Під розою вітрів

Перші ж хвилини на території штаб-квартири НАТО в Брюсселі збили з пантелику: розкривши обійми назустріч одне одному, коридором бігли немолоді чоловік та жінка і, ледь торкнувшись, завмерли в поцілунку. Не те, щоб я очікувала побачити тут геть усіх людей у військовій формі та ще й з автоматами напереваги, але, мабуть, щось із шкільного дитинства про «звірячий вищир НАТО» на маргінесі свідомості залишилось. А пара виглядала так зворушливо і, як на мене, незвичайно в цих стінах. Я не витримала: «Перепрошую, ви здаєтеся такими щасливими…» – «В нас народилась онука!» – «Вітаю!» – Дякуємо!», – і вони спішно попрямували кожен у свій бік. Пізніше я дізнаюся, що подружнім парам працювати в штаб-квартирі можна, але в різних відділах.

Дефініція безпеки

Ще з автівки крізь металеві ґрати паркану можна побачити приземкуваті будівлі, забрані зеленню, й знайому за численними світлинами «Розу вітрів» – монумент-емблему НАТО в оточенні прапорів країн-членів. Сталеві надовби при в’їзді, за ними – зона безпеки. Нас зустрічає співробітник управління громадської дипломатії НАТО: пересуватися територією штаб-квартири гості можуть тільки в його супроводі.

[2067]Швидка перевірка на кшталт аеропортівської: паспорти, металева рамка, просвічування речей. Фото- та відеокамеру, мобільні телефони залишаємо на пропускному пункті (цим, власне, пояснюється брак світлин з штаб-квартири – Ред.), дозволяється проносити лише диктофони та ноутбуки. Територія штаб-квартири має чітке зонування й відповідну йому систему перепусток. Це різнокольорові бейджи (кожен день інший колір), які, залишаючи територію, треба здати черговому. Охоронці – чи не поліглоти: англійська, французька (офіційні мови НАТО), німецька, італійська й, звісно, місцева фламандська.

Головний підсумок дводенних зустрічей Тижня з натовцями: НАТО змінюється. І кардинально. До цього спонукали дві події: падіння Берлінського муру, після чого було розсекречено величезну кількість натовських документів часів холодної війни, та криза на Балканах, яка показала, що в сучасному світі вже неможливо вирішувати проблеми, застосовуючи лише військові засоби. Тобто треба шукати нові шляхи.

Нова стратегічна концепція з перспективою на 20 років, яка визріває в кабінетах Альянсу, спиратиметься насамперед на нову дефініцію безпеки. Це боротьба з тероризмом та кібертероризмом, атаки якого можуть паралізувати життя всієї країни: транспорт, енергетику, роботу банківської системи, лікарень тощо – достатньо згадати Естонію, що стала жертвою таких атак. Пріоритетними в стратегії безпеки будуть також проблеми охорони довкілля та соціальні негаразди в суспільстві, загроза розповсюдження ядерної зброї, проблема брудних бомб (у них, на відміну від чистих бомб, використано поділ ядер урану-238 швидкими нейтронами, що збільшує енергію вибуху в 2-3 рази) та енергетична безпека.

Щодо нового бачення політики партнерства, яка вже втілюється в життя керівництвом НАТО, то воно вкладається в короткий месидж: «працювати з усіма, хто цього хоче». І життя вже підтвердило дієвість цього послання. Так, Австралія і Нова Зеландія, які не прагнуть членства в НАТО, відправили свій контингент до Афганістану, а партнери з Близького Сходу – Йорданія та Єгипет – допомагають в Афганістані з логістикою. Важливим чинником боротьби проти тероризму є обмін інформацією між усіма партнерами, який координує НАТО. В усіх країнах-партнерах Альянс запроваджує стратегію контактів з провідними політиками й громадськими об’єднаннями. Серед нових потенційних партнерів – Китай та Індія.

Змінюється політика НАТО і в Афганістані. Наразі Альянс узяв курс на підготовку підрозділів афганських солдатів та поліцейських. До жовтня 2011 року їхня кількість сягатиме 300 тисяч, і вони згодом мають повністю забезпечувати безпеку країни як у середині, так і на її кордонах. Водночас збройні сили НАТО поступово переймуть на себе допоміжну роль: тилове забезпечення, допомога при надзвичайних ситуаціях, транспорт, повітряна підтримка.

Та є у Альянсі константа, яка не мінятиметься ні за яких умов. Це колективна оборона територій країн-членів та захист їхнього населення. Особливо непокоїть керманичів НАТО загроза ракетного нападу внаслідок розповсюдження балістичних ракет та збільшення їхнього радіусу дій. Наразі більшість європейських країн-членів знаходиться під прицілом іранських ракет. Щоб убезпечити свої країни, Альянс планує запровадити американську систему захисту і підключити її до всіх європейських систем, створивши таким чином спільну мережу. Реалізація цього плану займе десять років та коштуватиме близько 200 мільйонів євро, які будуть розділені між усіма країнами-членами НАТО. Що стосується ядерної політики: поки в світі є ядерна філософія, Альянс буде забезпечувати засоби протидії. Проте, зберігаючи цей необхідний компонент стримування, НАТО все ж вважає за потрібне сприяти скороченню запасів ядерної зброї у світі.

