Один – це Росія, яка намагається тримати удавку на горлі газопостачання до Східної Європи. Другий – уряди членів ЄС та їхні державні підприємства. Їм до душі впливовість національних енергетичних ринків і не до вподоби те, як транскордонна торгівля газом і електроенергією її підриває.
У питанні Росії ЄС досяг успіхів. Поки що йому вдалось уникнути будь-яких обмежень постачання газу цієї зими. Попри нові напади обурення Москви минулого тижня, Шефчович пильно стежить за дотриманням домовленості про рахунки й борги, досягнутої між Україною та РФ з допомогою Євросоюзу. У її межах його рідна Словаччина почала реверсне постачання блакитного палива на схід – до України. ЄС вимагає від Києва реформувати енергетичний сектор, зокрема встановити лічильники газу на кордоні з Росією, а не покладатися на дані з насосних станцій усередині країни. Багато хто вважає брак лічильників головним джерелом корупції.
ЄС, окрім того, обрав рішучу позицію щодо Кремля в питанні «Південного потоку» – політично важливого проекту газогону дном Чорного моря й через Балкани. Комісія постановила, що початковий план був незаконним: одній і тій самій компанії не дозволено і оперувати газопроводом, і бути власницею газу, який ним транспортують. Росія домагалася, щоб країни, де вона має певний вплив (як-от Австрія, Болгарія та Хорватія), виступили проти рішення комісії, – але безрезультатно. Тож у грудні Владімір Путін різко зупинив проект.
Тривають роботи над меншим Трансанатолійським газогоном (TANAP), що його будують за підтримки ЄС, але це не допоможе країнам, які залишилися ні з чим після краху «Південного потоку», особливо Угорщині та Болгарії. Шефчович намагається допомогти обом. Він вимагає, щоб Загреб побудував термінал для скрапленого природного газу і дозволив потік палива до Угорщини. Нове LNG-сховище в Литві уже принесло їй вигіднішу ціну на газ, ніж російська. Але найкращою допомогою для вразливих країн було б прокласти газогони та електролінії між ними й забезпечити їх роботу в обох напрямках.
Читайте також: Рекомендована дієта для енергетики
Підтримка таких сполучних ліній стане великим пріоритетом у майбутньому енергетичному союзі – проекті ЄС, який Шефчович представить у загальних рисах на зустрічі в Ризі 6 лютого. Поки що просування вперед відбувається уривками, не в останню чергу через вплив Росії: прикладом цього є незрозумілий брак єднальних ланок між Болгарією і Грецією та Сербією. Але електричні сполучні лінії теж мають набути більшого поширення. У 2002 році ЄС дав своїм членам завдання: такі лінії повинні становити щонайменше 10% національного рівня. Проте деякі країни відстають від цього плану, який слід виконати до 2020-го.
А інші, як-от Франція, явно проти транскордонних енергопотоків. Дешева вітрова електроенергія з Іспанії зруйнувала б бізнес-модель французької атомної індустрії.
Енергетичний союз має на меті зробити Європу зеленішою, безпечнішою, дешевшою, економнішою і сучаснішою. Та проблем задосить. Тут не бракує коштів для фінансування нових програм, однак вони займають надто багато часу: середній термін виконання інфраструктурних проектів для ЄС, за словами Шефчовича, становить 10 років. А бізнес-моделі досі незрозумілі. Сполучні лінії важко фінансувати, бо, коли вони ефективно зрівнюють ціни, їх не використовують на всю потужність або й узагалі не використовують.
Найважча проблема в енергетичній політиці дісталася не Шефчовичу, а його колезі. Єврокомісар із питань конкуренції Марґрете Вестаґер повинна незабаром вирішити, чи продовжувати судове переслідування Газпрому за зловживання правилами єдиного ринку: окреме ціноутворення для кожної країни тощо. Через напружені відносини з Росією, пов’язані з подіями в Україні, торік ці дії відклали. Та, оскільки Путін дав задню з «Південним потоком», для комісії цей момент може видатися цілком зручним, щоб показати, хто тут головний.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com
