7 грудня минулого року на засіданні РНБО України було розглянуто і схвалено п’ять варіантів розвитку ситуації на Донбасі. Час, який відпущено на політико-дипломатичне врегулювання (варіант А) – один рік, невпинно збігає. І Секретар РНБО Олексій Данілов вже публічно анонсує нове рішення РНБО щодо ситуації в Донецькій і Луганській областях (варіант Б?).
У нас немає жодних інсайдів чи “зливів”, але ми можемо аналізувати інформацію з відкритих джерел, розглядаючи її крізь призму законів і принципів ведення гібридної війни. І картина, яку ми бачимо, прямо скажемо, неоднозначна.
В українському експертному середовищі, та й не тільки українському, складається враження, що Україна в усьому “мінському” переговорному процесі просто затягує час, щоб дочекатися чи то внутрішнього послаблення режиму Путіна чи то посилення зовнішнього тиску на нього новою адміністрацією Білого дому. Можливо, але якщо аналізувати події минулого місяця, то таке “затягування” все більше нагадує “підштовхування”.
Невдовзі після місцевих виборів і “президентського опитування”, а саме 4 листопада 2020 року, з’явилися повідомлення про нові ініціативи України для мирного врегулювання на Донбасі – від Леоніда Кравчука.
План Кравчука
Пункти плану, які озвучив Кравчук – вивід військ агресора, встановлення контролю Україною над кордоном до проведення там виборів, відновлення управління Україною на всій території Донбасу – на перший погляд заперечень не викликають. Незрозумілою залишається тільки ідея вільної економічної зони, яку не підтримали навіть ті, хто взяли участь у “президентському опитуванні” 25 жовтня.
Зрозуміло, що поданий у такій редакції український план є апріорі неприйнятним для Кремля. Тоді до чого він і що за цим може стояти? Чи є головним тут питання проведення виборів на непідконтрольній території 31 березня 2021 року? Чи не озвучена ця дата спеціально для того аби сфокусувати суспільну увагу та критику на хибній цілі, адже, зрозуміло, що вибори неможливо провести у зазначені терміни суто технічно. Але ж дату можна і відсунути у часі – для окупанта це не критично. І подавати це як значну поступку Україні.
Небезпеки цього плану ховаються в особливостях, які проявляються не відразу, а стають відомими згодом і з інших джерел.
Перша особливість – пропозиції України є відповіддю на раніше отримані умови досягнення миру від протилежної сторони. Підготовлені вони і передані Росією Україні від імені «ДНР» та «ЛНР», тобто окупаційної адміністрації ОРДЛО. Таким чином, виходить, що де-факто українська сторона розпочала переговори про врегулювання з російською окупаційною адміністрацією ОРДЛО, а Росія стоїть над процесом і виконує роль того самого посередника, образ якого Москва усіма засобами росагітпропу поширювала на увесь світ останні шість років.
Зміст умов російських маріонеток, а фактично наданого Україні ультиматуму, було оприлюднено через один з ретрансляторів кремлівської пропаганди. Вимоги цього ультиматуму шокуючі. Починаючи з переліку законів, які Верховна рада України повинна прийняти і надати для узгодження, а фактично, затвердження «ДНР»-«ЛНР» і закінчуючи забороною збиратись більше 100 осіб з інших територій України на території ОРДЛО!
Читайте також: Нові обличчя та старі маски
І замість того щоб відкинути ультимативні умови як неприпустимі й неприйнятні Леонід Кравчук втягнувся в гру, підготував зустрічні умови й висловився про свою готовність до переговорів. Хто давав Кравчуку право займати подібну переговорну позицію? І чи є вона віддзеркаленням позиції Президента?
Далі – більше, у манері Вітольда Фокіна Леонід Кравчук дав розлоге інтерв’ю не Укрінформу, а російському ТАСС, з якого ми дізнаємося про низку особливостей поточного етапу переговорного процесу.
ТАСС уповноважений заявити
Леоніл Кравчук в категоричній формі стверджує: «Ми говоримо про особливі умови місцевого самоврядування на цих територіях, які повинні бути закріплені законом. Рада такий закон має прийняти і прийме».
