20 хвилин не дуже швидкої їзди — і міська суєта вихідного дня, базарний гомін, скупчення машин біля світлофорів несподівано змінюються на воєнну зосереджену тишу посеред неймовірно красивої природи. Через специфічний рельєф тут не всі землі заорані, тому око тішиться різноманітними краєвидами — від ковилового степу до озер, які з’являються та щезають в різні пори року. Зайцеве, що раніше належало до Горлівки й було таким своєрідним дачно-котеджним придатком до шахтарського міста, тепер відрізане від нього фронтом, а подекуди перерізане лінією вогню навпіл. Тут зараз небагато людей, бо жити під обстрілами найчастіше лишаються ті, кому їхати взагалі нікуди. Рівень небезпеки в кожній із частин території, яка об’єднана у ВЦА, різний, найбільше дістається Жованці. Майорськ чи, наприклад, Піски-2 не мали серйозних руйнувань з 2015 року. Але два дні тому вранці несподівано мінами накрило центр Пісків, що неабияк шокувало навіть звиклих до постійного проявлення війни місцевих.
.jpg)
«У Пісках-2 зараз весь час проживає приблизно 50 людей, із них п’ять школярів, яких возять до Бахмута на навчання, і два малюки. Більшість, звичайно, пенсіонери, — пояснює голова Зайцевської ВЦА Володимир Весьолкін. — Майже всі мають велике господарство, що дає їм можливість виживати. Під час обстрілу пошкодження були у восьми будівлях, ще одна родина втратила корову, яку вбило від прямого влучання в господарську споруду».
Пані Любов показує на сарай, у якого геть знесло дах. Там голосно кричить їхня друга корова, якій пощастило залишитися живою, бо під час обстрілу її саме гнали на пасовисько. Поки військові перевіряють, чи розірвався один зі снарядів і чи нема в землі тепер небезпеки, Любов розповідає: «Ми з чоловіком теж були в полі, коли почався обстріл. Звичайно, попадали на землю, бо накривало дуже щільно. Прибігли додому — а там дві ями в городі, у домі жодного цілого вікна й сарай розбило. Корову поранило в живіт, довелося дорізати. Але світла не було через обстріли. Куди її дівати, якщо навіть холодильник не працює?». Цього дня не тільки родина й донька з онуками, а й бійці одного з військових підрозділів мали свіже м’ясо: постраждалі вирішили поділитися із захисниками. Хотіли ще в сиротинець чи будинок для літніх віднести, але м’ясо корови, яка загинула від обстрілу, не отримало б потрібного сертифікату. Пані Любов бідкається, що напередодні війни купила доньці будинок ближче до школи, і тепер вони з нею живуть по різні боки війни. Донька з двома малими дітьми знімала житло в місті, але грошей вже не вистачає, тому були змушені повернутися додому. «Хто ж знав, що нас так поділять», — позіхає вона й спішить далі по своїх господарських справах, яких через обстріл значно побільшало.
Біля колишньої адмінбудівлі, де в Пісках-2 зараз розташований імпровізований волонтерський штаб, людей багато: на сонечку сидить юрба дітлахів із велосипедами, на улюбленій лавці в центрі бабусі переказують одна одній події минулого. Під час обстрілу вони теж сиділи на цій лавці, а ось діти, на щастя, були в школі. Бабусі навперебій розповідають, куди та як швидко вони бігли ховатися. А величезна яма та посічена скалками стіна адмінбудівлі доводить, що трапилося звичайне диво, бо ніхто з бабусь не постраждав. Серед дітей, які отримують волонтерські подарунки, двоє немісцеві. Їх на свята до бабусі привезли з Горлівки наступного дня після обстрілу селища. Тут це не викликає жодного здивування, хоча десь подалі від війни, мабуть, жодним батькам не спало б на думку відправити своїх дітей «відпочивати» в село, де напередодні відбувся потужний обстріл. Хлопчики «звідти», як і місцеві, отримують книжки з українськими казками, фотографуються з офіцерами, які привезли гуманітарну допомогу. Можливо, вдома вони фотографуються зовсім з іншими бійцями, але діти, здається, не відчувають незручності, усміхаються та дякують.
«Я тепер постійно п’ю заспокійливі. Бо не можу не думати про це. Коли просто над нами літає, це майже звично, але так, щоб у центр села…» — зі сльозами розповідає молоденька дівчинка, яка тут головна волонтерка. Обстріл вона перечекала вдома, але каже, що не встигла навіть спуститися в підвал. «Уявляєте, наші бабці під осколками через усю вулицю бігли до підвалу! Вже падали б, де стоять».
.jpg)
У Пісках-2 немає військових, тож місцеві не розуміють, по кому цілилися бойовики. Про це взагалі тут неохоче розмовляють, кажуть про те, що трапилось, як про якесь стихійне лихо. Але незважаючи на досить потужний обстріл, невеличке селище видається доглянутим. Ті самі бабці замазують пошкоджені паркани, прибирають вулиці, під кожним будинком посаджений квітник. Тільки свіжі вирви від мін по всьому селу красномовно нагадують про те, що фронт близько.
Нещодавно мешканців спіткала ще одна біда: введено карантин через появу африканської чуми свиней. Домашні тварини поки що під наглядом, але звідси не можна вивозити та продавати м’ясо. Винуватцями епідемії виявилися дикі кабани, яких без впливу мисливців тут розвелося дуже багато. Спеціальні комісії обстежують кабанячі стежки, а коли знаходять тушу тварини, що загинула, спалюють особливим способом. Ветеринари кажуть, що запобігти лиху не вийде, від хвороби, ймовірно, загине вся велика популяція диких кабанів на цій території. Але такі суворі заходи обов’язкові, щоб запобігти ураженню домашніх свиней. Бо в цих прифронтових селищах, як Зайцеве, вирощування худоби майже єдина можливість забезпечити себе та свою родину.