Хтось з українських представників робить резонансну заяву, пропонує новий план деокупації Донбасу чи якісь зміни у форматі переговорів. Після цього відбувається бурхлива реакція: кілька днів заяви й пропозиції коментують експерти, обговорюють на ток-шоу політики. Дехто вбачає в нових ініціативах зраду. Хтось — підступні плани ворога. Однак у результаті історія щоразу закінчується нічим. Жодних змін у донбаському питанні не відбувається, проривів і зрушень у переговорах — теж, і врешті черговий скандал із часом забувається та перекривається іншими інформаційними приводами.
Днями Україна могла спостерігати чергову серію цієї драми. 5 листопада голова української делегації в ТКГ Леонід Кравчук в інтерв’ю Інтерфаксу заявив, що українська сторона підготувала «План спільних кроків», який збирається представити в ТКГ. Запропонований план являє собою детальну дорожню карту припинення вогню, демілітаризації та реінтеграції ОРДіЛО. При цьому українська сторона вважає за можливе провести вибори в цих регіонах уже 31 березня 2021 року. Саме цей фрагмент викликав бурхливу реакцію українського суспільства й велику кількість негативних відгуків. Патріотичній громадськості такий поспіх не припав до душі: у ньому побачили якісь поступки ворогові. Адже такі часові межі є занадто короткими, щоб організувати на цих територіях повноцінний виборчий процес відповідно до вимог українського законодавства й міжнародного права.
Читайте також: Україна ініціювала термінове засідання підгрупи ТКГ через загострення на Донбасі
Кілька днів пропозиції Кравчука емоційно обговорювалися на телеканалах. При цьому сам «План спільних кроків» не був опублікований, і ніхто, крім учасників ТКГ, поки що не бачив його цілком. Ця невизначеність тільки нагнітала пристрасті, однак пояснювалася цілком просто: план не оприлюднювався не через якусь особливу секретність, а на прохання ОБСЄ. Проте багато хто встиг уже звинуватити Кравчука в бажанні поступитися бойовикам і окупантам.
Однак на першому ж засіданні Тристоронньої контактної групи російські представники відразу ж заявили, що український «План» їх не влаштовує, тож виконувати його не збираються. Така реакція підтвердила, що ніякої «зради» український документ не містить, а навпаки — складений він був виходячи з національних інтересів України. Хай там як, але прогресу в переговорах так і немає. А це означає, що й вибори в ОРДіЛО наступного року в березні за українськими законами навряд чи пройдуть.
Підконтрольні РФ представники ОРДіЛО пропонують у ТКГ свій альтернативний план урегулювання конфлікту, який називають «дорожньою картою». Український документ, на їхню думку, не відповідає мінським угодам, хоча навести конкретні фрагменти, які нібито порушують угоду, вони не можуть. Незадовго до цього «дорожня карта» від «ЛДНР» уже була злита в мережу й опублікована на деяких ресурсах, однак обговорювати її всерйоз (як і весь інший спам, що виходить від самопроголошених республік) немає сенсу.
Крім того, російська сторона й далі вимагає від української делегації в ТКГ, щоб Верховна Рада прийняла якусь постанову про прихильність мінським угодам — а це взагалі виходить за межі повноважень делегації. Очевидно, що ані Леонід Кравчук, ані будь-хто інший з її членів не може якось впливати на парламент і вимагати прийняття будь-яких документів.
Читайте також: Денис Казанський: Російська сторона у ТКГ фактично вдалася до банального шантажу
Однак російська сторона, чудово це розуміючи, і далі валяє дурня й спеціально доводить ситуацію до абсурду, щоб зробити переговірний процес неможливим. Сценарій, власне, не новий: перед місцевими виборами РФ так само вимагала від українського парламенту внести зміни в постанову про проведення голосування в регіонах 25 жовтня.
Незважаючи на білий шум у ЗМІ та соцмережах, стан речей фактично не змінюється, і переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі, як і досі, у глухому куті. І так триватиме доти, доки російська сторона не змінить своєї політики щодо України й не буде готова забратися з окупованих територій. А цього найближчим часом, судячи з усього, не станеться.