– Наскільки російсько-українська війна змінила підходи ДП НАЕК «Енергоатом» до безпеки на українських атомних електростанціях. Чи були такі аспекти воєнного часу, які ви не враховували на випадок війни до початку повномасштабного вторгнення РФ?
Безумовно у нас є плани оборони (територіальні та державний). Однак ніхто не очікував такої неприкритої агресії проти мирних ядерних об’єктів. Є такий документ – Проєктна загроза обʼєкту критичної інфраструктури. До останніх належать зокрема і ядерні, такі як атомні електростанції і ряд інших обʼєктів, пов’язаних із ядерним матеріалом, який потрібно охороняти. Але ця Проєктна загроза передбачала лише протидію ядерному тероризму. Що це означає? Це, наприклад, коли на територію ядерного обʼєкта проникає диверсійна група і створює крадіжку ядерного матеріалу і пізніше якось його використовує. Але не йшлося про військові дії. Ніхто не міг уявити, що до будівлі реакторного відділення атомної станції може підʼїхати танк і розпочати обстріл. Такі випадки ми маємо уперше в історії, як і вперше в історії маємо війну проти настільки розвиненої у ядерному плані держави. А ми на другому місці в Європі після Франції за кількістю атомних енергоблоків (у нас їх 15). Росію ми не враховуємо у цьому переліку. Також ми маємо Чорнобильську зону, де є сховище відпрацьованого ядерного палива, та підприємства, які працюють із джерелами, що мають підвищений рівень випромінювання. У Харкові є ще дослідницька реакторна установка, яку також обстріляли. І це несе небезпеку не лише Україні, але й усьому світу, зокрема й загарбнику. Якщо буде викид радіоактивних речовин у повітря, так як це сталося на Чорнобильській станції, то залежно від погодних умов, куди вітер задме цю хмару, тому й дістанеться опромінювання.
Зараз ми організуємо перегляд усіх цих документів, адже нинішня військова загроза є позапроєктною. Що це означає? Не було передбачено ніяких засобів, щоб їй протистояти. Зараз ця загроза переходить до у проєктної також. Тепер крім актів ядерного тероризму, ми також розглядатимемо і військову агресію, яка є найбільшим актом ядерного тероризму і його спричинила Російська Федерація. Говорячи про акти ядерного тероризму, буде додано протитанковий та протиповітряний захист, вистроюватиметься периметр захисту, зокрема проти ракетних обстрілів та обстрілів з літаків.
Якщо говорити про акти ядерного тероризму, то окрім безпосереднього обстрілу загарбниками Запорізької АЕС із танків, чим було порушено інфраструктуру, обладнання та трубопроводи і що загрожувало ядерною катастрофою усьому світові, нещодавно (16 квітня) було зафіксовано проліт російської ракети на дуже низькій висоті по території Південноукраїнської АЕС. Вона цілком могла потрапити в реакторне відділення і розбити його чи потрапити у басейн витримки із відпрацьованим ядерним паливом – усе це також призвело б до ядерної та радіаційної катастрофи. Ми звернулися і до МАГАТЕ, і до регулятора, і до наших органів безпеки з інформацією про це, для того щоб відповідні міжнародні організації реагували на це також і змушували Росію припиняти акти ядерного тероризму і обстріли поблизу майданчиків атомних електростанцій. Такі дії можуть призвести до того, що будуть пошкоджені ядерні матеріали і буде небезпека для всього світу.
Окрім того сьогодні (25 квітня – Ред.), російські ракети пройшли над Хмельницькою АЕС. Росіяни нікого не чують. Вони роблять те, що хочуть і наслідки можуть бути плачевні.
– Чи була вже якась реакція МАГАТЕ з приводу ракет над Південноукраїнською АЕС?
