Одним зі сподіваних результатів місцевих виборів, що нарешті відбулися в неділю 25 жовтня, став високий рівень підтримки проросійських партій у регіонах Півдня і Сходу України. Хтось чекав на цей реванш із жахом, хтось із надією, але в тому, що він усе ж відбудеться, схоже, не сумнівався ніхто. Згідно з поширеною думкою, виборці «Слуги народу» в південно-східних областях за минулий рік дуже розчарувалися у своїх кумирах, які виявилися не здатними зупинити війну й забезпечити мир, а тому змінили свої політичні симпатії на користь ОПЗЖ або спорідненого з нею проєкту — Партії Шарія. Якби це припущення справдилося, проросійські сили справді могли б отримати в окремих регіонах переважну більшість голосів і монополію на місцеву владу. Однак голосування показало лише відносний успіх таких проєктів.
Безумовно, партія Медведчука й Бойка помітно посилила свою без коми, порівняно з 2015 роком (якщо співставляти її результати з тодішним рівнем підтримки Опоблоку). Але й того тріумфу, на який багато хто чекав, не сталося. За попередніми даними, наявними в нашому розпорядженні, на момент написання цього матеріалу ОПЗЖ матиме великі фракції в місцевих радах міст та областей Півдня і Сходу України. Водночас у жодному регіоні немає явного домінування.
Читайте також: «Гуманоїди» в селі, шоколадки для молоді, замінування та постріли: як минула виборча доба на Вінниччині
За підсумками першого туру, жоден кандидат від ОПЗЖ не виграв виборів мера в обласному центрі. Лише в Одесі й Миколаєві представникам цієї партії вдалося вийти до другого туру, хоча в першому вони значно поступилися чинним головам. У партії, яка має майже необмежений фінансовий ресурс і потужну медіапідтримку, явно сподівалися на кращий результат.
Що ж стосується виборів до міськрад обласних центрів, то й там майже всюди партія Бойка й Медведчука поступилася регіональним політичним силам. В Одесі, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Кривому Розі й Маріуполі, згідно з попередніми даними, найкращий результат отримали партії чинних мерів. ОПЗЖ опинилася лише на другому місці, подекуди з великим відставанням. Перше місце за кількістю голосів партії вдалося зайняти в Миколаєві, але й там відрив від партії мера Олександра Сенкевича «Пропозиція» становить лише кілька відсотків.
Звісно, і такий результат в ОПЗЖ представлятимуть як перемогу. Але в реальності очевидно, що команди Медведчука – Рабіновича й Бойка – Льовочкіна знову вперлися у свою електоральну стелю, вище за яку їм не стрибнути — надто високий антирейтинг у яскраво вираженого проросійського проєкту. І жодні гроші поки що не рятують ситуації.
Досить скромні результати показала також Партія Шарія. Після торішніх парламентських виборів було зрозуміло, що цьому проєкту вдасться провести своїх депутатів у низку місцевих рад південно-східних регіонів. Але майже всюди партія отримує вельми скромний результат у 5,5–6%. Це теж мало, якщо взяти до уваги, скільки сил і коштів було вкладено в кампанію. Потужна медіапідтримка телеканалів Медведчука, офіси, борди, газети, автопробіги, розкручений ютуб-канал, який обслуговує окрема редакція, — усе це могло би дати значно більший результат, але спрацювало дуже обмежено. Для порівняння, у деяких містах Південного Сходу аналогічний результат отримали партії «Голос» і «Сила людей», які мали значно менше ресурсів, аніж проросійський блогер. За такого рівня підтримки Партія Шарія цілком тягне на невелику регіональну партію, але до національної політсили їй поки що далеко. Крім кількох областей Півдня і Сходу, Партія Шарія ніде більше не подолала 5%. А місцями навіть погіршила свій результат, порівняно з парламентськими виборами 2019 року.
Читайте також: День виборів у Чернігові. Місто без інтриги
Карти Медведчуку й Шарію сплутали численні локальні проєкти, які на нинішніх виборах розквітли буйним цвітом. Такої політичної конкуренції, як у 2020-му, на місцевих виборах у регіонах Півдня і Сходу не було ніколи. Крім мерських партій, серйозну конкуренцію ПШ і ОПЗЖ місцями становили такі партії, як Опозиційний блок, «Наш край», «Партія миру та розвитку», «Морська партія» та схожі проєкти. Як наслідок — місцеві ради в більшості міст будуть вельми строкатими. Східна Україна, яка раніше славилася монопольним пануванням Партії регіонів (іноді з нею конкурувала тільки КПУ), тепер за рівнем політичної конкуренції вже мало відрізняється від Західної. Наприклад, за попередніми даними, до міськради Слов’янська проходять шість партій. І чотири з них — проєкти, що виникли на руїнах колишньої Партії регіонів: ОПЗЖ, Опоблок, «Партія миру та розвитку» й «Наш край». Тепер за кожним таким брендом стоїть своя команда, яка бореться за вплив у місті.
У боротьбі за виборця такі дрібні партії також часом висувають гасла, які можна вважати проросійськими. Це й обіцянки миру на Донбасі ціною поступок Москві, і повернення вулицям та районам старих радянських назв. Однак навіть незважаючи на це, вважати такі проєкти у чистому вигляді проросійськими не можна. На відміну від тієї-таки ОПЗЖ, на чолі якої перебуває близький друг Путіна, який, за офіційними даними, отримує величезні дотації від російського уряду, регіональні партії обслуговують насамперед інтереси регіональних кланів. А їхні інтереси переважно обмежуються фінансовими питаннями.
Як свідчить практика, на місцевих виборах працюють закони і правила, що суттєво відрізняються від виборів національного рівня. Вирішальним фактором успіху в регіонах Півдня і Сходу країни стає наявність потужного локального партійного осередку. Там, де такі осередки є, високий результат показують і ті партії, які можна вважати націонал-демократичними (за традицією, на Південному Сході їх іноді ще називають «помаранчевими»), і які на Донбасі вважають непопулярними. А там, де таку роботу не провадять, зазнають поразки навіть мастодонти.
Читайте також: «Волонтери» президента і різне ставлення до COVID-19. Як голосували в Чугуєві
Наприклад, в Одесі досить високий як для цього міста відсоток отримала «Європейська солідарність», яка обійшла навіть «Слугу народу». Ще торік такий результат для партії Зеленського у столиці гумору здавався немислимим. Успіх «ЄС» пояснюють просто: на чолі цієї партії в Одесі перебуває досить сильний і популярний лідер, який також непогано показав себе на виборах міського голови. Інший приклад — партія «Голос» на Донбасі змогла пройти до міської ради Дружківки. У цьому місті партійний осередок створила команда місцевих активістів, які здійснили велику роботу. Втім, для «Голосу» цей успіх — швидше виняток, аніж правило. У південних і східних регіонах ця партія працювала дуже слабко.
Отже, рецепт протистояння реваншу антиукраїнських сил є, і він простий, як сірникова коробка: потрібно просто розвивати на противагу їм місцеві осередки національно-демократичних партій. Однак замість цього з року в рік ми бачимо одну й ту саму сумну картину: патріоти часто просто відмовляються від боротьби за Південний Схід. І вважають за краще зосереджувати зусилля на тих регіонах, у яких працювати легше. У такій ситуації дивуватися успіху проросійських проєктів не доводиться. Адже іноді просто немає сил, що могли б їм протистояти.