За його словами, модель економіки в Білорусі спрямована на реальне розв’язання соціальних проблем переважної маси населення – в обмін на «зайві для досягнення щастя» політичні свободи.
«…моделі економіки й особливо організації соціальної сфери, які демонстрували білорусам сусідні країни (за винятком хіба що Польщі та Литви) не надто спокушали їх наслідувати приклад – ані російський, ані український, ані навіть латиський (де надто багато по-дурному виниклих проблем, особливо на селі й у депресивних регіонах, а до того ж постійні скандали з олігархами місцевого розливу). Власне, йдеться про неототалітаризм по-білоруськи, а подібні устрої, чи то в Серединній Європі, чи у Латинській Америці, грають (і певний час зазвичай досить успішно) на розв’язанні соціальних проблем переважної маси населення – в обмін на «зайві для досягнення щастя» політичні свободи», – пише Грабовський.
На думку автора, у випадку падіння режиму в економіці країни почнеться занепад.
«Стандартна програма ринкових реформ, яку, схоже, збираються запровадити деякі білоруські опозиціонери після свого приходу до влади (тобто швидка і тотальна приватизація великих підприємств, ліквідація колгоспів і держгоспів, приватизація землі, впровадження режиму суворої економії бюджетних коштів та валютного ринку тощо) матиме наслідком дуже серйозні проблеми для білоруської економіки. Простіше кажучи, «ляже» значна частина цієї економіки, з цілком зрозумілими наслідками для добробуту населення, а водночас із появою місцевих скоробагатьків (олігархам у Білорусі немає на чому будувати свої статки, але мільйонери з’являться негайно), з різким соціальним розшаруванням тощо. І це все на тлі потужного інформаційного впливу з Росії, поставити край якому білоруські ліберали не наважаться», – пише автор.
Після такого розвитку подій, за словами Грабовського, народ знову захоче «сильної руки».
«Чи не запрагне народ, життєвий рівень якого після (у масовій свідомості – внаслідок) приходу до влади демократів різко погіршиться, а задоволення життям – помітно зменшиться, негайного відновлення владарювання сильної руки – хай не своєї, хай кремлівської, позаяк же бацька завжди казав і каже нині (такі речі запам’ятовуються добре!), що «ми єдиний народ», що «у нас спільна доля»?», – зазначає автор.
Детальніше читайте у статті "Що постане на місці «останньої диктатури Європи»?".