Звертає на себе увагу зухвала впевненість Леоніда Кравчука, що такий закон Верховна Рада ухвалить. Ця впевненість вказує на те, що сам план і подальші заяви це не його імпровізація, а реалізація заздалегідь і детально розробленого, погодженого і затвердженого плану. Те що він погоджений в офісі Президента не викликає сумніву, інакше Кравчука довелося звільнити слідом за Фокіним. А от де він розроблений – тут є питання…
Леонід Макарович продовжує: «Україна готова передбачити й інші гуманітарні, мовні особливості життя на цих територіях». Хто дав право говорити про готовність України діяти всупереч існуючим на сьогодні законам і Конституції?
Він не приховує, що документ повинен відповідати інтересам російської окупаційної адміністрації в ОРДЛО: «Є завдання підготувати всебічно продуманий, з урахуванням інтересів усіх сторін, і насамперед ОРДЛО, документ, котрий відкриє шлях до миру і відродження життя на цих територіях». Далі він заявляє, що окупованим Росією районам потрібно надати більше повноважень, ніж іншим областям України: «Україна розуміє, що Донбас дуже відрізняється від іншої частини країни, у зв'язку з чим парламент і готовий передбачити особливі умови самоврядування». При цьому всьому Кравчук «твердо заявляє» про неможливість закріплення особливого статусу ОРДЛО в Конституції України. Але ж за таких законів і таких умов, зміни до Конституції й не потрібні! Росія отримує все, чого вона хотіла – ракова пухлина «ДНР»-«ЛНР» успішно імплантується в організм української держави.
Друга важлива особливість – в інформаційному просторі активно поширюється інформація, що російська сторона заперечує проти запропонованого Кравчуком плану. Тобто в суспільній свідомості активно формується уявлення, що «План Кравчука» без сумніву захищає інтереси України. При цьому його деталі не повідомляються не тільки українському суспільству, але й Верховній Раді України. Виникає підозра, що перед нами, як глядачами, розігрується якась вистава, замість якісного інформування суспільства про стан справ нам навіюють враження про успішність ініціатив України у переговорному процесі.
Третя важлива особливість – 14 листопада під час відеоконференції політичних радників лідерів держав Н4 керівник офісу президента Андрій Єрмак запропонував ухвалити "План спільних кроків учасників Тристоронньої контактної групи з виконання Мінських домовленостей", який підготувала українська сторона.
І як за помахом диригентської палички, з’являється повідомлення, що Росія вимагає затвердити пропозиції плану ТКГ рішенням Верховної Ради. Більше того, заявлено, що в ТКГ взяли за основу запропонований Україною план. Тобто, Росія навіть без затвердження Верховною Радою погодилась взяти український «План Кравчука» за основу!
Невже агресор готовий виконати умови України і на початку 2021 року роззброїти всі незаконні формування, вивести з Донбасу свої війська і все озброєння, і передати Україні контроль над кордоном? Це було б занадто добре, аби бути правдою.
Читайте також: Календар конституційних криз
Леонід Кравчук стверджує, що компроміс буде знайдено десь посередині між планами сторін, що обов’язково треба буде згадати “формулу Штайнмаєра”, оскільки на неї посилались в попередніх переговорах. Але ця формула передбачає зовсім іншу послідовність процесу передачі Україні контролю над кордоном і проведенням виборів на відміну від тієї, яку декларує Л. Кравчук.
То що має місце насправді? Який план, чийого авторства погоджується? Можливо ніяких домовленостей і узгодженого плану немає? Але на користь його існування свідчать синхронізовані в часі дії сторін в рамках ТКГ і проросійського угруповання ОПЗЖ. На наш погляд, полягає він у наступному.
План-концепція капітуляції
Ще у січні 2019 року ОПЗЖ представила так звану «План-концепцію урегулювання кризи на Південному сході України шляхом поетапного створення умов для реалізації Мінських угод від 12.02.2015 року». Він відверто містив російські вимоги до України по Донбасу – внесення змін до Конституції, на яких наполягала Росія, і перелік законів, які на вимогу агресора необхідно ухвалити Україні, з достатньо детальною їх конкретизацією.
