Неймовірна легкість, вишуканість, атмосфера свята – це аж ніяк не перебільшення, якщо застосувати всі ці епітети щодо останнього сольнику колективу Pianoboy у столичній «Арені». Пан Шуров у супроводі своєї сестри Ольги Шурової та Ліди Тутуоли на бек-вокалі, метра Макса Малишева за барабанами та басиста Миколи Кістєнєва видали трохи більше години справжнього PIANOпозитиву – клавішного асорті, яке за енергетикою, наповненням та формою понад усе нагадувало якісний бродвейський мюзикл. Де за всіма правилами жанру знайшлося місце веселощам, роздумам із хепі-ендом, і, певна річ, бездоганній техніці виконання та звуку. Відчуттю гарного вік-енду аж ніяк не завадила поламка під час виступу педалі для синтезатора у самого пана Шурова – він перевів це на жарти та й годі.
Не хочеться перетворювати звіт на осанну, але можна констатувати, що Pianoboy – це одна з найоригінальніших і свіжих музичних формацій України. І аж ніяк не заважає факт її російськомовності, адже це якраз той випадок, коли мова не відіграє жодної ролі, позаяк діє сила мистецтва. Варто зауважити, що аналогів такого формату ні в Україні, ні в більшій та багатшій Росії немає. Порівнювати з іншими музикантами Шурова доволі складно, адже у слов’янській мелофоніці таких прикладів катма. Здається, саме факт тривалого навчання лідеру гурту в Америці та Франції сформував його музичне мислення, тому якщо його й порівнювати, то хіба з Елтоном Джоном, Стіві Вандером, Телоніусом Монком, може, Елвісом Костелло тощо. Дмитро довго йшов до власного проекту, подолавши, за його власними словами, шлях від клавішника до піаніста.
Читайте також: Клавішник, що став піаністом
Дуже важко чітко визначити й безпосередній музичний стиль, в якому працює наразі Pianoboy. Це якесь феєричне поєднання соулу, джазу, євро-попу, біг-біту, фокстроту, блюзу, може навіть диксиленду у супроводі непересічних вокалісток гурту, які за рівнем майстерності можуть дати фору будь-якій з розкручених поп-дів української естради. Загалом це просто неповторний стиль Дмитра Шурова, який так щиро закоханий у клавіші, що в його гурті навіть немає гітариста. Що аж ніяк не заважає видавати на-гора дуже щільний саунд – там, де сам Шуров не встигає, на другому синтезаторі допомагає сестра Ольга. Отже, отримуємо на виході цілком нетиповий для наших музичних просторів продукт – американсько-джазовий за формою, російськомовний, утім, цілком український за духом. Pianoboy ламає стереотип про те, що українці наразі є нацією з не дуже-то витонченим музичним смаком.
На користь такого подолання стереотипів свідчило й нещодавнє отримання Pianoboy «Золотого диску» від «Нашого радіо» за дебютний альбом, який Шуров з колегами презентує лише наприкінці квітня, що також безпрецедентно для нашої музичної історії. Насамкінець залишається побажати йому не зупинятися та влаштовувати Бродвей в Україні й надалі.