Цього разу виклик поступив уночі. Покровськ уже спав, але ворог почав шалено обстрілювати місто ракетами С-300. Чергова група парамедиків-поліціянтів одразу виїхала на місце прильотів. Спочатку їхали на звук. Потім вдалині стало видно заграву від будинків, які палали, також поступила уточнювальна інформація від чергових.
«Поки ми їхали, вибухи ще лунали, — згадує Руслан Губанов, старший лейтенант поліції. — Знали, що є влучання в приватний будинок. А це означає, що там можуть бути люди під завалами». Групу зустріла жінка. «Вона кричала, у неї була паніка, — розповідає поліціянт. — Сказала, що під обстріл потрапили її родичі та їх завалило. Я забіг у двір, усюди бруд, палає, нічого не видно. Чую, що плаче дитина, але не можу зрозуміти, де вона. Усе завалено, люди довкола на емоціях. Зорієнтувався, звідки саме чути крик, і відразу кинувся туди».
У руїнах дому поліціянт знайшов батька з немовлям на руках. Чоловік був увесь закривлений, дитина теж. Руслан допоміг батькові вибратися із завалів, потім вихопив дитину з його рук і почав обтирати від бруду. Треба було бачити, чи це її кров та її поранення. Не знайшовши на тілі видимих ран, він загорнув її у свою куртку й побіг до автівки, щоб доправити немовля в лікарню. Там лікарі одразу обстежили дитину, зробили рентген. «Це було дуже злагоджено й швидко, — згадує поліціянт. — На щастя, малюк був здоровий, лише незначний забій голови. Йому дуже пощастило».
Поки Руслан рятував немовля, його колеги разом з працівниками ДСНС, які також під’їхали на місце трагедії, намагалися допомогти іншим членам родини. Але спершу їх ще треба було відшукати серед завалів. Олександр Савенко, керівник парамедиків поліції Донеччини, згадує, як побачив закривавленого батька перед входом до будинку, передав його своїм хлопцям, а сам поліз усередину шукати господиню хати. «Коли я зайшов, — каже Олександр, — то побачив двох працівників ДСНС, які намагалися витягти жінку з-під завалів. Її нога була в пастці. Спитав, чи потрібна допомога, можливо треба знеболити, щоб легше було, але вони сказали, що впораються». За якийсь час жінку й справді винесли. Знайшовся також старший син, років 13, у нього було незначне поранення. Людей негайно посадили до швидкої та повезли до лікарні Покровська. «Потім, коли я ще обходив територію, — згадує керівник парамедиків, — побачив поруч із домівкою яму метрів п’ять-сім глибиною. Це від С-300. Ну, ми вже розуміємо, яка від С-300 чи від Іскандера. Був дуже потужний вибух. Цю родину справді врятував янгол-охоронець».
Ще того вечора, після огляду медиків, рятувальники відвезли матір з двома дітьми до їхніх родичів. Вони були майже здорові, лише пережили сильний стрес. Батько залишився в лікарні, мав поранення обличчя й потребував допомоги. «Коли я побачив відео Руслана (з нагрудної камери. — Ред.), — каже Олександр Савенко, — звернув увагу, що немовля зовсім не плакало в нього на руках. У мене троє дітей, я знаю, як вони плачуть, та ще й на руках у чужого. Воно було дуже шоковане цими подіями».
Згодом поліціянти завітають провідати родину на день святого Миколая. Привезуть «смаколики, підгузки…» Вони часто так роблять, якщо є можливість. Завжди намагаються тримати на контролі врятованих людей, дізнаватися про їхню подальшу долю й допомагати. Та й не тільки людей.
Якось навесні 2023 року серед ночі окупанти обстріляли містечко Костянтинівку. Група парамедиків на чолі зі своїм керівником виїхала на виклик рятувати поранену бабусю. На місці з’ясувалося, що старенька просто перелякалася, піднявся тиск, але ніякого поранення немає. Уже збиралися їхати на базу, як раптом сусідський хлопець, що допомагав парамедикам потрапити до бабусі, попросив допомогти його собаці. «Виявилося, що під час обстрілу поранило цуценя німецької вівчарки, — згадує Олександр Савенко. — Ми сіли в броньоване авто, бо там було дуже небезпечно, і я в машині з ліхтариком надавав тварині допомогу. У цуценяти було осколкове поранення спини й лапки». Надавши першу допомогу, собаку повезли до лікарні. Молодий черговий був вельми здивований, коли побачив такого незвичного пацієнта, усіляко намагався відмовити парамедиків від ідеї лікувати собаку в людській лікарні, але врешті здався. «Ми наполягли, що треба допомогти тварині, — каже Олександр. — Я перемотав їй рани, але їх треба було зашивати». Після операції песика з господарем відвезли додому. «Потім я з хлопцем телефоном спілкувався. Він казав, що тварина спочатку кожного обстрілу лякалася, але згодом минуло. Зараз, мабуть, уже виріс, минув майже рік. Коли приїду до Костянтинівки, хочу побачити цього пса, який він. Я полюбляю тварин. Колись, ще до тренінгового центру, працював у Державній службі охорони на посаді кінолога й узяв собі додому цуценя німецької вівчарки».