Більшість політиків і оглядачів сприйняли цю концепцію, як PR-хід перед президентськими виборами. Але через 8 місяців, у серпні 2019 року, 44 депутати ОПЗЖ реєструють у парламенті проект постанови ВР України №1220 про розробку законів, які передбачає згадана План-концепція. Закладка зроблена і готова до активації у визначений час «Ч» спецоперації Кремля!
Проект Постанови пролежав без розгляду більше року і 4 листопада 2020 синхронно з презентацією Кравчуком «Плану спільних кроків» його розглядає профільний комітет Верховної Ради. Проект постанови зобов’язує ВРУ розробити закони, які передбачені Планом-концепцією ОПЗЖ, ухвалення яких анонсує Кравчук, і зміст яких повністю відповідає вимогам РФ до України.
Але, якщо Леонід Кравчук та посадовці мовчать про зміст запропонованих законів, то у Плані-концепції ОПЗЖ достатньо повно і відверто розкривається їхня відповідність вимогам агресора. Фактично, проект цієї постанови зобов’язує Верховну Раду розпочати реалізацію першого етапу Плану-концепції ОПЗЖ. Цей етап має назву «Законодавчий». Окрім змін до Конституції він, зокрема, передбачає:
«1.2. Введення в дію ухваленого раніше Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»;
1.3. Ухвалення Закону про амністію;
1.4. Ухвалення спеціального Закону про вибори в ОРДЛО;
1.5. Ухвалення Закону про вільну (особливу) економічну зону».
Далі План-концепція ОПЗЖ конкретизує ці закони. Тут усе чітко розписано. Відзначимо лише ключові моменти.
Пункт 1.2. вказує на закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (далі – «Закон про особливий статус)». Зверніть увагу на повну і скорочену назву. Л. Кравчук у своїх коментарях протиставляє поняття «особливості місцевого самоврядування» і «особливий статус Донбасу». Він зазначає, що парламент планує прийняти закон про особливості місцевого самоврядування на Донбасі з урахуванням побажань окремих районів, проте закріплення особливого статусу не буде. При цьому не дає пояснень у чому ж принципова різниця між цими поняттями.
На відміну від версії Леоніда Кравчука, план-концепція ОПЗЖ повною і скороченою назвою запропонованого до розробки Закону, чітко визначає, що ці поняття тотожні. Це одне і теж. Навіть без внесення змін у Конституцію, отримавши передбачені запропонованими Законами повноваження, ОРДЛО отримують де-факто особливий статус в Україні у порівнянні з іншими регіонами.
Читайте також: Незалежність України як вибір
Як Кравчук, так і офіс Президента, а також і посадовці Кабінету Міністрів не розкривають деталей запровадження вільної економічної зони (ВЕЗ) на Донбасі. Але це із зухвалою відвертістю зроблено у Плані-концепції ОПЗЖ. А на згаданому засіданні парламентського комітету 4 листопада В. Медведчук прямо заявив, що хоча створення вільної економічної зони і не передбачено Мінськими домовленостями, ця ідея взята Президентом Зеленським з плану ОПЗЖ.
За задумом Плану-концепції управління ВЕЗ прописано таким чином, що будь-який орган державного управління не матиме впливу на рішення, що приймаються адміністрацією ВЕЗ, а саму адміністрацію Президент не може ні призначити, ні звільнити без подання органів влади в ОРДЛО. Тобто йдеться про найширші повноваження включно з правом підписувати міжнародні (транскордонні) договори не тільки в питаннях економічної співпраці, а й в інших сферах, включаючи гуманітарну.
За таких пропозицій до змісту запропонованих законів, включення особливого статусу ОРДЛО в Конституцію втрачає свою критичну актуальність. Агресор отримує все, чого хотів через ухвалення законів. Більше того, на нашу думку, у випадку ухвалення законів у запропонованій ОПЗЖ редакції, Росія може погодитись на передачу Україні контролю над кордоном до виборів. Для цього «знайдуть», як анонсує Кравчук, якийсь компроміс, імовірно вже заздалегідь спланований. Наприклад, міжнародний прикордонний контингент за прикладом місії ОБСЄ, яка діє сьогодні в ОРДЛО, але на ситуацію вплинути не може. Росіяни просто не допускають спостерігачів у чутливі місця. Озброєні люди зупиняють машини ОБСЄ і розвертають у зворотній бік. Або ж, що більш імовірно, «розформування» 1-го та 2-го армійських корпусів «ДНР» та «ЛНР» і формування «народної міліції» ОРДЛО, що просто означатиме зміну вивісок. З-поміж інших завдань, прикордонні підрозділи «народної міліції» «охоронятимуть» і державний кордон України. Чисто європейська практика (іронія).
