Бо ж саме він оперативно реагує на зміни кон’юнктури ринку, надаючи економіці необхідної гнучкості. А до того ж допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо є антимонопольним за своєю суттю. Малий бізнес відіграє величезну роль у здійсненні прориву у важливих інноваційних напрямах, передусім в ІТ-технологіях, вирішує проблеми зайнятості, надто в період економічного спаду. Якщо підсумувати, то він є фундаментальною основою формування того самого омріяного середнього класу. Для останнього це акумулятор, який пом’якшує соціальну напруженість, зменшуючи нерівність у суспільстві, без чого економічні реформи приречені на фіаско.
Погляньмо тепер на реальне місце малого бізнесу в Україні. Перепрошую за велику кількість цифр, але тут без них не обійтися. На 1 січня 2013 року в нас налічувалося 1 млн 600 тис. 127 суб’єктів господарської діяльності. Лише 698 (0,04%) із них належать до великих підприємств, тобто таких, де чисельність працівників перевищує 250 осіб при річному доході понад €50 млн. Іще 20 550 суб’єктів господарювання (1,28%), значну частину з яких контролює великий олігархічний бізнес, – це середній бізнес, підприємства, де чисельність персоналу не більша за 250 осіб при річному доході до €50 млн. Водночас 98,68%, тобто левову частку суб’єктів господарської діяльності, становить саме малий бізнес.
Своєю чергою, серед малих підприємств 57 587 мають штат до 50 осіб при річному доході, що не перевищує €10 млн, а 286 461 – до 10 осіб при показнику менш ніж €2 млн. Найбільша складова малого бізнесу величезна армія фізичних осіб-підприємців (1 млн 234 тис. 831 людина). Ці громадяни працюють самі, а також можуть мати до 10 найманих працівників, і їхній річний дохід від усіх видів діяльності не перевищує €2 млн.
Але ось що симптоматично. Якщо за суто математичною кількістю суб’єктів господарювання малий бізнес формально посідає провідне місце в економіці країни, то за результатами економічної діяльності, тобто обсягами реалізації продукції та надання послуг, його внесок зовсім невеликий. У 2012 році (свіжіших даних немає) всі суб’єкти господарської діяльності реалізували товарів і надали послуг на суму 4 трлн 460 млрд грн (цифри з Кримом та Донбасом). При цьому 79,2% продукції та послуг припадало на великі та середні підприємства. А внесок малого бізнесу становив лише 929 млрд грн, тобто 20,8%. Тож економічний результат діяльності майже 99% суб’єктів господарювання дорівнював лише близько 21% загальної суми. Ось вам чіткий доказ того, що ми живемо в олігархономічній державі.
Однак навіть у такій економіці важливість малого бізнесу можна порівняти із хребтом, після перелому котрого нерухомим стає весь організм. Малий бізнес виконує суперважливу функцію підтримки соціально-політичної стабільності суспільства. Причому не тільки способом звичайного надання роботи людям. Таке підприємництво як вид активності допомагає кожному охочому реалізуватися, відчувати, що він живе у суспільстві можливостей.
Малий бізнес нині забезпечує в Україні роботою 4 млн 250 тис. осіб, які є самодостатніми й не просять в уряду жодних субсидій чи пільг. Це громадяни, яким від держави потрібні тільки закон і правила гри. Та навіть цього вони досі не дочекалися.
Можна бути впевненим, що з огляду на передкризовий 2013-й та екстремальний 2014-й ситуація тільки погіршилася, адже будь-яка криза насамперед б’є саме по малому бізнесу, в якого немає «підшкірного жиру» у вигляді державних контрактів, кредитування в банках на великі суми, субсидій тощо. Таке підприємництво розвивається виключно за рахунок власних ресурсів, власного прибутку. А його сьогодні фактично й бракує. Збитковість у середньому по економіці в Україні зросла за шість місяців 2014 року вчетверо, себто в мінус пішли практично всі галузі. А якщо додати сюди ще й сумнозвісне знецінення гривні, то ситуація дуже складна. А ще корупція, витрати на війну тощо. Хребет країни вже відчутно тріщить від перенапруження.
Якщо ми хочемо вийти, а не бозна-коли виповзти з кризи, то перше, за що мусимо взятися, – це саме малий бізнес. До того ж відповідний досвід уже є. У середині 1990-х саме указ президента Леоніда Кучми про суб’єктів підприємницької діяльності, зміст якого зводиться до фрази «Робіть усе, що можете, ми не заважатимемо», відкрив дорогу до легального бізнесу для сотень тисяч людей, які й витягли країну з жахливого економічного дна. Тобто держава тоді вчинила мудро: не можемо нагодувати людей, то хай самі шукають можливостей для самозайнятості. Якраз це потрібно й сьогодні. Бо хребет можна й зламати, а от зростити потім майже неможливо.