Брюссельська штаб-квартира й Україна

Спікер Альянсу Джеймс Аппатурай був гранично відвертим: «Політика НАТО щодо України не змінилася внаслідок зміни вашого уряду: двері Альянсу для України і тепер відчинені, а зобов’язання, що були нами взяті в Бухаресті, й далі чинні. Вочевидь, ваш новий уряд не хоче членства України в нашій організації, але він бажає продовжувати партнерство… Ми чітко наголосили на тому, що хоча Україна прагне до позаблокового статусу, партнерство з Альянсом абсолютно цьому відповідає. Наприклад, НАТО має дуже добрі стосунки зі Швецією, яка є нейтральною країною, проте вона надіслала своїх вояків до Афганістану. Так само, Фінляндія та Австрія. Тобто ніякої суперечності між добрим партнерством і навіть співпрацею з Альянсом й позаблоковим статусом, якщо ви використовуєте цей термін, нема. Сподіваюся, наше співробітництво з Україною не зазнає ніяких змін. Скажу більше: партнерство з Україною належить до пріоритетів НАТО».

На запитання, чи не завадить цим програмам співпраці достатньо великий дефіцит бюджету Альянсу, про що нещодавно заявив його генсек Андерс Фог Расмуссен, речник НАТО відповів: «Дійсно, у нас є дефіцит бюджету, і він пов’язаний насамперед із великою вартістю афганської операції. Проте ніяких скорочень наших зобов’язань щодо України не буде. Це стосується й підтримки реформ, і реорганізації армії, й розширення інформаційних програм для громадян України. Хочу також наголосити: якщо ваша країна не буде фінансувати свою частину програми Україна-НАТО, ми все одно фінансуватимемо свою частину.

І все ж дефіцит бюджету вносить свої корективи, тому зараз в керівництві НАТО тривають дискусії щодо раціоналізації і вдосконалення нашої командної структури. Можливо буде зменшена кількість штабів і персоналу, але ми всіляко будемо підтримувати рівень амбіцій, як ми це називаємо, цих структур. А поки що прийнято рішення про скорочення бюрократичних надбудов: з більш ніж 400 адміністративних комітетів залишиться тільки 350. Проте рівень роботи, який виконували ці комітети, залишиться незмінним».

А ось на запитання про теперішні загрози демократичним засадам в Україні відповідь спікера НАТО підкреслено політкоректна: «Альянс не є організацією, яка має першою реагувати на такі проблеми. На цих питаннях зосереджуються ЄС, ОБСЄ та інші структури. Звичайно, нас також непокоїть ситуація з утисками демократії в Україні, але ніяких дискусій в НАТО з приводу цього не було».

Не ухилився пан Джеймс Аппатурай і від питання щодо відбудови новітньої імперії, за що взялася Росія: це підтверджується по суті анексією майже 20% території Грузії, газовим шантажем тощо. «Ми неодноразово заявляли, що НАТО категорично відкидає будь-які спроби втручання у внутрішні справи інших країн, – наголосив речник Альянсу, – жодна країна не має права визначати політику своїх сусідів. І, як ви знаєте, жодна країна-член НАТО не визнала ні Абхазію, ні Південну Осетію. Політика Альянсу щодо цього й далі буде досить категоричною, але ми не можемо дозволити, щоб це паралізувало наші відносини з Росією. Тут ми будемо йти, так би мовити, паралельним курсом: чітка політика щодо війни Росії з Грузією, але там, де є потреба й можливість співпраці з Росією, ми її продовжуватимемо», – закцентував пан Аппатурай.

Багато помаранчу  і трохи вечірок

Штаб-квартира НАТО розташована на околиці міста, поруч із міським летовищем. Колись у цих будинках був військовий шпиталь. І його, й аеропорт, що нині є повітряними воротами Брюсселя, побудували німці під час Другої світової війни. Пізніше тут розмістився госпіталь Збройних сил Бельгії.

Наразі ці споруди за багатьма параметрами вже не влаштовують Альянс. Після об’єднання Німеччини розглядали пропозицію перенести штаб-квартиру в Бонн, де вивільнилося чимало адміністративних будівель. Проте було прийнято рішення залишитись у Брюсселі й будуватися на території колишньої військової бази Бельгії, яку вона нещодавно безкоштовно передала НАТО. Ця територія розташована якраз навпроти сучасної штаб-квартири.

І хоча Альянс став значно відкритішим, екскурсій для охочих тут не проводять. Побувати в штаб-квартирі можна або за особистим запрошенням, або ж ставши її співробітником. Зробити друге досить просто: вибрати вакансію на сайті НАТО і відіслати своє досьє, пройти два тести й співбесіду, зачекати поки перевірять тебе й усю твою рідню та підписати контракт. Як правило, їх укладають на три роки або на необмежений термін. Проте є одна заувага: в НАТО можуть працювати винятково громадяни країн-членів Альянсу.

