В цьому випадку, звичайно, можна просто покепкувати з недолугої тітки, що схибила, переплутав, на якому з КПВВ що можна казати. Але, як на мене, тут більше приводів замислитись над глибокими проблемами, що ховаються за цим анекдотичним випадком. Можливо багатьом обізнаним людям, які завжди все знають та орієнтуються в інформаційному полі, як у власному домі, важко в це повірити, але десь в іншій реальності існують багато тих, в кого в голові суцільний безлад щодо подій, котрі відбуваються в країні. З різних причин: через низький інтелект, через важкі хвороби, через вельми поважний вік. І дуже часто – через неможливість “переварити” реальність, в якій вони опинились. Отримуючи інформацію з обох чи з одного боку, вони розуміють, що відбувається щось незвичне та небезпечне. Але усвідомити, що саме відбувається, навіть попри вже чотири роки війни, не вдається. Показова нейтральна риторика міжнародних та українських благодійних та правозахисних організацій, що працюють в зоні війни, теж роблять свою справу. Не “війна”, а “конфлікт”, не “бойовики чи російські війська”, а “військові формування з обох сторін”, не “окупована”, а “неконтрольована українською владою” територія – прийнятий протокол спрощує надання допомоги, але геть плутає мізки людям, у яких від постійних обстрілів та небезпеки загострюються лише основні інстинкти — вижити. Багато літніх людей взагалі не можуть внести в свою життєву парадигму зміни про напад “братнього народу” – ну не існує в їхньому радянському всесвіті подібної опції!
Читайте також: Йти в інший бік
Тому ми й бачимо, і не тільки на Донбасі, постійний дрейф ідеї, що олігархи б’ються між собою, а люди з обох боків однакові. Зазвичай це призводить до позиції “ми за мир”, але в окремих випадках до більш дивних висновків. Як, наприклад, ця бабця, яка звичайно, дуже пишалась своїм сином, який є «цілим» командиром танку, не дуже вдаючись до таких дрібниць, хто з ким воює. Схожа форма, частіш за все слов’янська зовнішність, навіть мова інколи однакова. Де ж тут вчасно зрозуміти, хто ж з ким воює… Буквально на днях одна вчителька з невеличкого міста на Донеччині розповіла, що на зустрічі з військовими вона спитала учнів, а з ким зараз війна? І діти, які не були налякані чи під впливом “двійки”, а розмовляли відверто, розгубилися: бо вони не мали чіткої відповіді на це питання. Хоча вони точно мають вільний доступ до всіх українських ЗМІ, а в місті майже кожного дня відбуваються патріотичні чи начебто патріотичні заходи. Здається, з цим гібридом все ж треба щось робити. І противагою різноманітним маніпуляціям з Росії може бути тільки чітка інформаційна політика України. І ось чого точно не треба робити, так це намагатися згладжувати всі гострі моменти саме для мешканців сходу, на чому постійно наполягають, наприклад, місцеві чиновники. Мовляв, це напружує і без того важку атмосферу. Але люди потребують чітких відповідей по важливим фактам, а чому напружуються чиновники, це зрозуміло.
Читайте також: Інакодумці чи вороги
Але є ще один цікавий висновок, який можна зробити з історії «бравого» танкіста. Десь місяць назад я вже писала історію добровольця -переселенця з Донецька, якого в Києві за пільгами УБД послали за місцем прописки. І СБУ надав йому перепустку для перетину лінії фронту саме з таким формулюванням, навіть не запідозрив сарказму. Можливо, цей танкіст теж чесно написав хто він та чого їздить туди-сюди? Чи, може, ще й попросив дозвіл проїхати на своєму транспорті, тобто на танку? Виходить, перетин лінії фронту може дозволити собі кожний танкіст, бо всі ці перепустки є дірявим ситом, черговою бюрократичною блуканиною, яка не працює. І я зовсім не здивуюсь, якщо за грошима за інвалідністю потягнуться в наші управління соцзахисту бійці різних родів їхніх військ. Хтось буде купувати довідки про побутові травми. А хтось, можливо, як та бабця, буде впевненим, що все нормально, бо людина ж постраждала від якогось “конфлікту”, який вівся між “військовими формуваннями з обох боків” за “підконтрольну чи не підконтрольну територію”. Погодьтесь, з такими формулюваннями ми точно будемо оплачувати їм всілякі пільги, а не тільки забезпечувати якусь чергу для матері терориста.