Під наглядом цербера

Майже половина населення Косова, за офіційними даними про доходи, живе на $2 на день. Але, прогулюючись вулицями Пріштіни, й на думку не спадає, що це столиця найбіднішої у Європі країни. Тут немає юрмищ жебраків, у численних кафе та ресторанах навіть у розпал робочого дня повно відвідувачів, на дорогах можна зустріти «Порше» та «Лексуси». На пагорбах міста швидкими темпами зводяться дво- і більше поверхові вілли, а в центрі – у долині – виблискують різнобарвним склом та металом сучасні офіси. Про війну між сербами та албанцями, що вирувала в країні якихось десять років тому, нагадують лише стоси колючого дроту, якими забарикадовано входи до недобудованого, але вже порослого зеленню православного храму в самісінькому центрі міста.

 

 

 

Після війни югославської армії з Армією визволення Косова, що закінчилася бомбардуваннями силами НАТО Белграда у 1999 році, конт­роль над територією Автономного краю Сербії Косово та Метохія взяли на себе міжнародні організації. З проголошенням незалежності Косова вони і далі контролюють цей регіон, який досі вважають нестабільним. Підбити загальну суму коштів, вкинутих у Косово міжнародними структурами, не може ніхто. За найскромнішими оцінками, за десять років на клаптик території з чисельністю населення близько 2 млн витрачено €35 млрд. Лише за минулий рік на розвиток державних інституцій новоспеченої країни міжнародні донори виділили €3 млрд і обіцяють ще €1,4 млрд.

 

«Але ми тих грошей не бачили ні до незалежності, ні після неї. Нічого для народу на краще не змінилося, – скаржиться Тижню водій орендованого для журналістів автобуса. – У мене пенсія €75, ще сотню отримую на роботі. Якби не родичі, які заробляють по закордонах, не вижили б. Кожен, хто там працює, щомісяця шле додому приблизно по €800–1000».

 

Основний дохід мешканці Косова дійсно отримують від родичів з-за кордону. За підрахунками експертів, діаспора щороку надсилає до краю до €400 млн. Для порівняння: бюджет незалежного Косова становить лише €600 млн.

 

Виникає логічне питання: на що ж тоді витрачається грандіозна міжнародна допомога, якщо населення чудово обходиться й без неї. «70% наших виплат спрямовуються на розвиток інфраструктури країни», – запевняє керівник офісу Єврокомісії у Косові Рензо Давіді. Справді, навколо Пріштіни – тотальна реконструкція доріг. Однак дороги почали будувати тільки торік.

 

«Були роки, коли близько 80% коштів міжнародних донорів йшло на технічну допомогу. Витрачали на експертів і тренінги», – розповідає директор Інституту перспективних досліджень Шпенд Ахметі. Тобто, колосальні суми міжнародна спільна витрачала не так на розвиток ре­гіону, як на утримання в ньому своїх же представників.

 

Міжнародних організацій різного ґатунку, від військових формувань до доброчинних фондів, у Косові близько сотні. Однак роль контролера в регіоні по-справжньому відіграють лише три: ІСО – Міжнародний громадський офіс, місія ООН та місія ЄС. Першу структуру підтримують албанське населення та уряд Косова й ігнорує сербська община, другу підтримують серби, але не албанці, а третя поки що не здобула ані прихильників, ані ворогів, тож стоїть десь посередині, так би мовити, між двох вогнів.

 

«25 країн, найбільша з яких США, незалежно від волі та рішень міжнародних організацій утворили ІСО після проголошення незалежності Косова, – розповідає Енді МакГафі, директор комунікаційного відділу ІСО. – Ми єдина міжнародна організація в Косові, яка визнає Косово окремою державою, тоді як решта міжнародних інституцій дотримуються у цьому питанні нейтралітету». Мабуть, саме тому ІСО вважає себе генеральним аудитором країни і змогла ввести своїх спостерігачів у всі органи влади. Рекомендації ІСО косовські управлінці сприймають як накази. Як жартують косовари, «наша Конституція була написана під їхню диктовку», і в цих словах є значна частка правди.

