Призначення наступником нардепа Дениса Монастирського, який крутився в орбіті Арсена Борисовича багато років, — це добрий знак для всіх, хто щиро жалкує за відходом міністра-«довгожителя» й навіть поспішив з цього приводу пустити сльозу. Аваков за сім років перебування на посаді підім’яв під себе все, що тільки було можливо, і сконцентрував у своїх руках багато влади. Рівень його впливовості на процеси у країні не надто відрізнявся від президентського. А подекуди навіть переважав. Чи остерігався водночас Зеленський Авакова, можна й не гадати. Коли якийсь чиновник реально контролює пів держави, а ти не можеш його позбутися, то таки варто остерігатися. Ба більше, жодної заслуги Зеленського в тому, що що Аваков вирішив піти, найімовірніше, немає.
Усі ці казки про те, що Володимир Олександрович особисто просив Арсена Борисовича про таку послугу, звучать як невміле виправдання ситуації. Аваков пішов сам. І зробив це тому, що так вирішив особисто, маючи певні причини на такий крок. Які саме, країна, ймовірно, ніколи не дізнається, а можливо, вони випливуть найближчим часом, коли стане відомо, чим саме збирається займатися ексміністр: стати політиком, віцепрем’єр-міністром чи мером Харкова? У будь-якому разі, другого такого Авакова Зеленському точно не хотілося б біля себе мати. А така можливість реально існує. Адже будь-яка людина, яка зараз прийде на посаду міністра, піддаватиметься неабиякій спокусі скористатися всіма великими владними дарами, які залишив після себе міністр на псевдо «Чорт». І встояти перед таким багатством буде непросто. Власне тому імперію Авакова, як і будь-яку неприродну монополію, що становить потенційну загрозу для довколишніх, ділитимуть на окремі органи.Хоча б для того, щоб Володимир Зеленський міг надалі спокійніше спати й не боятися прикрих несподіванок. І місія нового міністра МВС Монастирського полягатиме саме в цьому. Щоб під пильним оком, з одного боку, свого попередника, який і сам розуміє, що створив, а з іншого — представника Офісу президента (найімовірніше, Олега Татарова), якомога делікатніше розчленувати небезпечного монстра.
Читайте також: Адвокат Яни Дугарь: У разі виправдовувального вироку по справі Шеремета оцінювати роботу МВС має не лише міністр, а й ДБР
Про те, що саме за таким сценарієм діятиме президентська команда, уже заявив голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. У своєму інтерв’ю телеканалу «Україна 24» він повідомив, що ключовим завданням для Монастирського буде розділити МВС. З відомства, згідно з інституційним планом, мають вивести прикордонну службу, Нацгвардію і, можливо, міграційну службу. Яка доля чекатиме на ці фрагменти МВС, Арахамія не сказав. Не згадав він також, чи чіпатимуть службу з надзвичайних ситуацій, яка в доаваковські часи була окремим міністерством. А от Національну гвардію, найімовірніше, віддадуть у підпорядкування президенту, який давно про це мріє, але через спротив Авакова змушений був почекати з утіленням своєї «хотілки». Прикордонну й міграційну служби можуть віддати під патронат СБУ або й об’єднати та виділити в окреме відомство. Поки що конкретики в цьому питанні немає. І власне, якщо вірити Арахамії (бо набереться не один десяток його гучних, проте нічим не підкріплених заяв), то почути детальніше про подальшу трансформацію МВС можна буде приблизно через місяць. Новий міністр вирішив глибше ознайомитися з дорученим йому господарством, тому забажав зникнути з інформаційного поля, щоб провести аудит того, що є, та вирішити, чим займатися.
