Режим у Пекіні зневажає офшорну острівну демократію. Тайвань символічно вважається «Республікою Китай», що є спадщиною втечі націоналістичного уряду після перемоги комуністів на материковому Китаї в 1949 році. Проте головна сила тайванців — успішність. Тайвань не є економікою, що розвивається. Вона в них уже розвинулася. На острові ВВП на особу (щоправда, це не зовсім доцільне мірило) майже втричі вищий, аніж на материковому Китаї, що засвідчує безглуздість і неефективність комуністичної економіки. Тайвань — це також демократія, що здебільшого подолала травми свого авторитарного минулого; натомість на материковому Китаї такі події, як Великий стрибок, «культурна революція» й розправи 1989 року підлягають офіційно нав’язаній амнезії. Одне слово, за будь-якими показниками, окрім площі, «вільний Китай» (як ми називаємо Тайвань) перевершує комуністичний «червоний Китай».
Читайте також: Кремлівські інтриги як щагроза Мінську
Упродовж десятиліть режим у Пекіні терпів Тайвань як аномалію: бунтівну провінцію в теорії, але корисного торговельного партнера на практиці. Це змінилося за Сі Цзіньпіна, комуністичного лідера з 2012 року. Він прагне возз’єднання радше раніше, ніж пізніше, до того ж якщо знадобиться, то силоміць. Перший крок — залякування та ізоляція Тайваню.
План може спрацювати. Якщо Тайвань відчує, що не має друзів і захисту. Країни Заходу й навіть США можуть відступити. Проте план провалюється. Тайванські виборці сказали рішуче «ні» політикам, які прагнуть примирення. Захід починає прокидатися. Нідерланди нещодавно підвищили статус неофіційного посольства (утім, дуже мало країн мають офіційні дипломатичні відносини з владою в Тайбеї). Минулого тижня США, де-факто гарант безпеки Тайваню, відправили туди свого найбільш високопоставленого представника із 1979 року: міністра охорони здоров’я Алекса Азара.
А тепер ось долучилися чехи. Їхня країна має тривалу історію опору комуністичній тиранії. Досі пам’ятаю зустріч із Далай-ламою в Празі 1990 року: глава тибетського уряду у вигнанні був одним із перших іноземних гостей, яких запросив Вацлав Гавел — дисидент, який після революції став президентом Чехії. Тепер естафету прийняв мер Праги Зденек Гржиб, який трохи вивчав медицину в Тайвані. Він відмовив китайському режиму, що намагався нав’язати політичні умови в угоді з міською владою Праги. Коли китайські представники вдалися до залякувань, він дав відсіч, заявивши, що у відповідь на їхні санкції зміцнить зв’язки з Тайванем. Гржиб — високопоставлений член чеської делегації. Лідером делегації є Мілош Вистрчіл, голова сенату Чехії, попередником якого був так само протайванськи налаштований Ярослав Кубера, який помер у січні, після того, як отримував від китайського посольства листи з погрозами.
Прикметно, що Китай реагує вороже: речник назвав візит чеської делегації «нікчемним». Та головне, що тепер робитимуть інші країни? Порушувати табу значно ефективніше, коли долучаються інші. Законодавцям і публічним діячам з різних волелюбних країн (спадають на думку Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Швеція й Україна) варто бронювати квитки на Тайбей і спонукати свої уряди відкривати там представництва. Вартість незначна. Потенційний вплив величезний. Коли стануть звичними візити в Тайвань просто для спілкування не тільки про торгівлю, інвестиції й охорону здоров’я, а також про політику безпеки, задиракам із Пекіна нікуди буде звертатися. Вони можуть карати окремі країни, але не всіх гуртом.
——————–
Під час свого виступу в парламенті Тайваню голова сенату Чеської республіки Мілош Вистрчіл на знак підтримки заявив, що він тайванець. Так політик у свій спосіб повторив виступ у 1963 році тодішнього американського президента Джона Ф. Кеннеді в Берліні. Натомість китайське МЗС назвало візит чеської делегації підтримкою сепаратизму і втручанням у внутрішні справи країни. Водночас Вистрчілу пригрозили тим, що за свій візит він «заплатить високу ціну».