 

Натомість серби підтримують місію ООН у Косові. Для них вона є гарантією дотримання резолюції № 1244, що визнає Сербію неподільною державою, а Косово – її автономним краєм. Місію ООН можна поділити на два основні формування: UNMIK – цивільна частина місії, яка, приміром, у Північній Митровиці виконує не лише координаційну роль, а й, по суті, функції мерії міста, та KFOR – військові підрозділи при цивільній місії, якими керує НАТО.

 

Місію ЄС – Eulex – зараз вважають пріоритетною для міжнародної спільноти. Її завдання, згідно з офіційним формулюванням, звучить дуже пафосно: «Встановлення у Косові верховенства права». Eulex уже перебирає на себе функції місії ООН, і планується, що в майбутньому перебере їх остаточно, залишивши оонівцям тільки функцію політичного моніторингу.

 

Eulex є європейською поліцією в Косові. Окрім того, що місія має допомогти місцевій владі налагодити ефективне функціонування судів, поліції, прокуратури та митниці, вона має й повноваження, наразі недоступні місцевим структурам. А саме, як неохоче пояснив заступник керівника Eulex Рой Рів, межа компетенції місцевих сил правосуддя закінчується, коли мова заходить про корупцію, організовану злочинність, наркотрафік, викрадення людей тощо. Далі – зона діяльності Eulex. «Однак усе це ми робимо тільки під наглядом міжнародних структур», – додав Рів.

 

 

На запитання, якими саме важелями користуються міжнародні структури для впливу на уряд Косова, жоден міжнародний експерт так і не дав чіткої відповіді. Проте з огляду на серйозні сподівання світової спільноти на Eulex як основну запоруку стабільності в Косові та повноваження цієї місії неважко здогадатися, що саме компромат на косовських можновладців і є тим інструментом, який перетворює їх на цілком покірних маріонеток.

 

Найперше це стосується ймовірності притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Адже і прем’єр-міністр Хашим Тачі, і спікер косовського парламенту Якупа Краснічі, і багато інших урядовців пришли в політику з Армії визволення Косова. Свого часу на лаві підсудних перед Міжнародним трибуналом у Гаазі вже побував екс-прем’єр Косово Рамуш Харадінай, однак за браком доказів його відпустили. Прокурор Трибуналу Карла Дель Понте у своїй книжці «Полювання. Я і військові злочинці» детально описує цей процес. За її словами, як тільки-но почався суд, свідки наче в рот води понабирали, а найбалакучіші померли за незрозумілих обставин. Тоді, у 2005 році, Харадінай під тиском європейської спільноти пішов у відставку. Теперішнього прем’єра Тачі, в минулому – польового командира Армії визволення Косова на прізвисько Змій, дослідники воєнних конфліктів у Югославії підозрюють у викраденні людей та продажу їхніх органів для трансплантації, а також у торгівлі зброєю та наркотиками. Поки що офіційних звинувачень йому ще ніхто не висував.

 

Однак, окрім злочинів минулого, за косовськими політиками тягнеться ще й шлейф теперішнього. У західній пресі час від часу з’являються розслідування щодо купівлі визнання незалежності Косова в урядів невеличких держав. Востаннє таке розслідування стосувалося Мальдивів, за визнання якими незалежності Косова місцевому уряду косовський олігарх Беджет Паколлі начебто сплатив $2 млн. Сам Паколлі, до речі, проживає у Швейцарії, хоч і очолює Демократичну партію Косова.

 

Косово вважається найбільшим перевалочним пунктом наркотиків з Азії до країн Європи. А місцеву мафію, осередки якої є в усіх державах ЄС та в США, очільники правоохоронних структур різних країн світу не раз називали не інакше як КосовоНостра, припускаючи, що вона зараз є найсильнішою на континенті. Лише у списках Інтерполу налічується 27 тис. косовських албанців. Не виключено, що й шикарні вілли, в яких проживають бідні албанські сім’ї, побудовані теж на гроші саме такої закордонної діаспори.

