З дитинства більшість із нас чули відому колядку “Добрий вечір тобі, пане господарю", по якій легко прослідкувати цикл зимових свят: перший празник, то Різдво Христове, другий празник – Василя святого, а третій празник – Водохреща. Проте на Буковині в селі Красноїльськ майже на румунському кордоні усе обертається довкола другого свята – Маланки. Точний час появи традиції святкування не скаже ніхто, проте ясно одне – вона ще дохристиянська. Як завершився цикл свят в одному з найбільш незвичних сіл Буковини та як воно бути комендантом Маланки?
Красна Маланка
Селище Красноїльськ в минулому звалося Красна, до румунського кордону тут 8 км.Село живе здебільшого з контрабанди цигарок. За словами місцевих жителів, про це усі знають, включно із прикордонниками.Тому не рідкість побачити в Красноїльську великі та коштовні машини,часто броньовані. Час від часу тут відбуваються рейди, проте це мало змінює ситуацію.Та саме в цьому незвичайному селі збереглася ще давня традиція святкувати Маланку або як ще кажуть місцеві – водити Ведмедя. Попри те, що більшість мешканців етнічні румуни, жодної зневаги до України не відчувається.Говорять селяни румунською, знають російську та українську. Щодо державної, то не всі. Скоріше ти потрапляєш в окрему реальність, де раз на рік усе село працює на те, щоб свято вдалося, а традиція не переривалась.
Все дійство Маланки триває 13-14 січня і має свій порядок. Красноїльськ складається з 7 кутів ( хуторів), в оршагізації свята беруть участь 5 з них, інші два заселені мадярами, які не відчувають цю традицію своєю. Кожен із кутів має свою Маланку, особливості костюмів, музичні інструменти. 13-го січня ближче до вечора маланкарі активно готуються, а з темрявою починається перший етап свята. Учасники мають обійти усі будинки свого кута. При цьому вони колядують, грають на музичних інструментах, свистять та вигукують різні кричалки румунською. Господарі можуть пустти їх у двір, а можуть відмовити, проте тих, хто не пускали я не бачила. Колядування триває всю ніч. З обіду наступного дня усі Маланки зі всіх кутів спускаються в долину на основну дорогу і колядують там – ця частина свята зветься карнавал, який завершується в центрі села.
Маланка є основою всього циклу новорічних свят, тож жодне інше не відбувається так гучно і масштабно. Інші свята, включно із останнім – Водохрещем, скоріше обмежується церковними службами. До слова, абсолютна більшість мешканців Красноїльська та сусідніх сіл вважають себе людьми дуже релігійними.
Читайте також: Іван Марчук: «Я бунтар від народження, ще з утроби матері»
Процес підготовки та герої
В центрі дійства Маланки – Ведмідь. Він страшний, великий, загрозливий і злий. Кожен із хуторів показує це по-своєму. Кути Верхня та Нижня Путня ведмедя зображають, вдягаючи людину у велику копицю сіна, у Трожанах, Сусі та Дялі ведмеді мають спеціальні крила – це велика конструкція, яка досягає 3-5 метрів. Вдягають її, поверх одягу. Вибратися з нього протягом ночі немає змоги.
До Маланки готуються ще з літа, найголовніше, чим потрібно запастися – це рогоза (широка болотяна солома), яку застосовують у всіх костюмах ведмедів. Наприклад, копиця може важити до 100 кг. Герой має носити на собі цю вагу усю ніч, а щодо “крилатих” ведмедів, то там ще важче— герой не просто ходить в цій конструкції протягом свята, а ще і їсть спеціальні боби,щоб забити шлунок і не ходити в туалет. Сказати, що проходити в цих «обладунках» безліч годин важко–це нічого не сказати. Тому “крилаті ведмеді” час від часу присідають у дворах будинків відпочити.
«Ведмедя репрезентували як дуже масивну тварину. В нас в горах вони справді по 300-400 кг водяться. Тому це не означає, що ведмідь крилатий, це просто для підсилення його розміру, сили. В кожної Маланки своє зображення ведмедя, цигани теж відрізняються. В одному з кутів у циганів великі капелюхи, схожі на сомбреро. В Трожанах цигани більше мають подібний до гуцулів одяг– шапку, кожух. Копиця – це також символ ведмедя. Цей костюм важить 100-150 кг», – розповідає творець громадського об'єднання «Красноїльська Маланка» Степан Мітрік.
До слова він та інші активісти вже багато років хочуть отримати статус спадщини ЮНЕСКО для Маланки, але виникають труднощі із документальною процедурою та дослідницькою частиною, яка би чітко описала, що містить в собі свято Маланки саме в цій місцевості.
Також дивіться добірку фото зі святкування
Перед початком свята кожен із кутів обирає собі одного-двох Комендантів. Головна їхня задача— слідкувати за порядком і повністю організувати логістику, їжу та домовитися із тими дворами, які накриватимуть вечерю для колядників. Роль ця дуже відповідальна, тому в Красноїльську побувати комендантом почесно, мешканці пам'ятають це роками. Коменданти обираються жеребкуванням, це завжди чоловіки. Та далеко не кожна родина погоджується відпускати свого сина на цю роль, оскільки це важка і ресурсозатратна робота. Комендант вдягнений у форму королівської румунської армії і має свисток, який керує діями усіх інших маланкарів.
