З одного боку, даний закон ніби вписується в сучасний світовий тренд створення електронних баз даних в системі державного управління і розвитку електронного урядування загалом. Так само як створений раніше Державний реєстр виборців,Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України тощо. Проте більшість критиків цієї ініціативи зосереджують свою увагу на її фінансових і корупційних аспектах.
Натомість пропонована до створення цим законом база даних в українських реаліях викликає занепокоєння з точку зору порушення прав людини. Мета її створення — зберігання,захист, обробка, використання і поширення інформації про особу. Виходячи з тексту законопроекту, – законодавець пропонує включити до цієї бази відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, додаткові біометричні дані, які дозволяють чітко ідентифікувати особу. Перш за все, звісно, це потрібно для видачі різного роду документів – починаючи з внутрішнього паспорта та паспорта для виїзду за кордон і закінчуючи посвідченням водія. Крім того, фіксація біометричних даних – це вимога ЄС в частині ідентифікації осіб, що перетинають кордон Шенгенської зони. Але для цього достатньо формувати відповідну базу даних для осіб, які отримують закордонний паспорт (виходячи з чинної практики, це кілька мільйонів осіб).
Паспорт з біометричними даними – це ліпше, аніж чинний паспорт громадянина України, але вартість його виготовлення – близько 350 грн, причому його планується обмінювати кожні 10 років. Це підживлює інформацію, що прийняття законопроекту – замовлення концерну ЄДАПС, який розраховує на монопольні права у виготовленні таких документів, і керівник якого Василь Грицак є депутатом ВР від Партії регіонів. Ціна питання — кілька мільярдів гривень, які отримає ЄДАПС. Звичайно, для влади, яка може закупити нікому не потрібні відеокамери на виборчі дільниці за 1 млрд грн, такий лобістський проект – не дивина, але нав’язування десяткам мільйонів українців такої послуги в умовах кризи є цинічним.
Ще одне питання, яке виникає при формуванні будь-якої бази даних: хто буде її вести, хто є розпорядником даних? Згідно з законом, головний розпорядник реєстру — центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Тобто МВС. Якщо зважити, що в Україні мало не відкрито торгують різного роду базами даних, можна не сумніватись, що на ринок випливе рано чи пізно і база персональних даних з біометричними паспортами усіх громадян. А відтак розширяться можливості для їх використання у різного роду махінаціях та кримінальних оборудках.