 

Та попри наведені вище факти, віце-прем’єр Косова Хайредін Кучі запевнив Тиждень, що в уряді країни ані військових злочинців, ані «багатих людей, як у вас в Україні» немає. Й міжнародні представники в самому Косові всі закиди щодо існування косовської мафії спростовують. «Такі звинувачення дещо перебільшені, – каже Рой Рів. – Нам було передано більш ніж 600 справ за звинуваченнями на адресу албанців, серед них були й факти торгівлею людьми, але жоден із них не підтвердився». Рів, як і решта єврочиновників, визнає тільки масштабну контрабанду пального у Косово через сербський кордон. Але цей факт справді важко приховати від заїжджих журналістів, адже з цього незаконного промислу живуть ледве не половина мешканців Митровиці, як албанців, так і сербів. До речі, етнічних конфліктів між торгівцями незаконного пального тут не спостерігалося.

 

Чиновника Eulex зрозуміти можна. Ця місія з нейтральним статусом має діяти «реалістично і пластично», стверджує Петер Палмер, експерт Міжнародної кризової групи, що вивчає міжетнічні конфлікти. «Найбільші проблеми в Косові – корупція, організована злочинність, наркотики. Ніхто в ЄС не може дозволити утворити тут чорну діру. Я хочу вірити, що Eulex знайде можливість вирішити проблеми зі злочинністю, але він має бути ду-у-уже обережним», – резюмує він.

 

«Корупція тут має свій окремий вигляд. Її пов’язують лише з найвищим ешелоном влади. Вона не зачіпає інших сфер життя, – каже Шпенд Ахметі. – Високу корупцію заради стабільності в регіоні не чіпатимуть. З нею не боротимуться».

 

Підтримує експерта й американець Кейсі Джонсон, один із засновників Бюро журналістських розслідувань на Балканах, який вже десять років живе у Косові. За його словами, компромат проти теперішніх можновладців піде в хід лише у крайньому разі. Та й самі кримінальні авторитети зацікавлені в легалізації своїх статків. «Вони вже заробили достатньо грошей і для себе, і для своїх дітей. Зараз вони підуть на значні поступки, аби тільки їхні діти жили в цивілізованій європейській країні», – впевнений Джонсон.

 

 

Щоб перетворити Косово у взірець стабільності, потрібно перестати думати про незалежність чи інші політичні питання, а зайнятися економікою, вважає Ахметі. В країні, де 45% безробітних, а 70% населення віком менше 35 років, украй необхідні робочі місця й достойні зарплати.

 

У Косові великий потенціал як у сільському господарстві, так і в промисловості. Зараз тут обробляється лише 50% земель, а поклади вугілля можна розробляти ще протягом 150–200 років. «Головне – створити привабливі для інвесторів закони та умови, замість того щоб носитися з незалежністю. Адже бізнесмени не вірять державі ще з 1990-х. 35% нашого бізнесу в тіні. Інвестори бояться сюди приходити, – впевнений Ахметі. – Якщо нинішня влада, яка вся складається лише з борців за незалежність, не почне думати про економіку, то наступні конфлікти вже матимуть не етнічне, а економічне підґрунтя. Косовські політики повинні або перебудуватися, або піти, звільнивши місце прагматичнішим людям».

 

На думку Ахметі, якщо не розвиватиметься економіка Косова, під загрозою може опинитися й сам Євросоюз, до якого так прагне країна. «Стільки грошей вливати в країну, яка майже нічого не виробляє, неправомірно і неможливо. Це не принесе ефективного результату і не може тривати вічно, – каже Ахметі. – Наше найбільше побоювання викликає те, що ЄС може розпастися ще до того, як ми будемо готові туди вступити, і балканська проблема остаточно поховає й без цього ослаблений стрімким розширенням та кризою Євросоюз».