МАГАТЕ дуже стримано на це реагує. У цій організації дуже багато російського впливу. Ми сподівалися на них. 3 березня рада директорів МАГАТЕ прийняла резолюцію із закликом покинути Чорнобильську зону (тоді вона ще була захоплена загарбниками і також забезпечити контроль Україною усіх ядерних обʼєктів). Але вже у ніч на 4 березня трапився оцей акт ядерного тероризму на Запорізькій АЕС, коли російські війська зайшли в Енергодар. Зараз вони продовжують перебувати на Запорізькій АЕС, зокрема, важка техніка і солдати, отже фізичний периметр станції порушений загарбниками. Порушення фізичної безпеки тягне за собою втрату контролю за ядерним матеріалом з боку оператора, тобто нами, і звичайно до можливості радіаційної та ядерної аварії. На це все МАГАТЕ повинно жорстко реагувати, але воно нічого не робить. МАГАТЕ і його директор Рафаель Маріано Гроссі займають дуже компромісну позицію. Він говорить, що МАГАТЕ не займається політичними питаннями, а лише технічними. Технічне питання в даному випадку залежить від вирішення політичного, а саме звільнення території станції від присутності військових, які нічого не розуміють у ядерній безпеці, однак контролюють усе на майданчику станції. В цих умовах звичайно гарантувати, що ядерний матеріал буде не ушкоджено, а його дуже багато на Запорізькій АЕС, не можливо. Гарантії, що стосуються збереження та безпеки ядерного матеріалу, це основне завдання МАГАТЕ, яке воно зараз через генерального директора не виконує. 26 квітня Рафаель Маріано Гроссі перебував з візитом в Україні, відвідав Чорнобильську АЕС, а також зустрівся із президентом України Володмиром Зеленським. Щодо ракети, яка пролетіла критично близько біля Південноукраїнської АЕС, він заявив, що МАГАТЕ розглядає цю справу і «якщо підтвердиться, то це буде надзвичайно серйозно», оскільки «потенційно може призвести до атомної катастрофи».
Читайте також: Чи спровокує війна ренесанс “мирного атому”?
– А коли ви говорите про російський вплив на МАГАТЕ, то це гроші? Чи лобізм?
Я можу сказати лише про факти. Перший заступник Маріано Гроссі – це Міхаїл Чудаков, росіянин, який до цього керував Московським центром Всесвітньої асоціації організацій, що експлуатують АЕС. Крім того, в організації більше ста співробітників, які є громадянами РФ і працюють там на постійній основі. Звичайно так сталося, тому що історично МАГАТЕ була створена трьома державами-спонсорами – США, Росією і Францією. Це відбулося після Другої Світової війни і основне завдання її було – контроль за нерозповсюдженням ядерного матеріалу. Це було основне завдання організації протягом тривалого часу. Після того, як почали зʼявлятися комерційні АЕС у різних країнах світу, в МАГАТЕ додали ще один підрозділ, який займається ядерною безпекою і експлуатацією цивільних атомних електростанцій. Три країни-спонсори, зокрема і росіяни, впливають на роботу МАГАТЕ.
– Рівненська та Хмельницька АЕС працювали на ядерному паливі російського виробника «ТВЕЛ». Наскільки швидко вдасться перевести їх на неросійське паливо?
На Хмельницькій та Рівненькій АЕС ми фактично працюємо через програму диверсифікації ядерного палива. Що це означає? Передбачалося, що потрібно враховувати ризики, коли немає можливості поставити паливо від одного постачальника, а блоки повинні працювати. Для цього потрібен інший постачальник, у якого ви можете брати таке ж пальне, щоб завантажувати ним реактори. Згідно з програмою диверсифікації, має бути як мінімум два постачальники палива. Частка одного з них не повинна бути меншою за 40% й не повинна бути більшою за 60%. Саме це ми і робили досі. Ми брали паливо у двох постачальників – Westinghouse та російського «ТВЕЛ».