Єдина територія, відкрита для зовнішніх відвідувачів, – так звана некласифікована зона. Для гостей тут працює інформаційний центр із інтернетом, безкоштовним телефонним зв’язком, бібліотекою. Там також можна придбати сувеніри. Поряд є кіоск преси та крамничка, яка пропонує вжиткові речі, як-от: білизну, шкарпетки, светри й навіть халати для лазні.

У робочих кімнатах і в холах штаб-квартири чимало живих квітів як у горщиках, так і зрізаних. А ще безліч стелажів помаранчевого кольору з інформаційною літературою. Коли я, жартуючи, запитала, чи пов’язано це якось із нашою революцією, мені пояснили, що помаранчева барва добре привертає увагу. Хоча монтаж цих поличок збігся в часі з революцією в Україні. «То, може, й справді…», – докинув ненароком мій співрозмовник і широко посміхнувся.

У кафе для службовців штаб-квартири дві зали самообслуговування. Ціни не відрізняються від звичайних брюссельських. Офіціантів катма, брудний посуд прибирають самі відвідувачі.

А ось гостей годують у ресторані, в Залі послів. На стінах найрізноманітніші картини: від репродукцій Пітера Брейгеля та дощок, розмальованих примітивістами XVIII–XIXст., до сучасного живопису Грузії, Туркменії, Македонії, Польщі. Прийоми обслуговують офіціанти, здебільшого чоловіки. Розкішний стіл з гарними французькими винами й вишуканою кухнею.

У штаб-квартирі час від часу проводять корпоративні вечірки. Зазвичай це національні свята країн-членів Альянсу та загальні – Новий рік, Різдво. Дрес-код – як у солідних західних фірмах. Чоловічий одяг: костюм і краватка. Жінки вдягнуті елегантно й достатньо розкуто: світлі кольори, модні фасони, квітковий принт, взуття на високих підборах. Забороні підлягають лише джинси: їх не вдягають ані чоловіки, ані жінки…

Килимами політкоректності 

Проте не Альянсом єдиним було вичерпано перебування в столиці об’єднаної Європи. Знайшовся малий час для біганини залами Королівського художнього музею, де батько й син Брейгелі сусідствують з Босхом та Кранахом, а колекція бельгійських сюрреалістів на чолі з Магріттом змагається з самим Сальвадором Далі. Ми тинялися покрученими вуличками й сяючими парками, де готичних перлин на квадратний метр чи не найбільше ніж у будь-якому середньовічному місті Європи. Ми задивлялися на химерні дива брабантських мережив у віконечках крихітних крамничок-майстерень, а в затишних ресторанчиках ласували мідіями, запиваючи їх білим вином чи темним пивом. Вечорами столики виносять на вулицю, і тоді центр Брюсселю перетворюється на грандіозну бенкетну залу під мерехтливими зірками.  

Та все ж цікавість до НАТО не полишала нас. В LaTerrasse, чекаючи на офіціанта, випала нагода взяти імпровізоване бліц-інтерв’ю в незнайомих хлопців за сусіднім столиком. Четверо бельгійців дружно відповіли, що про Альянс вони, звісно, чули, але крім джазу їх нічого не цікавить, а от їхні друзі з Угорщини та Польщі виявили й обізнаність, і власну позицію. Ласло, політолог за фахом: «Після вступу Угорщини до НАТО на утримання армії ми витрачаємо 1,5% держбюджету, тоді як нейтральні Швеція чи Фінляндія – 7-9%. Військо в нас невелике: 25 тис., проте сучасне й професійне. Середній місячний заробіток по країні – 500 євро, зарплата молодшого офіцера вдвічі вища». Томаш, студент-історик: «Польща хотіла до НАТО, бо ми боялися Росії. Саме це стало вирішальним. До того ж демократія, верховенство права, стандарти безпеки, якості життя, судової влади – всі ці засади спільні для ЄС та Альянсу. Без членства в НАТО нас би не прийняли до Євросоюзу…»

А потім на нічній мережаній готикою Grand-Place, де фламандці відзначали своє національне свято, ми прислухалися до незвичної мови й підспівували невідомим пісням. На згадку – подарунок: жовтогарячий фламандський прапорець з чорним двохвостим левом, що загрозливо піднявся на задніх лапах. Чи не валлонам, давнім суперникам й співмешканцям він погрожує? Та заради правди: ніякого хоча б натяку на якусь конфронтацію між двома народами ми в Брюсселі не відчули. Веселе місто, святкове й безпечне, яке, здається ніколи не засинає. Місто, що поєднало сучасну політкоректність (майже половина його мешканців – вихідці з країн третього світу), буржуазний шик та королівську шляхетність. Недарма улітку раз на два роки увесь простір Grand-Place перетворюється на величезний яскравий килим. То з живих квітів викладають національні орнаменти різних народів, що мешкають в Бельгії.

фото з сайту www.mil.gov.ua

Тиждень висловлює щиру подяку Управлінню громадської дипломатії НАТО й Центру інформації та документації НАТО в Україні за ознайомчу поїздку до штаб-квартири Альянсу в Брюсселі.