А подумати Монастирському справді є над чим. До його попередника в суспільства за сім років накопичилося чимало претензій, на які тепер доведеться відповідати новому міністру. Авакова не безпідставно звинувачують у провалі реформи поліції та правоохоронної системи загалом, на яку були чималі сподівання. Він мав унікальний шанс повернути довіру українців до правоохоронців, проте не скористався ним та обрав натомість шлях переналаштування системи під себе. Можливо, на це були якісь вагомі причини, але крім створення фасадних Нацполіції та сервісних центрів МВС похвалитися ексміністру тепер справді нічим. Навпаки, чимало кластерів відомства так і залишилися недоторканними й працюють у звичному «совковому» режимі. Більшість люстрованих «ментів» старої школи відновилися в різний спосіб на роботі й далі час від часу когось катують, ґвалтують чи вбивають. Але найголовніше — не змінилася філософія роботи правоохоронної системи. Її суть залишилася та сама, що й була при Януковичі та Кучмі: з корупцією, торгівлею та фабрикуванням кримінальних справ, безкарністю правоохоронців і переслідуванням невинних. Очевидно, що новий міністр зробив дуже правильно, коли взяв собі трохи часу для ознайомлення з творчим доробком попередника. Спадщина Арсена Борисовича справді масштабна, й проаналізувати її варто дуже уважно. Хоча Авакову насправді є за що подякувати, бо саме він викурив із Харкова терористів, не допустивши появи ще одного сепаратистського чиряка на тілі країни, а також доклався до створення добровольчих батальйонів, які зупинили наступ кремлівської орди. Проте в історію він із собою забере й менш приємні кейси. Скажімо, загадкову історію з вибухами 31 серпня 2015 року під парламентом чи сфальшовану справу про вбивство Павла Шеремета, жертвами якої стали призначені слідством волонтерка Юлія Кузьменко, музикант і спецпризначенець ЗСУ Андрій Антоненко й медсестра Яна Дугарь. Ці та інші кейси досі не закриті й потребуватимуть від нового міністра особливої уваги.
Читайте також: Маневри Зеленського у безвиході
Тим паче, саме справу Шеремета деякі посвячені в тонкощі великої політики експерти називають такою, що могла посприяти відставці Авакова. Під час пресконференції у травні Володимир Зеленський справді натякав, що незадоволений цією історією, зізнався, що цікавиться нею, спілкується із Яною Дугарь та добре знає, що відбувається з провадженням. Чи справді незадоволення президента вплинуло на рішення Арсена Борисовича — питання неоднозначне, але виправити цю помилку для Зеленського — справа честі. Саме за його участі вистава з публічним обвинуваченням відбувалася у грудні 2019 року, і саме з його благословення троє невинних людей опинилися на лаві підсудних. Урешті, новий міністр також мав би бути зацікавленим почати свій шлях із чогось позитивного. Тим паче, що його призначення майже збіглося з п’ятою річницею загибелі Павла Шеремета. І чергове нагадування суспільства владі, що справжніх убивць журналіста й досі не знайдено, а справу сфальшовано, стосується насамперед і нового міністра МВС. Адже, будьмо чесними, разом з поділом імперії Авакова ще одним важливим завданням для Монастирського є виправлення тих проблемних моментів, які накопичились у системі МВС і які особливо не влаштовують суспільство. Саме для цього його й призначали, адже Володимиру Зеленському негайно потрібно підіймати провислий рейтинг.
А ось сподіватися на те, що новий міністр вирішить продовжити реформи, з якими загальмував його попередник, не варто. І не лише тому, що Денис Монастирський явно заслабкий для такої ролі. Два роки керівництва країною «найвеличнішого лідера сучасності» та його команди чітко продемонстрували — нинішня влада заслабка для такої ролі. І про жодні реформи, тим паче реформу правоохоронної системи, говорити наразі не доводиться. Підняти шум, нагнати вітру, розігнати відосики й навіть улаштувати красиву шоу-презентацію ці діячі можуть легко. А реформувати поліцію — ні. Адже така опція як мінімум передбачає процес ламання системі хребта. Тій самій, яка завдяки Арсену Авакову як ніколи міцно стоїть на ногах. З якою в Зеленського та його «слуг» склалися загалом непогані стосунки. Яка власне й стоїть на захисті інтересів усіх цих людей, і ламати її та знищувати було б справжнім безумством.