У таборі підтримки, як і в групі заперечення законопроекту про геноцид вірмен у Туреччині, представлено повну палітру французького політичного класу. керівник держави відверто закон підтримує, а міністр закордонних справ так само публічно не схвалює. Схоже, проблематика цього протистояння навіть не французька. Її коріння – неузгодженість історичного бачення на рівні Європейського Союзу, де невідповідностей більше, ніж тлумачень, а резолюції нерідко дозволяють численні різночитання.
Читайте також: Туреччина входить в політичний клінч із Францією?
ЛОБІСТСЬКА ГЕОПОЛІТИКА
28 лютого Конституційна рада Франції скасувала закон про заборону заперечення геноциду вірменів, який перед тим пройшов переконливою більшістю голосів 22 грудня в Національній асамблеї та 23 січня в Сенаті. Президент Ніколя Саркозі відразу ж таки доручив уряду розробити новий, аналогічний законопроект. Схоже, протидія з боку 77 сенаторів та 65 депутатів, які звернулися з відповідним поданням до Конституційної ради, виявилася для нього несподіванкою. І це можна зрозуміти: такого роду народних обранців не часто трапляються у Франції.
Конституційна рада визначалася щодо легітимності нововведення рівно місяць. На відміну від українського Конституційного Суду, французький аналог дозволяє тримати інтригу аж до оголошення офіційних висновків. Навіть коли країна перебуває в розпалі відразу двох виборчих кампаній: парламентської та президентської. І якщо керівник держави відверто закон підтримує, а міністр закордонних справ так само публічно критикує.
Є безліч припущень, чому саме в останні місяці свого президентського терміну Саркозі вирішив будь-що прирівняти санкцію за заперечення геноциду вірмен до покарання за невизнання Голокосту. Йдеться про можливий рік ув’язнення й €45 тис. штрафу. Розповідають про наполегливість усесвітньо відомого співака й актора вірменського походження Шарля Азнавура, про давню дружбу французького очільника з депутатом правлячої партії Патріком Деведжяном та про електоральні розрахунки.
Ще одна, можливо, найважливіша причина – з перших днів при владі Саркозі позиціонує себе як активний противник вступу Туреччини до ЄС. «Отже, якщо він використовує цю історичну тему в перспективі виборів, то, напевне, робить ставку не на французів вірменського походження, – їх приблизно стільки, скільки турків із правом голосу, – а на електорат, який не бажає Туреччини в Євросоюзі, – припускає Франсуа, працівник Міністерства внутрішніх справ Франції. – Якщо вимагати від Стамбула публічних вибачень за геноцид вірмен однією з умов вступу до ЄС, ми нескоро побачимо поміж нас цю державу».
Припущення підтверджується різкою реакцією Туреччини. «Ми на межі розриву дипломатичних відносин», – попередив прем’єр-міністр країни Реджеп Таїп Ердоґан. І відкликав на кілька днів свого посла з Парижа. Щоправда, повернувшись туди, дипломатичний представник розгорнув бурхливу діяльність. Зокрема, розіслав сенаторам і депутатам, які проголосували проти закону, власноруч підписані листи. Турецький посол у Франції Тасін Буркуоглу дякував за «недовіру до проекту із сумнівною легітимністю» та фактично закликав підтримати протест Конституційну раду.
Крім дипломатичних демаршів відповідне спілкування активізувалося й по бізнесовій лінії. Зокрема, до протестної кампанії активно долучився інститут «Босфор» – потужна французько-турецька інституція, що об’єднує протурецьких інвесторів та політиків. «Ненормально, що французькі депутати дозволяють собі втручатися у внутрішні справи нашої країни в оцінці подій, що сталися 100 років тому», – кажуть у турецькій амбасаді в Парижі. «Ненормально, що посол Туреччини втручається в механізм голосування тутешніх парламентаріїв і сенаторів», – заперечують активісти вірменської громади Франції.
Масове винищення більш ніж 1,5 млн вірмен в Османській імперії, що сталося в квітні 1915 року, досі не знайшло узгодженої історичної оцінки в європейських політичних та наукових колах. «Це означає, що новий закон потрібний. Він на часі, якщо стимулює такі пристрасні дебати», – зауважує французький журналіст з вірменським корінням Лоран Мелікян.
