Поширена в Україні проблема академічної недоброчесності (зокрема, плагіат у наукових публікаціях) – це вимірювана економічна категорія, яка приносить достатньо конкретні збитки нашій державі. За даними антиплагіатної ініціативи «Дисергейт», до 90% усіх робіт в Україні містять плагіат. 4 млрд грн – це щорічні втрати держбюджету на доплати плагіаторам. 242 млрд грн – це бюджет освіти і науки, який розподіляють особи, обґрунтовано підозрювані в академічній недоброчесності.
Якщо такі великі цифри не сприймаються чи здаються нереальними, то достатньо навести конкретніші приклади: цілих 68 науковців брали участь в атестації тільки однієї Катерини Кириленко, скандал щодо плагіату в роботі якої став свого часу став найсерйознішим. У 2017-му експерти Українського мовно-інформаційного фонду (УМІФ) Національної академії наук України провели логіко-лінгвістичну експертизу докторської дисертації Кириленко (дружини тодішнього віце-прем'єра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка) та встановили, що 26% тексту роботи є матеріалом, скопійованим у інших авторів без посилання на джерела. Звання у Кириленко так і не відібрали. Таких гучних скандалів за останні роки сталось близько 20, у тому числі і щодо чинного Міністра освіти і науки Сергія Шкарлета. Проте, якщо на Заході будь-яке звинувачення у плагіаті може коштувати науковцю чи політику кар’єри, то в Україні це практично не впливає на життя фігурантів скандалів.
В рамках протидії академічній недоброчесності, заклади вищої освіти мали б приймати власні внутрішні документи, які б врегульовували це питання, а саме відповідні Положення та Етичні кодекси. Уваги до ситуації в регіонах ще менше, ніж до подій у Києві. Тому спробуємо проаналізувати документи з питань академічної доброчесності двох найбільших ВНЗ Кропивницького: Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (ЦДПУ) та Центральноукраїнського національного технічного університету (ЦНТУ).
ЦДПУ
На сайті ЦДПУ у категорії «Публічна інформація» – «Нормативні документи» наявний окремий розділ 2. «Система забезпечення якості освітньої діяльності у ЦДПУ ім. В. Винниченка. Академічна доброчесність», у якому розміщено «Положення про академічну свободу та академічну доброчесність у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка» та «Етичний кодекс університетської спільноти в Центральноукраїнському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка», які напряму стосуються теми.
Проаналізувавши знайдені документи, варто виділити певні позитиви. Першим позитивним моментом можна назвати наявність уповноважених органів – Комісії з питань доброчесності та етичної комісії. Однак ані складу, ані будь-якої інформації про діяльність даного органу на сайті знайти не вдалось. В університеті стверджують, що вони існують, проте повідомляти про їх склад чи якісь результати діяльності відмовляються.
Другий позитив – це достатньо повне визначення видів академічної недоброчесності, а саме наявні визначення термінів «академічний плагіат», «самоплагіат», «фабрикація», «фальсифікація», «списування», «обман», «хабарництво» та «необ’єктивне оцінювання», хіба лише про написання наукових робіт на замовлення тут не згадано.
Значно вагомішим позитивом варто вважати поширення дії Положення на всі сфери наукового і освітнього процесу. Перевірці на академічний плагіат підлягають дисертації та автореферати, навчально-методичні та наукові праці, авторами яких є працівники університету, рукописи статей, які надходять до редакцій фахових наукових видань університету, а також всі кваліфікаційні роботи першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти. Тобто, Положенням передбачено автоматичну перевірку на плагіат всіх наукових, магістерських і бакалаврських робіт за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення.
Але на цьому позитиви закінчуються, і починаються недоліки, адже вищезгаданому положенню суперечить п.6.1. «Положення про кваліфікаційні роботи ЦДПУ ім. В.Винниченка», у якому зазначено, що перевіряються роботи вибірково і не більше ніж 50% від загальної кількості робіт. Тобто може бути навіть менше.
