“Сирія – це найбільш складне питання, з яким я коли-небудь мав справу”, – так про війну у Сирії висловився тодішній директор ЦРУ Джон Бреннан під час обговорення в Інституті Брукінгса минулого року. Саме тому адміністрація Обами зберігала надзвичайно виважений та дещо нерішучий підхід до вирішення цього питання. Атака Трампа на одну сирійську базу виглядає спробою розрубати Гордіїв вузол. Однак чи не викличе вона зворотнього ефекту?
Якщо проглянути американську пресу, то топові видання (The New York Times, The Wall Street Journal, The Washington Post, USA Today) одразу після американської атаки на сирійську військову базу опублікували схвальні матеріали щодо дій президента. Підтримали їх також сенатори від обох партій, хоча і були ті, хто відзначив їхню “незаконність” з точки зору американського законодавства. (Так, сенатор-республіканець Ренд Пол відзначив, що такі дії потребують затвердження конгресом. Його думку підтримав інший сенатор-республіканець та екс-кандидат у президенти Тед Круз). Хоча, наприклад, журналіст американського видання Slate Джошуа Кітинг, вважає, що саме завдяки діям та заявам попередньої адміністрації, дії теперішньої залишаються в рамках закону. “Питання виконавчої влади під час війни – це часто питання політичного прецеденту, а не писаного закону. Те, яким чином попередня адміністрація проводила операції у таких країнах як Пакистан, Сирія, Лівія, Ємен і Сомалі допомогли нормалізувати поняття, що обмежені авіаудари не є «реальною» війною”, – пише він. Саме остання потребує затвердження в рамках резолюції щодо влади президента під час війни.
Як американські медіа знову полюбили президента
The Washington Post у п’ятницю вийшов із редакційною статтею “Шанс Трампа ступити у вакуум світового лідерства”.
Читайте також: Вибухова хвиля «Томагавків» Трампа
“Рішення президента Трампа вдарити по сирійській авіабазі у відповідь на напади режиму Башара аль-Асада із застосуванням хімічної зброї було правильним з точки зору моралі, але може також дати цілу низку практичних переваг”, – зазначає видання. Однією із них є те, що режим Асада надалі може утримуватися від використання хімічної зброї. Крім того, на думку The Washington Post, Росія та Іран матимуть тепер новий привид розглянути, чи готові вони й надалі підтримувати кривавого диктатора з Дамаска. Інші ж режими та їхні спонсори тепер змушені будуть враховувати, що США можуть дати відповідь їхнім провокаціям.
“Можливо, найголовнішим є те, що американські союзники тепер можуть сподіватися, що Трамп зможе заповнити лідерський вакуум на Близькому Сході та поза ним, який покинув президент Обама через своє рішення не застосовувати свою червону лінію щодо використання Сирією хімічної зброї”, наголошує видання
Утім The Washington Post, як і The New York Times, задається питанням, чи рішення Трампа представляє собою зміни у його концепції зовнішньої політики США чи це одноразова відповідь на вражаючі теле кадри дітей, що помирають від задухи.
“Тою мірою якою з’являється зараз докрина Трампа, вона виглядає так: краще не вплутуйтеся у доктрину”, – вважає The New York Times. Видання припускає, що термін “гнучкість” найкраще описує дії Трампа (не лише у зовнішній політиці, але й у внутрішній). “Така гнучкість була визначною рисою його зростання у сфері нерухомості. Попри те, що критики віддають перевагу слову “непередбачуваність”, це Трампа мало хвилює, бо така риса добре спрацювала у тому, щоб закинути його у Білий Дім. Але тепер, коли він є головнокомандувачем найсильнішої нації у світі, світові лідери намагаються зрозуміти підхід цього чоловіка”, – пише видання.
Читайте також: Світ про хімічну атаку в Сирії: Осуд – лише пустослів’я
“Сирійський шанс Трампа”, – з таким заголовком вийшов матеріал в іншому топовому американському виданні The Wall Street Journal. “Хімічна атака Башара Асада спровокувала його адміністрацію переосмислити це (підхід до сирійського питання адміністрації Обами – Ред.). Рішення Трампа нанести ракетний удар у відповідь є важливим першим кроком, аби вберегти життя, спонукати до дотримання глобального порядку та покращити стратегічні перспективи для США та їхніх союзників”, – вважає видання.
Утім після днів похвали президенту Трампу, емоції проходять і залишається питання “Що далі?”. Для цього варто пригадати, основні стретегічні ставки для США у цій війні. Варто відзначити, що для США та для Близького Сходу вони є величезними. Їх зокрема пояснює американське видання Vox.
Іран – це перша причина. Як пояснює видання, альянс Сирії та Тегерану сягає ще 1980-х років і є критично важливим для регіональних амбіцій Ірану. “Він використовує Сирію, щоб передавати зброю та інші товари для своїх союзників та бойовиків, в першу чергу Хезболли в Лівані та ХАМАСу в секторі Газа. У свою чергу, режим Асада отримує військову і політичну допомогу від Тегерана”, – пише Vox. Цілком зрозуміло, що лідери Ірану вбачають повстання проти Асада як небезпеку не лише проти нього, але й проти них самих. У 2012, завдяки Ірану, Хезболла виступила на стороні Асада і це відіграло вагому роль у його кампанії проти повстанців. Крім того, підтримка Асада з боку Ірану, зробила його ціллю для деяких важливих американських партнерів у Перській затоці, зокрема Саудівської Аравії. Остання протягом довгого часу перебуває у свого роду “холодній війні” з Іраном.
Читайте також: Не своє — не шкода. Чому Путін потрібен Трампу більше, ніж навпаки
“Тому, коли Асад почав балансувати на грані своїх владних можливостей, країни Перської затоки побачили у цьому шанс скинути одного із головних союзників Ірану. Вони почали надавати зброю сирійським повстанцям. У березні 2013 року, Ліга арабських держав проголосувала, щоб надати своїм членам дозвіл озброювати сирійську опозицію. У травні того ж року, за повідомленням Financial Times, лише один Катар надав $ 3 млрд в якості допомоги повстанцям. В межах лише однієї поставки зброї у 2015 році, Саудівська Аравія надала повстанцям 500 протитанкових ракет”, – пише видання. Саме завдяки цьому конфлікт у Сирії став не просто громадянською війною, а протистоянням між Іраном та американськими союзниками у Перській затоці.
Окрім того, це стало ще й прихованим протистоянням між Москвою та Вашингтоном. Зв’язки Росії та Сирії сягають ще часів холодної війни. На думку дослідника Річарда Рассела, СРСР “будувало” сирійське військо у 1960-х. Тривала підтримка Асада надала СРСР його найбільш надійного союзника на Близькому Сході. На сьогодні Сирія залишається найбільш відданим союзником Росії поза межами колишніх країн СРСР. Саме тому Путін надає таку підтримку режимові Асада. За деякими даними у Сирії нині перебуває 10 тис російських солдат.
Читайте також: Коли можлива змова
Третя вагома причина, на думку видання, – це тероризм. Фактично від початку конфлікту, Аль-Каїда надсилає свої сили до Сирії, вбачаючи у хаотичній громадянській війні сприятливе середовище для пошуку найманців.
Отже, нанесений удар по одній авіабазі виглядав емоційною спробою розрубати Гордіїв вузол американського підходу до цієї війни. Однак, чи означає він подальшу спробу знайти точки впливу на цей конфлікт, поки про таке говорити складно.