Більшість команди капітана поліції Олександра Савенка з Маріуполя. Там вони працювали як інструктори тренінгового центру ГУНП в Донецькій області. Після повномасштабного вторгнення, коли Маріуполь опинився під загрозою оточення, команда тренінгового центру отримала наказ перебратися в Покровськ. Уже 7 березня 2022 року капітана Савенка викликав керівник і віддав наказ про створення груп парамедиків, які будуть виїжджати під час обстрілу спільно з ДСНС і швидкою, надавати допомогу людям та рятувати їх. Самого ж Олександра Савенка призначив керівником парамедиків.
Річ у тому, що цивільні лікарі й працівники інших служб часто відмовлялися їхати на виклики після обстрілів, боячись, що їх повторно обстріляють чи вони можуть підірватися на нерозірваних боєприпасах. Але рятувати людей усе одно комусь потрібно — і цю місію вирішила взяти на себе поліція.
«Уже після наради, — згадує Олександр Савенко, — ми отримали перше повідомлення, що на залізничному вокзалі працівник Укрзалізниці отримав поранення. Напередодні Покровськ обстріляли зі смерчу касетними боєприпасами й, мабуть, якийсь нерозірваний залишився. Чоловік штовхнув його й отримав поранення. Коли ми прибули на місце, то побачили, що стоїть швидка, але лікарі бояться йти туди». Поліціянти, а тепер уже й парамедики, підійшли до пораненого, у якого була неповна ампутація ноги, наклали турнікета, зафіксували шиною, поклали на ноші, дотягнули метрів п’ятсот по колії до фельдшера, який вколов йому знеболювальне, і повезли до лікарні. «Я пам’ятаю, він був при тямі, — каже капітан Савенко, — і, мабуть, був вірянином, тому що вмовляв нас не робити йому переливання крові, щоб з ним не сталося. Йому було дуже боляче». На жаль, у лікарні чоловік також відмовився від переливання (а без цього йому не могли допомогти) і на ранок помер. Потім, коли на місце трагедії прибули вибухотехніки, вони знайшли там ще один нерозірваний снаряд. «По суті, надаючи допомогу, — каже Олександр Савенко, — ми й себе наражали на небезпеку, також могли отримати поранення. Але наша головна мета — це рятувати людей».
«Ми завжди приїжджаємо перші, — розповідає Руслан Губанов, — усюди перші. Уже після нас приїжджає швидка, ДСНС, слідча оперативна група фіксувати злочини, або якісь інші. Але наша група парамедиків перша виїжджає всюди: на постріли, на всі ворожі прильоти, усі вибухи. У будь-який час. Ми чергуємо цілодобово». Звісно, це дуже небезпечно. І парамедики це чудово розуміють. Пошкоджена вибухом будівля кожної миті може обвалитися, є вірогідність, що на місці будуть нерозірвані боєприпаси. Врешті, ворог спроможний навмисне повторно обстріляти те саме місце, щоб було більше жертв. Проте…
«У цей момент дорога кожна хвилина, — каже Руслан Губанов, — і зволікати не можна. Від кровотечі людина помирає за три хвилини, від утрати дихання — за п’ять. І ці хвилини, ці лічені секунди, вони дуже багато важать. Ми виїжджаємо обов’язково й удень, й уночі. У нас немає такого поняття як вихідний. Від чергової частини отримуємо інформацію, де, що трапилося, та їдемо на місце огляду. Спочатку невідомо, чи є там поранені, але ми не хочемо й не маємо права втрачати час».
«Розкажу вам про останній випадок, коли обстріляли місто Покровськ та Покровський район, — каже Олександр Савенко. — 6 січня, субота, десь о 15-й годині». Група прибула на місце трагедії та знайшла маму й сина, у яких обличчя були залиті кров’ю, вони нічого не бачили. «Крові було так багато, що навіть гемостатиком її було тяжко зупинити», — згадує парамедик. Постраждалих швидко відправили до лікарні й пішли шукати, де можуть бути ще поранені. «Коли ми йшли, почули сильний свист, — розповідає Олександр далі, — із розбитої труби під великим тиском, як з турбіни виходив газ. Одна іскра — і ми полетіли б. Але знали, що там є люди, які потребують допомоги. Там знайшли бабусю, що стояла в шоковому стані біля свого зруйнованого будинку. Потім чоловіка з пораненим обличчям. Дізналися з його слів, що тут були його жінка з двома дітьми та їхній дім. Ми підійшли, а там яма метрів п’ять. І я усвідомлюю, що він розуміє — вони загинули. Я бачив, що чоловік не хоче жити, тому що його родина загинула».
Олександр каже, що в таких випадках парамедики намагаються підтримати людей, надати їм певну психологічну допомогу, але іноді це дуже непросто. Особливо важко сприймаються ситуації, коли під обстріл попадають діти — і це, на жаль, не рідкість. Бувають і поранені, і загиблі. «І знаєте, це наш найбільший страх, — зізнається керівник парамедиків, — що ми не зможемо допомогти діточкам».