По-друге, на сайті немає інформації про склад та роботу ані Комісії з питань академічної доброчесності, ані Комісії з етики (про неї йдеться в етичному кодексі). Тобто, або в університеті всі надзвичайно доброчесні, або результати роботи комісій приховуються, або вони не працюють, або їх взагалі забули створити. Ми звернулися до ЦДПУ з запитом, зокрема, і про склад комісій. Це запитання у відповіді проігнорували.
П.5.2 Положення дає рекомендовані показники унікальності текстів для наукових робіт (75-50%) та кваліфікаційних студентських робіт (40%). Простіше кажучи, треба, звісно, бути доброчесним, але якщо співробітник закладу вкраде в когось половину своєї роботи – то нічого страшного, його треба зрозуміти і пробачити. Студенту, до речі, можна красти і більше половини.
Якщо ж комусь стане цікаво, скільки виявили плагіату в роботах науковців чи студентів закладу, то інформації про результати перевірки всіх зазначених робіт на доброчесність на сайті ви не знайдете у жодному вигляді.
А якщо комусь зі студентів чи співробітників стало відомо, що в чиїйсь роботі відсоток плагіату перевищує навіть зазначені щедрі норми крадених текстів, то йому доведеться повідомляти про це відкрито. Положення не передбачає можливості анонімного повідомлення про плагіат чи академічну недоброчесність, тому викривачам доведеться піти проти системи, а значить нажити ворогів і отримати додаткові проблеми.
ЦНТУ
Сайт Центральноукраїнського національного технічного університету містить два документа, які стосуються академічної доброчесності: «Положення про дотримання академічної доброчесності НПП та здобувачами вищої освіти ЦНТУ» та «Положення про процедуру впровадження антиплагіатної системи у Центральноукраїнському національному університеті». Наше запитання про склад відповідних комісій по перевірці, як і в ЦДПУ, проігнорували.
Документи мають іншу логіку і структуру, ніж у ЦДПУ. Тут краще прописано процедуру перевірки на плагіат, вимоги до робіт навіть дещо вищі, ніж у їхніх колег із педуніверситету, Наприклад, «показники оригінальності тексту» тут поділяють на «високий рівень оригінальності» (понад 70 %), «задовільний» (50-70%), «низький» (30-50%) та «неприйнятний» (менше 30%).
Тобто, якщо робота матиме 30% запозичень без відповідних посилань, що власне і є плагіатом, її навіть не перевірятимуть, а якщо від 50% до 70% – то її можливо перевірять (на розсуд кафедри). Упустимо цю наявність дискреційних повноважень, коли додаткові перевірки залежатимуть від чиєїсь суб’єктивної думки, що завжди є корупційним ризиком, і перейдімо до головного – самого факту того, що 30% плагіату можуть бути допустимими. Адже саме в такій позиції і криється головна проблема – терпимість суспільства до крадіжок інтелектуальної власності. Все інше – похідне.
Щоб було зрозуміло – ліцензовані програмні засоби не включать правильно оформлені прямі цитати в процент схожості і перевіряють повністю всю роботу. Звісно, до % не унікального тексту може входити не тільки плагіат, а і текст на титульній сторінці роботи, завдання до випускної роботи, список літератури, сталі вирази, опис алгоритмів, розрахунків, формул та ін. Але що в дійсності потрапить у ці відсотки – ніхто навіть не перевірятиме.
Наявність рекомендованих відсотків унікальності суперечать Рекомендаціям Міносвіти щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах (Лист МОН України № 111-8681 від 15.08.2018 р.), яким визначено, що плагіатом вважається будь-який текстовий фрагмент обсягом від одного речення і більше без посилання на джерело.
Отже, виходячи з наведеного, щирість боротьби з академічною недоброчесністю з боку даних університетів викликає сумніви. Оприлюднені документи не дають можливості робити це ефективно. І ці два університети – доволі типовий для України приклад, ситуація у більшості українських вишів аналогічна. Без справжньої боротьби з академічною недоброчесністю в Україна неможливі якісна освіта і розвиток науки.