Навіть на початковому етапі цього конфлікту можна зробити висновки, які мають широке застосування. Хоч подальше протистояння передбачає ризики, мудра дипломатія може зробити з цієї війни шанс на успішну боротьбу з міжнародним тероризмом.
Французька інтервенція була спричинена атакою на столицю Малі Бамако трьох джихадських організацій, які торік захопили контроль над північною частиною країни. Цей неочікуваний напад спонукав президента Малі звернутися до Франції по негайну допомогу.
Один із висновків, який сягає початків історії воєн, але часто забувається: не варто очікувати співробітництва з боку ворога. Тимчасом панувала думка, що джихадисти не почнуть діяти, поки вимуштрувана західними військовиками африканська армія не буде готова визволити північний регіон Малі, тобто не раніше осені наступного року.
Читайте також: The Economist: Малі стає новою базою Аль-Каїди
Враховуючи останні події, очевидно, що лише негайний контрнапад міг завадити джихадистам захопити столицю за кілька днів. Якби Бамако капітулювало, Малі могла б стати базою для так званого «Sahelistan» – безпечної гавані для терористів, подібної до Афганістану перед 9 вересня, а відповідно й з не менш загрозливим потенціалом як для самого регіону, так і для Заходу, а особливо для Європи.
Хоча французькі війська, що розташувалися в Західній Африці, не мали найновіших бойових літаків, швидкість розглядалася як важливий фактор. Високі ставки передбачали високі ризики. Лише пізніше до театру військових дій почали надсилати ультрасучасні реактивні літаки «Rafale» і гелікоптери «Tiger».
Французи оточили й завдали удару одному з підрозділів джихадистів, тимчасом за іншу групу джихадської атаки клешень взялися власне в той час, коли писалися ці рядки.
Важливе значення також надавалося ефективним розгорнутим військам і політичним рішенням, що дозволяють провести оперативну висадку військовиків. Франція – одна з небагатьох країн, які можуть похвалитися такою швидкою реакцією.
Це своєю чергою наводить на інший висновок, який зробив Дональд Рамсфелд (певно, найменш жалуваний в Європі американський політик) після 9 вересня: коаліцію створює місія.
Військова підтримка Франції починається від Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС) і закінчується Сполученими Штатами, а між ними фігурує чимало інших. Однак НАТО не потрапило до цієї компанії – так само, як і Європейський Союз, принаймні наразі. Зокрема ЄС вкотре довів, що слова «швидкість і терміновість» не входять до його лексикону.
Окрім того, прогалини в розвитку потенціалу, що стали очевидними під час війни в Лівії, знову завдають клопоту французам – дозаправлення пальним під час перельоту і оперативна розвідка (особливо що стосується безпілотних літаків) є великими проблемами і допомога США в цьому плані завжди високо цінується.
Наразі війна особливо не створює політичних проблем. Населення Франції здебільшого виявляє підтримку, а президент Франції насолоджується «весною в Олландії», назвемо це так.
Читайте також: Як французьке суспільство ставиться до війни у Малі
Ззовні невдоволені французи насправді стоять горою за своїх солдатів, клянуть тероризм і примиряються з втратами, якщо місія вважається справедливою і обіцяє бути успішною. Рада безпеки ООН і Африканський Союз, так само як і всі союзники Франції, теж підтримують війну.
Однак така популярність має обмежений термін дії. Якщо операції затягнуться, а втрати збільшуватимуться за браком явних здобутків, настрій зіпсується. У випадку Малі необхідно дотримати одночасно кількох умов, щоб уникнути афганських наслідків.
По-перше, кількість французьких солдатів не повинна перевищувати 2500 осіб – саме стільки військовиків розташувалися нині в Малі, а їхньою головною функцією має бути війна з джихадистами, а не окупація території.
За утримання території має відповідати Малі і підрозділи ЕКОВАС із сусідніх країн, а Захід може підтримати навчаннями та допомогою.
По-друге, військові дії необхідно утримувати на нинішньому рівні. Відокремлені від своїх тилових баз джихадські підрозділи (кожен з них має близько 150 транспортних засобів) дуже ослаблені. Угруповання «Аль-Каїди» та їхні джихадистські союзники намагаються відступити до Сахари, тож не можна дозволити їм відновити сили.
Іншими словами, лишилося кілька тижнів сезону посухи, і суходільні війська та учасники повітряних операцій повинні йти на ризик, аби розбити ворога на півночі.
У зв’язку з цим знадобиться серйозне дипломатичне маневрування, аби операції розглядалися як африканська війна за підтримки Франції та інших союзників, а не як афганське дежавю.
Не менш важливо забезпечити співпрацю з Алжиром. Дозволивши французьким бойовим літакам перетнути свою територію та закривши кордони з Малі, Алжир започаткував нову хвилю у міжнародній боротьбі з транскордонним тероризмом.
Якщо ця тенденція до співробітництва укріпиться, вона може мати важливе значення, коли джихадисти, відступаючи, опиняться між молотом французької і африканської інтервенції і ковадлом алжирських бойових гелікоптерів та пустельних бойовиків. Однак така позиція має свою ціну для французької дипломатії, яка повинна буде зробити вибір між Марокко і Алжиром, які весь час ворогують між собою.
Президент Франсуа Олланд як головнокомандувач довів, що може діяти рішучо. А тепер перед ним серйозне випробування на політичні і дипломатичні здібності.
Про автора: Франсуа Ейсбур – спеціальний консультант паризького Фонд стратегічних досліджень (La Fondation pour la Recherche Strategique)