На початок повномасштабної війни паливо від Westinghouse вже працювало на наших шести енергоблоках – чотирьох на Запорізькій АЕС та двох на Південноукраїнській АЕС. Було також прийнято рішення запровадити використання цього палива на Рівненській АЕС. Першу партію палива Westinghouse ми поставили саме перед війною для того, щоб зробити перше завантаження на одному із реакторів на Рівненській АЕС. Почалася війна і ми прийняли рішення взагалі відмовитися від палива виробленого у РФ і перейти повністю на Westinghouse. Ми провели перемовини з цією компанією, і вона готова збільшити свою частку постачання, аби повністю задовольнити наші потреби. І це фактично те, що ми будемо зараз робити. Паливо для реактора ВВЕР-1000 у нас повністю опрацьоване і показало дуже добрі результати своєї роботи на Запорізькій та Південноукраїнській АЕС, тому ми без проблем будемо його завантажувати на всі інші енергоблоки. На Рівненській АЕС у нас є два реактори ВВЕР-440. Це так звані малі реактори. Вони мають іншу геометрію палива. І ми повинні самі виготовити для них паливо. Досі ми його купували у російського виробника «ТВЕЛ», але в 2020 році ми далекоглядно, навіть не думаючи, що у нас буде війна, вирішили також розпочати співпрацю із Westinghouse щодо виготовлення і цього виду палива. Це дуже часоємкий процес, але завдяки тому, що ми розпочали його два роки тому, то ми сподіваємося, що через 1-2 роки вони зможуть нам постачати пальне і для малих реакторів. Таким чином ми вже не купуємо пальне в РФ. Минулого року ми відмовилися і від вивозу відпрацьованого ядерного палива до Росії, що дозволило нам зекономити близько 200 млн доларів. У нас все менше Росії і до закінчення війни ми вийдемо на те, що її взагалі не буде.
– Чи все відпрацьоване ядерне паливо зберігається лише в Україні? Чи достатньо у нас для цього можливостей?
Ми можемо зберігати його в Україні. У нас 4 станції. На Запорізькій АЕС ще з 2000 року у нас працює сухе сховище відпрацьованого ядерного палива, у якому вже є 174 контейнери. Це була також велика загроза, що окупанти зі своїх танків ударять по одному із таких контейнерів. Якщо реакторне відділення укріплене, там є контайнмент, і щоб ударити так, щоб дістатися до самого палива, потрібен не один постріл з танка, то тут, якби вони збили кришку такого контейнера, то дісталися б до ядерного матеріалу, відпрацьованого ядерного палива, і це могла б бути катастрофа. В Чорнобильській зоні створено централізоване сховище для інших трьох станцій. І якраз цими днями ми отримали окремий дозвіл на його експлуатацію, тож будемо вивантажувати відпрацьований матеріал з інших наших енергоблоків туди. Звісно на умовах, якщо ми у цей воєнний стан зможемо отримати дозвіл від наших військових щодо його перевезення у Чорнобильську зону. Але йдеться про паливо із наших станцій у західній Україні, то гадаю, зможемо це зробити.
– Якщо Україна не буде користуватися російським ядерним паливом, то буде лише паливо виробництва Westinghouse чи є ще якісь можливості?
Для того щоб зберігати програму диверсифікації, про яку я вже згадував, ми також розгортаємо власну лінію виробництва палива. На жаль, можливості такого виробництва в Україні було втрачено, зокрема, коли йдеться про виготовлення дуже важливих елементів для такого палива. Наприклад, видобування цирконію свого часу у нас було фактично загублено, а це таке виробництво, яке потребує дуже багато фінансів для відновлення. Таким чином, цей компонент ми не можемо забезпечити самостійно, а саме з цирконію робляться паливні трубки, в яких знаходяться таблетки урану. Збагаченого урану у нас також немає, бо ми не можемо його збагачувати, відповідно до Будапештського меморандуму. Тому цирконієві трубки та уранові таблетки ми у будь-якому разі будемо змушені закуповувати, а все решта буде виготовлятися і збиратися тут в Україні. Тож це буде ще одне джерело постачання палива для наших реакторів. Ми звичайно ж будемо робити це за технологією Westinghouse.
Читайте також: Мінімізувати ризики
– Раніше йшлося про добудову енергоблоків Хмельницької АЕС, можливу добудову Чигиринської АЕС чи будівництво атомних електростанцій в західній Україні. Які плани по розширенню виробництва атомної енергетики є найбільш реалістичними зараз?