Читайте також: Відродження Осяйної Порти
УКРАЇНСЬКІ ПАРАЛЕЛІ
Якщо закон про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду вірмен за другим разом буде написаний та проголосований, це відкриє певні правові можливості й до визнання українського Голодомору. «У тексті документа йдеться не лише про вірменський геноцид, а й про всі визнані Францією злочини проти людства, – наголосив у розмові з Тижнем співавтор усіх законів про винищення вірмен, депутат Національної асамблеї Франсуа Рошеблуан. – Ми лише прописали загальну європейську норму у французькому законодавстві. Рекомендація ЄС від 2008 року закликає членів Євросоюзу карати за апологетику, заперечення або грубу публічну баналізацію відповідних злочинів. Те, що законодавчий акт потрапив під таку обструкцію, свідчить не тільки про потужність турецького лобі, а й про недостатність історичної свідомості політичного класу Франції».
Резолюція Європейського парламенту від 2009-го та резолюція ЮНЕСКО від 2007-го визнають Голодомор в Україні 1932–1933 років злочином проти людства. Попри дві спроби зібрати необхідну кількість підписів, французький парламент так і не виніс на голосування законопроект про визнання його геноцидом українського народу. Але на цьому крапку не поставлено. «Спеціальна історична комісія Національної асамблеї вирішила, що замість історичних законів ухвалюватимемо резолюції, – розповів Тижню автор згаданого вище законопроекту депутат Крістіан Ваннест. – Моя політична група «Народні праві» саме напрацьовує проект такої резолюції про геноцид українців».
Є, щоправда, одне «але». Документи Євросоюзу апелюють до тих злочинів проти людства, які засудив Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Себто переважно до недавніх подій. Ані в 1915-му, ані в 1933-му цієї міжнародної інституції не існувало, тож вірменам та українцям звертатися не було куди. Цю зачіпку активно використовують супротивники «історичних законів»…
Усупереч побажанням президента країни, Конституційна рада Франції визначила закон про заперечення геноциду вірменів «несумісним із принципом свободи слова». «Я говорив з одним із членів Конституційної ради, – розповів Тижню Філіп де Сюрмен, голова Асоціації українських студій та колишній посол Франції в Україні. – Навіть якщо сам геноцид є очевидним фактом, Франція до тих подій непричетна. На відміну від закону про Голокост. Йдеться не про те, щоб применшити трагедію. Але деякі члени Конституційної ради проти того, щоб Національна асамблея перетворювалася на історичний суд».
Такий підхід частково поділяє французький історик Стефан Куртуа, співавтор «Чорної книги комунізму». «Закон, напевне, може бути корисним, щоб допомогти вірменам добитися визнання геноциду, – зазначив він у розмові з Тижнем. – Бо Туреччина не поспішає з вибаченнями, а злочин очевидний. Але як науковець я вважаю, що історію не треба писати в парламентах. Тим більше зарубіжну. За винятком випадків, коли йдеться про значні кримінальні наслідки для становлення держав і націй».
Моральні імперативи й політичні розрахунки, значні інвестиції та інтереси трансатлантичної безпеки – усе змішалося у французько-турецькому конфлікті довкола визнання вірменського геноциду. Багато хто вважає, що історію треба було б віддати історикам. Але бурхливі пристрасті довкола нового французького закону – зайвий доказ великої суспільної ваги всіх тих питань, які пов’язані з проблемою історичної пам’яті.
Читайте також: Вірменія поступово сходить з орбіти Кремля
До 1914 року було близько 4,1 млн вірмен, з них 2,1 млн мешкали на території сучасної Туреччини. Наслідком їхнього геноциду, здійсненого турками в 1915–1918 роках в Османській імперії, стала загибель понад 1,5 млн осіб і цілковите зникнення корінного населення з історичних районів Західної Вірменії, а також розсіювання вірмен по світу – вони сьогодні переважно живуть за межами історичної батьківщини