Окрім Ведмедя та Коменданта, є ще Дід та Баба, Дама з дитиною ( “коконе” румунською), Королі (уособлення румунських воїнів), Циган, який водить Ведмедя. Останній виник в сюжеті невипадково. Режисер фільму «Красна Маланка» Дмитро Сухолиткий-Собчук, який знімав у 2013-му в Красноїльську дослідив, звідки взялася історія із циганом:
«В Румунії є поняття “водити урсу”, себто ведмедя. Це символ приборкання природи. І традиція походить ще з Балкан, коли роми були рабами, а після їхнього звільнення їм треба було заробляти, якось жити. І багато хто з них працював в цирку приборкувачами ведмедів. А це означало зловити ведмедя маленьким в лісі та піддати його дресуванню.І тих, хто приборкував ведмедів називали “урсарами”. Вони мандрували всією Європою та дивували публіку. Якщо ми подивимось на історію ромського народу, то велика його частина зосередилася в Румунії й саме там було найбільше “урсарів”. А якщо ми подивимось на історію самого села, то Красноїльськом він став вже за СРСР за пактом Ребентропа-Молотова, а до того це було село Красна. Тож там був такий пан Ільський, який любив приймати в себе карнавал. Схоже, що Красноїльська Маланка— це симбіоз культур з Німеччини, Румунії, Балкан в переплетінні з українськими традиціями».
Читайте також: Наше чистилище
В Німеччині в свою чергу існувала традиція спалювання солом'яної істоти в день зимового сонцестояння. Тож перетини справді існують, оскільки німецька громада довгий час жила на цій території впритул до Першої світової.
Окремим важливим елементом підготовки є стіл, який прийматиме маланкарів. Заздалегідь визначається декілька будинків, де буде велике дійство та кожен із будинків, який просто виставляє гостям невеликі наїдки та випивку. Традиційною стравою в Маланку є голубці, родина Коменданта готує їх на всіх учасників, а це нелегка праця.
Кожен кут змагається із іншими: костюми, виконання танців, музика, різноманіття масок. В Красноїльську традиція виготовлення масок також має свою тяглість, їх роблять із пап'є-маше, що справді надає їм неповторності та відчуття ірреальності. Загалом для приїжджих Маланка нагадує якесь одне велике сновидіння. Реальність сплітається із вигадкою.
Тотальне перевтілення і свої правила
З давніх часів в ніч Маланки село перетворюється на свій окремий світ. Це означає, що герої за масками повною мірою випускають свою дику природу та відчувають, що їм дозволено все. До прикладу Дід та Баба мають дерев'яні палиці, на які спираються і в певний момент вони можуть бити присутніх цією палицею по ногах, спині. Сили вони при цьому не шкодують.
Окремою частиною є маланкова поліція та швидка. З вечора 13 січняі до кінця 14 січня на дорозі будують імпровізовані КПП, де жодна машина не проїде,не давши маланкарям грошей. При цьому вони вдягнені у форму поліції, СБУ, спецпідрозділів. Для особливої переконливості фейкова поліція їздить на машинах із мигалками, те саме стосується швидкої допомоги. Не рідкість почути такі фрази: «А ви справжній поліцейський?» І справді за два дні настільки звикаєш бачити героїв дійства, що починаєш сумніватися, а де ж справжні служби. До слова, останні також присутні, вони підписують із Комендантами спеціальну заяву, по якій організатори відповідальні за порядок свого кута. Поліція зі свого боку слідкує за тим, аби не було бійок та нещасних випадків.
Враховуючи, що загалом в Маланці беруть участь більше 500 мешканців, то виглядає все це масштабно.
Читайте також: Танцюй, танцюй, або ми помремо!
Як вже згадувала раніше, кожна група прославляє свій кут. Кричать: « Щоб ми не помирали, бо ми світові потрібні» або ж «Хлопці з Путні – найкращі», також багато уваги приділяють вигукам про ведмедя і його силу, яку вони здатні подолати. В цей час герой-Ведмідь може кидатись на присутніх, намагатися вирватися з ціпака або ж битися з іншими Ведмедями. Часто на ці ролі, окрім дорослих беруть і дітей. В них свої маленькі цигани, ведмеді, армія та кіннота.
В основі ритуалу всіх Маланок є Хора Унірій – танець об'єднання, його виконують в колі Королі, здіймаюч вгору шаблі. Чимось він нагадує гуцульський танець Аркан, от тільки учасники в румунській формі та зі стрічками-триколорами.
«Ніхто не пам'ятає точно, скільки років Маланці. В мене є груша біля дому, дуже стара і я питав батька, коли він ще був живим, хто її посадив. Він мені каже, що його дід, якому би було 200 років зараз, він вже її пам'ятає, а це значить, що при ньому вона вже була. Так і Маланка, це з покоління в покоління триває, і навіть за комуністів, чим більше утискали Маланку, тим більше вона розросталася. В радянський час спалювали костюми учасникам. Приходив актив комуністів і підпалювали костюми, ці групи змінювалися.», – згадує Степан Мітрік.
За його словами в радянський час традиція не просто не перервалася, від хати до хати ходили таємно вночі, попри утиски та заборони. Є версія, що все-таки сам образ свята Маланки виник з українських коренів, оскільки в самій Румунії Маланка не є притаманним культурі святом.
14-го січня ввечері завершується карнавал і стає неймовірно тихо. Здається, що все тобі наснилося. Але це значить лише одне – скоро почнеться підготовка до наступного року.