Зміна влади в Польщі підкреслила, що ця країна дедалі більше відіграє ключову роль у Європі. Проголосувавши за відставку уряду ПіС, польський народ продемонстрував свою незламну волю до свободи і взірцево показав, як за допомогою демократичної мобілізації можна зупинити демонтаж верховенства права і регрес до авторитарної системи правління. Таким чином Польща встановила стандарти для всієї Європи щодо того, як ліберальна демократія може протистояти зростаючому тиску з боку авторитарних сил.
Але оновлення ліберальної демократії в Польщі відбувається на дуже крихкій основі. Задля зміни попередньої урядової команди, новому премʼєр-міністру і колишньому президентові Європейської Ради Дональду Туску довелося створити широку коаліцію, яка сягає від правоцентристів до крайньої лівиці. Чи здатна вона, окрім спільного спротиву ПіС, до достатньої для успішної урядової політики згоди, ще буде видно.
Те, що Тускові за час свого першого терміну на посаді премʼєр-міністра з 2007 по 2014 рік так і не вдалося достатньо долучити сільське, виразно католицьке і традиційне населення до зростаючого процвітання країни, а також те, що частина його адміністрації не завжди дуже серйозно ставилася до верховенства права, не додає впевненості, що цього разу справи підуть краще.
Читайте також: Вибори у Польщі: Якою буде польська політика наступні чотири роки
При спробі скасувати обмеження верховенства права останніх років та масштабну політичну уніфікацію державних ЗМІ, новий уряд одразу ж стикається з масованим опором правого націоналістичного табору, який відмовляє йому в будь-якій легітимності. Лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський регулярно таврує Туска «німецьким агентом», а його опонентів такими, що не належать до польської нації, оскільки служать інтересам іноземних, ворожих держав. Однак він і його прихильники включають в цей список не лише Росію, яка погрожує Польщі війною, але й західноєвропейських партнерів, як-от Францію, а передовсім те, що Качинський називає «німецьким імперіалізмом».
Таким чином, результат «ПіС» на виборах призвів до ще більшої поляризації польського суспільства, до крайньої межі сповненої ненависті ворожнечі. З огляду на гостру загрозу для країни і всього континенту з боку нищівної сили Росії, це дуже тривожна ситуація – не лише для самої Польщі, але й для всієї вільної Європи. Адже самознищення однієї з найважливіших демократій Європи може піти на користь тільки Кремлю.
Ця обставина є особливо фатальною з огляду на те, що в Польщі існує міжпартійний консенсус, який фактично мав би обʼєднати ворогуючі блоки: переконання, що Європа, як і Захід загалом, має вдатися до значно жорсткіших і рішучіших дій проти російського агресора. Одразу після обрання на посаду глави уряду Туск назвав посилення підтримки України одним із своїх головних пріоритетів і оголосив, що чинитиме тиск на своїх західних партнерів, аби ті негайно масово збільшили військову допомогу країні, яка зазнала вторгнення з боку Росії.
Покладаючи на Польщу це завдання, Туск аж ніяк не перегинає палицю. Те, що вона мала рацію у своїх попередженнях про масштаби російської агресії і зараз є одним з головних військово-політичних бастіонів проти російської експансіоністської політики, значно посилило позиції Польщі в ЄС. Однак, для розвитку цього успіху, їй потрібна підтримка внутрішньої опозиції, а не обструкція з її боку.
Читайте також: Лукаш Адамський: «Шольц вважав, що Україна впаде, що буде новий мур, а Польща гратиме роль Західної Німеччини до 1989 року»
Польща вже давно поводиться як потенційний лідер Європи. Завдяки стабільному економічному зростанню з початку 1990-их років, яке витримало навіть кризу коронавірусу, Польща стала яскравим прикладом величезних можливостей для розвитку, які надає членство в ЄС. Це ще більше ускладнює розуміння глибоко вкоріненого спротиву приблизно половини польського суспільства нібито деспотичній зверхності Брюсселя. Історично страх бути позбавленим власного суверенітету всесильними імперськими структурами є цілком зрозумілим. На жаль правдою є й те, що до Польщі, як і до Східної Європи загалом, західноєвропейські держави ЄС протягом багатьох років ставилися з певною поблажливістю. Однак саме завдяки своєму членству в ЄС Польща давно перестала бути простим пішаком «великих гравців».
Країна радше опинилася в історично незвичній для неї ролі. Зараз вона достатньо сильна, щоб відігравати вирішальну роль у формуванні вільної Європи. Однак, як виглядає, польський національний консерватизм, задля уникнення цієї наднаціональної відповідальності, штучно культивує образ Польщі як вічної жертви іноземних махінацій. Польща століттями формувала свою національну ідентичність на основі недовіри до всіх сторін. Однак польська колективна свідомість ще має прийняти той факт, що країна більше не обʼєкт, а субʼєкт міжнародної політики, що набуває дедалі більшого значення.
Те, що Польща схильна сама створювати перешкоди на власному шляху до розвитку свого потенціалу, нещастя не лише для самої країни, але й для цілої Європи. Базовий дух свободи Польщі та її рішучість дати відсіч російській агресії усіма необхідними засобами вкрай необхідні Європі, де дедалі більше шириться «втома від війни» та байдужість до долі України.
«Польща ще не втрачена», співається у польському національному гімні. Сьогодні можна сказати – демократія в Європі ще не втрачена. Але зберегти її може лише сильна, впевнена в собі Польща, яка активно формує європейську політику з міцною опорою на цінності конституційної плюралістичної демократії.