Усі плани реалістичні. Є підписані документи дуже високого рівня з американською стороною, компанією Westinghouse, про будівництво у нас пʼяти енергоблоків і ми продовжуємо цю роботу. Ми будуватимемо пʼять енергоблоків за проєктом АP-1000. Це проєкт Westinghouse, сучасний, з набагато вищим рівнем безпеки , а ніж ті енергоблоки радянської конструкції, які ми маємо зараз. І звісно ж в рази кращі, ніж ті, що у себе зараз будує Росія. Ми планували два енергоблоки на Хмельницькій АЕС і по енергоблоку на інших станціях. Відокремлено також завдання президента України розглянути нові майданчики в Західній та Центральній Україні. Ми запропонували поки що Чигиринський майданчик. Ми також маємо звернення від Одеської громади про те, що вони хочуть мати у себе енергоблок. Це цікава інформація для нас. Обласна адміністрація звернулася із цим запитом до нас і це для нас дуже добрі новини. Звичайно, атомний блок несе нові робочі місця, покращення інфраструктури, велику кількість електрики, яку можна використовувати для покращення життя людей у тому регіоні, де він працює.
– Договір із Westinghouse було підписано минулого року. І якби не було повномасштабної війни, то проєкт би вже розвивався?
Так, ми все одно робимо зараз те, що потрібно, аби його розвивати, але звичайно війна буде відкладати на період воєнного стану реальний початок будівництва.
– Україна приєдналася до європейської енергосистеми і згідно із попередніми заявами, може також розпочати експорт своєї електроенергії. Чи можете ви оцінити, які обсяги цього експорту могли б бути, за позитивного сценарію? І яка частка у цьому саме атомної енергетики?
АЕС завжди має переваги перед іншими генераціями. Немає сенсу порівнювати атомний енергоблок із тепловим чи вугільним, який викидає у повітря усю таблицю Мендєлєєва. Тут ми не говоримо про такі трагедії, як та, що сталася на Чорнобильській АЕС через помилку свого радянського дизайну. В нормальному режимі атомний енергоблок – чистий. Він також має дуже високу потужність (наприклад, 1000 МВт), а потужність більшості вугільних чи теплових енергоблоків, наприклад, 300 МВт, тобто утричі менша. Таким чином ціна на виробництво кВт енергії на атомній станції, значно менша.
Тому атомна генерація електроенергії найбільш вигідна у будь-якому сенсі з точку зору продажу цієї електроенергії. Ці гроші можна буде використати на розвиток України. Це мільярди євро з того експорту, який планується. На жаль, сьогодні пропускна спроможність ліній, які ми на сьогодні маємо, дорівнює близько 700 МВт. Є ще лінії, над якими ми зараз працюємо. У першу чергу, це лінія з Хмельницької АЕС до Польщі. Якщо ми зможемо її налагодити і ввести в експлуатацію (там є політичне і технічне питання), то експорт з України може сягнути 2-2500 МВт. Це буде десь утричі більше, ніж зараз ми можемо експортувати.
Важливо, також памʼятати, що приєднання до ENTSO-E дає нам можливість брати таку саму кількість енергії з Європи, якщо будуть якісь проблеми з електроенергетикою. Коли ми тільки збиралися відʼєднуватися від Росії і приєднуватися до європейської системи, президент Володимир Зеленський охарактеризував це, як перехід до енергетичного безвізу. Це велика подія. Як кажуть, не було б щастя та нещастя допомогло. Саме тоді, коли розпочалася війна, ми відключилися від Росії і приєдналися до Європи. Якщо б цього не було, гадаю, ми б ще довго були б з РФ. Зараз потрібно розвиватися, входити в європейський ринок, розповсюджувати його правила на наш енергоринок. Після цього експортувати наш залишок. На сьогодні у нас воєнний стан і ми працюємо фактично половиною енергоблоків, якими ми мали б працювати і якими ми працювали до війни. Зараз багато блоків знаходиться в резерві. Якби ми могли виконувати цей експорт, то могли б заробляти кошти, завдяки цьому.