«Коли ворог перевзувається в повітрі, це означає, що вітер дмухає в наші вітрила, – каже посестра по волонтерству. – Дивись, як принишкли кремлівські посіпаки, а Меланшон з Ле Пен аж поквапилися засудити російську агресію. Ясно, що це не щиро, але дискурс вказує напрямок, де концентрується сила». Демонстрації на підтримку України у Франції збирають сотні тисяч осіб. Великі та малі міста мобілізуються. Люди, які ще вчора не вміли знайти на карті Київ, сьогодні виходять на вулиці, збирають допомогу, формують логістичні мережі. “Кольори України та ЄС — ті самі, – каже колега. – У цьому — знак долі та великий символ.”
Нині симпатії 85% французів — на боці України. Про це на зустрічі з представниками української громади повідомила міністр у справах громадянства при Міністерстві внутрішніх справ Франції Марлен Шьяппа. Люди неначе просинаються від летаргійного сну, в якому перебували десятиліттями. Чому перебували? Бо вища та середня освіта, як і загальний політичний дискурс, також десятиліттями, формували нездоровий пацифізм стосовно Московії.
Пряма відповідальність за ситуацію лежить на частині експертного та наукового середовища. На тих, хто на повний зріст транслював прокремлівські месиджі в повній безкарності. Співвідповідальним за путінські злочини є також великий сегмент політичного класу. Мова — про президента Ніколя Саркозі, який в 2008 перекрив, спільно з Анґелою Меркель шлях до ПДЧ у НАТО Україні та Грузії, про кандидата в президенти, колишнього премʼєра Франсуа Фійона, який входить до складу нафтової компанії “Зарубєжнєфть” та про багатьох інших політиків дрібнішого калібру. «Надмірний пацифізм спаралізував свідомість поколінь», – зазначив у ефірі TV5 історик Стефан Одуан-Рузо.
Колабораціоністські настрої частини еліт підживлює преса. Якщо вулиця та пересічні громадяни серцем з Україною, експертні кола енергійно обговорюють, як «уникнути третьої світової війни». «Ми мусимо зберігати нейтральність, щоб не спровокувати Путіна застосувати ядерну зброю», – каже французький військовий аналітик Жан-Домінік Мерше. Ілюзія про можливість відсидітися за українськими спинами підсилюється кількома телеканалами. Письмова преса та інтернет ресурси — значно тверезіші.
Читайте також: Існує два шляхи закрити небо України. Пояснює експерт
«Не-участь у військових діях, проголошена з початку збройного нападу, не є надійною гарантією уникнути конфлікту, – пише на сторінках інтернет-видання Telos французький політолог Філіп де Лара. – У будь-який момент Росія може вирішити, що та чи інша санкція або та чи інша заява Заходу, зокрема – постачання зброї Україні, є участю у війні. Чим ближче наближається Росія до західних кордонів України, тим більший ризик інцидентів за участю сил НАТО без того, щоб НАТО прийняла таке рішення. Путін дав зрозуміти, що хоче підкорити всю Україну і знищити «нацистів», тобто не лише керівників країни, а й усіх, хто бореться за свободу своєї країни. Ця боротьба може тривати довго. Мобілізації українського населення вразила весь світ.
Тисячі українців діаспори повертаються в Україну для боротьби з російським вторгненням. Виїзд українських родин за межі країни перевищує мільйон осіб. Колона з термобаричними бомбами нібито повільно рухається до Києва. Ці бомби не є ні ядерними, ні забороненими міжнародними конвенціями, як хімічна зброя, але вони залишаються не менш руйнівними. З кожною червоною лінією позиція невтручання стає все більш проблематичною. Проблема постає не тільки моральна, але й в площині довіри до НАТО. Нарешті, ядерний ризик стає дедалі відчутнішим: якщо використання ядерної зброї, ймовірно, є блефом, то ризик серйозних ядерних інцидентів, навмисних чи ні, навколо електростанцій, треба сприймати дуже серйозно. 3 березня російські обстріли підпалили адміністративну будівлю на Запорізькій електростанції, розташовану за 600 метрів від реакторів. Що робитиме Захід, коли ми зіткнемося з масовими вбивствами мирного населення та зростанням ядерної небезпеки, що, за словами президента Макрона, викликає «велике занепокоєння»?”
Один з найбільших ризиків, що виникає сьогодні — можливі зміни в суспільних настроях, над чим активно працює кремлівське лоббі. Надто довго тривала “офіційна” брехня про Росію, яка лиш “може впливати на повстанців-сепаратистів, але прямим учасником конфлікту не є”. Надто довго Захід панькався з Путіним, вважаючи його рукопожатним. Надто довго не виходили з моди рожеві окуляри й неадекватне розуміння природи кремлівського режиму.
Якби Україні та Грузії дали ПДЧ до НАТО в 2008 році, а в 2014 — статус кандидата в ЄС, не було б ані грузинської війни, ані масштабної військової агресії в Україні. Співвідповідальність за московські злочини несуть сьогодні також ті західні політики та політологи, які виростили та викохали кремлівського звіра.