Українська тема знову популярна у французьких медіа. Нова американська політика змусила багатьох спуститись з райдужних хмар та усвідомити: світ зовсім не привітний та не затишний. Для французів, які звикли не довіряти американцям, знайшовся зайвий привід позловтішатись у стилі «а ми ж казали», а також гордо розправити плечі та побачити себе можливими новими лідерами Європи.
Але говорити — одне, а робити — інше. Там, де здорова частина суспільства намагається адаптуватись до нових умов та почати діяти, інші закликають до «миру» фактично на умовах Москви (як, наприклад, крайній лівий Жан-Люк Меланшон та крайній правий Флоріан Філіпо) або ж — до бездіяльності, бо «спільного кордону з росіянами нема та до нас справа не дійде (як Марін Ле Пен). Це якщо казати про політиків.
З військовими прагматичніше. «Лише міжнародний миротворчий батальйон міг би стати дійсно реальною гарантією миру, – зазначив у розмові з Тижнем французький генерал Мішель Яковлефф, колишній представник Франції в НАТО. – Чому? Бо присутність іноземних військових змусить НАТО закрити над ними небо. А над контингентом — значить і над Україною».
«Підтримуй Україну або вчись стріляти», – такі плакати можна тепер бачити на демонстраціях з підтримки України в Парижі. Французи помалу дорослішають. Можливо, не так швидко, як нам хотілося б, але справи не стоять на місці. Каталізатором змін виступає насамперед американський президент, котрий погрожує прибрати з Європи американську ядерну парасольку. Відтак російська загроза не виглядає більш реалістичною. «Йдеться, я б сказав, про певну форму нацизму, – зауважив у розмові з Тижнем керівник відділу адвокації французької асоціації «За Україну, її та нашу свободу!» Крістіан Кастанья. – Таке собі ствердження вищості, на яку претендують Трамп та його оточення. Не білі проти чорних, не арійці проти євреїв чи циган. Це претензія на перевагу американців над європейцями та рештою світу. Це модель мислення, на яку ми не можемо погодитися».
«Поки що за Україну помирають українці, – каже Анвар, паризький студент, який цими днями записався у резервісти французької армії. – Я вирішив навчитись захищати себе, свою кохану, свою майбутню дитину та бути напоготові. Ніхто не знає, чим закінчиться нинішня війна, але треба вже показати Путіну, що ми в Західній Європі здатні чинити опір. Я — за те, щоб сьогодні збільшити військову підтримку Україні, щоб ми завтра не були змушені, відповідно до 5 статті статуту НАТО, помирати за Вільнюс, за Ригу, за Таллін».
Європа прокидається. Німці голосують за переозброєння, Польща збільшує військові витрати, скандинавські країни відмовляються від звичного пацифізму.
«Європа вже потребує України, щоб досягти успіху у своєму триєдиному переході: безпека, технології та енергетика», – пише на сторінках Le Monde спеціальний радник Інституту Жака Делора Себастьян Майар. Він закликає якнайшвидше надати Україні статус асоційованого члена ЄС з перспективою вступу. «Це допомогло б Києву вирватися з російського зашморгу, в якому він опинився через американське ставлення до війни, не ставлячи при цьому під загрозу процес розширення Євросоюзу, – вважає він. – Статус асоційованого члена став би чітким геополітичним сигналом для Москви і Вашингтона, що майбутнє України пов’язане з Євросоюзом. Він став би запорукою для іноземних інвесторів, що важливо для відновлення країни… Європейська безпека також потребує України, щоб виробляти зброю та протидіяти російській гібридній загрозі».
Європейці потроху починають усвідомлювати, наскільки багато залежить сьогодні від якості, від суті партнерства, яке вони зможуть побудувати з Україною. Мова не лише про майбутнє Східної Європи, але й про їхнє власне. У цьому питанні ще немає єдності, проросійське лобі працює на повний зріст, використовуючи всі наявні механізми впливу. А втім. Провідний інстинкт — інстинкт самозбереження — не дасть себе здурити. Старий Континент не збирається помирати, на догоду Трампу. Навпаки: здорові сили континенту мобілізуються та намагаються згуртуватись, – інакше не вижити.