Саме поняття кордону стирається змістом законів, зокрема законом про вільну економічну зону. А у якості призу в цій грі планується взяти Україну в цілому.
Ми отримаємо додатково близько 3 млн. виборців вражених “стокгольмським синдромом”. Додайте пропагандистський ефект від «досягнення миру на підставі плану ОПЗЖ», примноження цього ефекту підконтрольними проросійським силам ЗМІ. І за цих умов приведення до влади в Україні відвертих та прихованих проросійських сил виглядає імовірним. На дострокових виборах вже восени 2021 року.
Кремль, має намір, зімітувавши поступки, передати Україні ОРДЛО на своїх умовах, й отримати можливість контролю всієї України.
Читайте також: Небезпечне пришвидшення
План-концепція ОПЗЖ поділена на дві головні частини, одну з яких, найбільш радикальну з додаванням абсолютно неприйнятних вимог, оголосила окупаційна адміністрація ОРДЛО, а іншу, з приховуванням деталей, озвучив Леонід Кравчук. Якщо відкинути найбільш суттєві розбіжності, ми побачимо той самий узгоджений сторонами план, що приховується від суспільства, бо, насправді, розроблений РФ, реалізується РФ і відповідає інтересам РФ.
Рестарт 2014-го?
Далі, анонсує Леонід Кравчук, буде створений єдиний документ, з урахуванням позицій всіх сторін. "Цей документ буде не український, не російський, не авторства ОРДЛО. А це буде документ Тристоронньої контактної групи, котра за пропозицією пані Ґрау (представник ОБСЄ в ТКГ, – Ред.) підготувала доручення пану П'єру Морелю – це посол з політичних питань у системі мінських угод, щоб він об'єднав пропозиції всіх і підготував один документ, який ми будемо обговорювати". «… якщо домовленості будуть досягнуті, узгоджена дорожня карта може бути підписана всіма сторонами ТКГ».
Все! За обгорткою «Дорожня карта ОБСЄ» зникають, а на їхню думку надійно приховуються, автори капітуляції України. Немає ані Кравчука, ані офісу президента, ані самого президента, ані взагалі нашої переговорної групи в Мінську – є документ, який підготовлений «неупередженою» стороною – ОБСЄ, «видатними» французькими дипломатами, як характеризує одного з них віце-прем’єр Олексій Резніков: «П’єр Морель, фантастичний французький дипломат, «гуру французької дипломатії»…
А де ж наші “гуру української дипломатії”? Чому не вони займаються вирішенням питання врегулювання міжнародного конфлікту? Складається враження, що вони не просто від цього усунені, хоча це саме їхня функція і прямий обов’язок. Складається враження, що міжнародний конфлікт, спричинений агресією РФ проти України, перекваліфікований у «конфлікт в Україні», а тому потреби в послугах МЗС немає…
Із сучасної російської воєнної думки: «рефлексивне управління з воєнної точки зору – це спосіб передачі противнику спеціально підготовленої інформації, щоб схилити його «добровільно» прийняти зумовлене рішення, бажане для ініціатора дій».
«План А» саме й відповідає цьому концептуальному підходу воєнної думки Росії періоду гібридної агресії проти України. Але як нам зробити так, щоб не допустити капітуляції і повернутися на твердіші переговірні позиції «Плану Б»?
Якщо коротко – то припинити творити все нові й нові невизначеності статусів державних органів та повноважень посадових осіб через примноження внутрішнього хаосу у власній державі. Для початку – усунути невизначеність щодо «Плану Кравчука», інакше ця невизначеність приведе нас до хаосу 2014 року. Докладніше про це – у наступній статті.
——————————————————-
Про авторів: Михайло Гончар, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ» Володимир Горбач, Інститут Євроатлантичного співробітництва, Сергій Савченко, Центр вивчення та протидії гібридним загрозам)