інвестицій від європейських країн-імпортерів газу на покращення газотранспортної системи, як пропонують американські фахівці з енергетичної безпеки ЕдвардЧоу та Джонатан Елкінд у своїй недавній публікації у The Washington Quarterly.
Четверте – це поступовий перехід до ринкових цін для всіх споживачів. Тобто таких цін, що покриватимуть усі витрати компанії «Нафтогаз». Це призведе до того, що місцевий видобуток та збереження газу стануть економічно набагато привабливішими, ніж зараз. Різниця в цінах також накопичує борги Нафтогазу, збільшує ризик його банкрутства та втрату Україною своєї газотранспортної системи. Консервація подібного стану –лише спроба ненадовго відтягнути такий фінал.
П’яте – це переговорний процес із Росією про довготермінові газові контракти. Позиція України одразу покращиться, коли наша сторона в переговорному процесі ставитиме на перше місце не тільки свої персональні інтереси.