На жаль, таких історій сотні. Вони накладаються одна на одну. За час роботи в парамедиків Донеччини понад 2 000 бойових виїздів. Урятували 735 людей. Не кожен виїзд це надання першої медичної допомоги, буває лише фіксація обстрілів, але день на день не схожий. Буває і по п’ять-вісім виїздів на добу. У Костянтинівці якось було 15 виїздів. Тому що швидка допомога не їхала й виклики перекидали парамедикам. «Привозили поранених у лікарню, знову їхали, потім знову й знову. Встигали тільки поповнювати свої медичні запаси, щоб їхати на наступний обстріл. Кожну годину, кожні дві години».
Щоб бути максимально ефективними, команда постійно вдосконалюється. Відбуваються курси підвищення кваліфікації, тренінги. «У цьому допомагають різні міжнародні організації, — каже керівник парамедиків-поліціянтів, — волонтерські. Ми дуже багато проходили курсів, хлопці їздили навчатися за кордон. Врешті, у кожного з нас є і свій набутий досвід. Ще такого не було, щоб хтось із моєї команди не знав, що робити в тій чи іншій ситуації. Працюємо за алгоритмом MARCH і знаємо, як надавати допомогу людям». «Іноді, коли приїжджають іноземці, — розповідає Олександр, — вони кажуть: “Ну, хлопці, ми не знаємо чому вас ще навчати, це ви нас можете навчити”. І я знаю, що мої хлопці, мій особовий склад, коли ми переможемо, поїдуть викладати в країнах Євросоюзу, передавати свій досвід».
Одного разу команда працювала в Костянтинівці на місці обстрілу. На щастя, було без жертв. Раптом почувся страшний вибух, по рації передали, що вдарили по центру міста. «Це була десь 12-та година дня, саме пік, — згадує Руслан, — ракета влучила в центральний ринок, де велике скупчення людей». Бригада одразу кинулася на допомогу. «Коли під’їжджали, бачили, як палали автівки, магазини. Люди бігали у відчаї, плакали, багато було поранених і вбитих. Моторошне видовище. Ми відразу бачили, що є люди, які стікають кров’ю, — згадує парамедик. — Кинулися допомагати». Коли набилася повна машина поранених, колеги полетіли до лікарні, а Руслан пішов далі. Приїхали ДСНС, інша група парамедиків, почали сходитися цивільні. «Дуже багато людей згрупувалися й надавали допомогу, — каже Руслан. — Потім, коли вже погасили пожежу, ми витягували з магазинів людей, які, на жаль, загинули. Точну кількість осіб не пам’ятаю, але тоді було дуже багато поранених і загиблих».
По цивільних окупанти стріляють навмисне, кажуть парамедики. «Тому що Росія — це країна-терорист». «Тому що вони хочуть вбивати нас і стріляють по мирному населенню, щоб залякувати». Аби хоч якось мінімізувати смертність у таких випадках, парамедики постійно проводять заняття з першої домедичної допомоги для цивільних. «Ми хочемо, щоб люди вміли надавати першу допомогу, якщо це буде потрібно. Щоб могли допомогти, поки ми не прибудемо».
Сьогодні на території Донеччини працює десять груп парамедиків-поліціянтів. Вони є в кожному територіальному підрозділі. Також є п’ять груп «Білий янгол» (теж поліціянти), які евакуюють з прифронтових районів і працюють на всіх гарячих напрямках: Авдіївському, Мар’їнському, Лиманському, Великоновосілківському й Бахмутському. На основі досвіду поліціянтів Донеччини створено такі групи й в інших регіонах, де ведуться бойові дії, зокрема в Запорізькій та Херсонській областях.
За час війни чотири парамедики з команди Олександра Савенка зазнали поранення. Усі четверо під час одного виїзду. Одержавши інформацію про обстріл багатоквартирного будинку в центрі Покровська, команда виїхала на місце, щоб рятувати людей. У момент, коли вже тривала рятувальна операція, ворог знову обстріляв місто й поцілив в сусідню будівлю. Деякі парамедики саме вантажили поранених до автомобіля, щоб везти до лікарні, як у них полетіли друзки. На щастя, усі залишилися живі. Їхнього ж колегу Олександра Чівенкова буквально привалило стіною зруйнованого раніше будинку. Олександр якраз допомагав чоловіку, який був під завалом після першого вибуху, коли стався другий приліт. «Я питав, що він відчував, — згадує Олександр Савенко, — казав: “я думав, помер”. Лише коли почув голос рятувальника з ДСНС “чи є там живі”, то зрозумів, що живий і крикнув: “Так, я живий!”. Після цього вибрався з-під завалу, вийшов на вулицю й побачив, що там лежить багато поранених, і контужений, після поранення почав надавати постраждалим допомогу. Є відео, з якого видно, що він ще допоміг сімом людям. Серед яких працівник поліції, якому відірвало руку. Так що Олександр герой. Та всі хлопці герої».